Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

Дороті. І від нього не тхне, правда?

Філіп (зануривши обличчя в хутро на її плечі). Ні, від нього не тхне. І так приємно відчувати тебе під хутром. І я кохаю тебе, й пропади все пропадом. І зараз тільки пів на шосту.

Дороті. І поки воно так, нехай так і буде, правда?

Філіп (уже більше не стримуючись). Дивовижне хутро. Доб-, ре, що ти його купила. (Пригортає її до себе).

Дороті. Навіть якщо ненадовго, нехай так і буде.

Філіп. Так, так. Нехай так і буде.

В двері стукають, ручка опускається і заходить М а к с. Філіп підводиться. Дороті

лишається сидіти на ліжку.

М а к с. Я завадив? Так?

Філіп. Ні. Анітрохи. Познайомся, Максе, це американська товаришка. Товаришка Бріджес. Товариш Макс.

М а к с. БаГікі, товаришко. (Підходить до ліжка, на якому все ще сидить Дороті, й простягає їй руку).

Дороті потискає її й одвертається.

Ви зайняті? Так?

Ф і л і п. Ні. Анітрохи. Вип'єш, Максе?

М а к с. Ні, дякую.

Ф і л і п. Hay novedades? [93]

Макс. Algunas [94].

Ф і л і п. Може, все-таки вип'єш?

М а к с. Ні, дякую.

Д о р о т і. Я піду. Не буду вам заважати.

Ф і л і п. Ти нам не заважаєш.

Д о р о т і. Ти потім зайдеш?

Ф і л і п. Зайду.

Коли вона проходить повз Макса, той каже дуже чемно.

М а к с. Salud, camarada.

Д о р о т і. Salud. (Зачиняє двері між кімнатами й виходить у коридор).

М а к с (коли двері за нею зачиняються). Вона — товариш?

Філіп. Ні.

М а к с. Ти так відрекомендував її.

Філіп. Це просто звичка. В Мадріді кожного називаєш товаришем. Вважається, що всі працюють на спільну справу.

М а к с. Не дуже похвальна звичка.

Філіп. Так. Не дуже. Я й сам це, здається, колись казав. М а к с. Ця дівчина, як її — Брічес?

Філіп. Бріджес.

М а к с. Це у вас серйозно?

Філіп. Серйозно?

М а к с. Так. Ти розумієш, що я маю на увазі.

Ф і л і п. Я б не сказав. Скоріше це, мабуть, комічно. В певному розумінні.

М а к с. Ти віддаєш їй багато часу?

Філіп. Чимало.

М а к с. Чий це час?

Філіп. Мій.

М а к с. А не час, що належить партії?

Філіп. Мій час — це час партії.

М а к с. Оце я й хотів сказати. Я радий, що ти так легко розумієш.

Філіп. О, я дуже легко розумію.

М а к с. Не треба гніватися з приводу того, що нам з тобою не належить.

Філіп. Я не гніваюсь. Але де сказано, що я маю бути ченцем?

М а к с. Філіпе, товаришу, ти ніколи не був схожий на ченця.

Філіп. Справді?

М а к с. І ніхто не вимагає, щоб ти був ченцем.

Філіп. Справді?

Макс. Йдеться тільки про те, щоб це не зашкодило роботі. А ця дівчина — звідки вона? Яке в неї походження?

Філіп. Спитай у неї.

Макс. Мабуть, доведеться.

Філіп. Хіба я погано працюю? Хтось скаржився на мою роботу?

Макс. Досі — ні.

Філіп. А тепер хто скаржиться?

М а к с. Я.

Філіп. Он як?

Макс. Так. Ми мали зустрітись у Чікоте. Я знаю: якщо тебе там нема, офіціант передасть мені від тебе записку. Я приходжу до Чікоте вчасно. Тебе там нема. Записки теж нема. Я приходжу сюди й застаю тебе в обіймах із ‘ner ganzen Menagerie [95] чорно-бурих лисиць.

Філіп. А тобі ніколи такого не хочеться?

Макс. Ще й як хочеться. Весь час.

Філіп. І що ж ти робиш?

Макс. Іноді, коли маю вільну годинку й коли не дуже втомлений, я знаходжу таку, що погоджується провести цю годинку зі мною, не дивлячись на мене.

Філіп. і тобі весь час цього хочеться?

Макс. Я дуже люблю жінок. Я не святий.

Філіп. Але ж бувають і святі.

Макс. Так. І не святі теж бувають. Та тільки я весь час зайнятий. Але годі про це. Сьогодні ми знову підемо туди.

Філіп. Гаразд.

Макс. Ти хочеш іти?

Філіп. Слухай, може, ти сто разів правий щодо дівчини, але навіщо ж ображати мене. Для мене робота важить не менше, ніж для тебе.

Макс. Ти можеш поручитися за цю дівчину?

Філіп. Цілком і повністю. Може, це й заважає мені, і, як ти кажеш, відбирає в мене час і таке інше, але за неї можеш бути спокійний.

Макс. Справді? Знаєш, я ніколи не бачив стільки лисиць.

Філіп. Вона, звісно, дурна і таке інше, але я спокійний за ке'і, як за самого себе.

М а к с. А за себе ти ще спокійний?

Ф і л і п. Та начебто. А воно видно, коли хтось за себе неспокійний?

М а к с. Ще б пак.

Філіп. Зараз подивимось. (Стає перед дзеркалом і зневажливо дивиться на себе).

Макс (дивиться на нього й дедалі ширше всміхається. Потім киває головою). Я за тебе спокійний.

Філіп. Коли хочеш, зайди до неї і розпитай, хто вона й звідки.

Макс. Ні, не треба.

Філіп. Вона нічим не відрізняється від більшості американських дівчат, що, призбиравши трохи грошей, приїздять до Європи. Всі вони однакові. Літні шкільні табори, коледж, більший чи менший достаток у родині — тепер частіше менший, аніж більший, — хлопці, побачення, аборти, рожеві мрії і нарешті одруження і власна домівка або власна домівка без одруження. Хто відкриває крамничку, хто наймається продавщицею, є такі, що пишуть, чи займаються музикою, або йдуть на сцену чи в кіно. У них є якась організація, Ліга молоді, працюють там, здається, тільки незаймані дівчата. І все — для загального добра. Ця пише. І досить добре, коли їй не ліньки. Розпитай її сам, коли хочеш. Але повір, усе це дуже нудно.

Макс. Мене це не обходить.

Філіп. Мені здалося, що обходить.

Макс. Ні. Я подумав — і полишаю все це на тебе.

Філіп. Що саме?

Макс. Все, щодо цієї дівчини. Роби, як знаєш.

Філіп. Чи не занадто ти мені довіряєш?

Макс. Я довіряю тобі.

Філіп (з гіркотою). І даремно. Іноді я відчуваю, що все це мені набридло. Вся