Читати книгу - "Гра престолів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Але Західний базар пахнув домівкою.
Поки Іррі та Джикі допомагали їй вилізти з паланкіна, вона понюхала повітря — й упізнала гострі запахи часнику та перцю, які нагадали їй про давно забуті дні, проведені у провулках Тайроша й Мира, і на вустах її заграла тепла усмішка. До цих запахів домішувалися солодкі аромати Ліса. Вона дивилася, як раби носять сувої химерного мирського мережива й тонкої вовни дюжини насичених кольорів. Між рядів блукали охоронці каравану в мідних шоломах і жовтих стьобаних бавовняних сорочках до коліна; з їхніх плетених вовняних поясів звисали порожні піхви. В одній ятці зброяр виставив сталеві нагрудники зі срібним і золотим орнаментом, а ще шоломи у формі чудернацьких тварин. Поряд з ним молода жінка торгувала золотими виробами з Ланіспорту — каблучками, брошками, торквесами й вишукано карбованими бляшками для поясів. Її охороняв здоровезний євнух, німий і безволосий, одягнений у просяклий потом оксамит; він кидав сердиті погляди на кожного, хто підходив ближче. Через прохід товстий сукнар з Ї-Ті торгувався з пентосянином за якусь зелену фарбу, а мавпячий хвіст у нього на капелюсі гойдався туди-сюди, коли він хитав головою.
— Маленькою я любила гратися на базарі,— казала Дані серу Джорі, поки вони блукали затіненим проходом між яток.— Там усе було живе — люди кричали та сміялися, і стільки всього чудового можна було побачити... от тільки рідко в нас були гроші, аби щось купити... хіба що подеколи якусь ковбаску або медові пальчики... а в Сімох Королівствах печуть медові пальчики, так як у Тайроші?
— Це якесь печиво? Не знаю, королівно,— уклонився лицар.— З вашого дозволу, я на хвильку відійду — пошукаю капітана й запитаю, чи немає для нас листів.
— О, дуже добре, я з вами.
— Не варто вам турбуватися,— сер Джора нетерпляче відвів погляд.— Гуляйте по базару. Щойно я закінчу справи, приєднаюся до вас.
«Дивно»,— подумала, Дані, спостерігаючи, як він великими кроками пробирається крізь юрму. Вона не могла зрозуміти, чому їй не можна з ним. Мабуть, після зустрічі з капітаном сер Джора хотів ще й побути з жінкою. З караванами нерідко мандрують повії, вона це знала, а деякі чоловіки дуже сором’язливі, коли йдеться про чоловічі потреби. Дані знизала плечима.
— Ходімо,— сказала вона решті.
І рушила далі, а за нею потяглися служниці.
— Ой, гляди,— вигукнула вона до Дореї,— ось про які ковбаски я казала,— вказала вона на ятку, де сухенька невисока жінка смажила на розжареному кремені м’ясо з цибулею.— У них додають багато часнику й перцю.
Радіючи своєму відкриттю, Дані наполягла, щоб ковбаски скуштували всі. Служниці з хихиканням заковтнули свої, а от вояки з хасу нюхали смажене м’ясо підозріло.
— Смак не такий, як я пам’ятаю,— сказала Дані після першого ж укусу.
— У Пентосі я роблю їх зі свинини,— сказала старенька,— але в Дотрацькому морі всі мої свині подохли. Тож ці ковбаски з конини, халесі, однак прянощі я даю такі самі.
— А,— розчаровано мовила Дані, зате Кваро так сподобалася ковбаска, що він вирішив з’їсти ще одну, а Рахаро вирішив перевершити його і з’їсти на добавку аж три, і це все гучно відригуючи. Дані хихикнула.
— Ви не сміялися відтоді, як Дрого коронував вашого брата, хала Рагата,— мовила Іррі.— Приємно бачити ваш усміх, халесі.
Дані сором’язливо всміхнулася. І справді сміятися було приємно. Вона знов почувалася майже дівчинкою.
Половину ранку вони безцільно блукали. Дані побачила чудовий плащ із пір’я, привезений з Літніх островів, і тут-таки отримала його в подарунок. У відповідь вона подарувала купцеві срібну бляшку зі свого пояса. У дотраків так було заведено. Продавець птахів навчив зелено-червоного папугу вимовляти її ім’я, і Дані знову засміялася, але птаха брати відмовилася. Що їй у халасарі робити з зелено-червоним папугою? Але дюжину пляшечок ароматичної олії вона взяла — то були запахи її дитинства: досить просто заплющити очі й понюхати — і перед внутрішнім зором постає великий будинок з червоними дверима. Коли Дорея кинула жагучий погляд на амулет родючості у ятці чарівника, Дані взяла і його також, а тоді передарувала служниці, подумавши, що тепер слід щось знайти і для Іррі з Джикі.
Повернувши за ріг, вони опинилися біля винаря, який пропонував перехожим свої запаси у кухликах завбільшки з наперсток.
— Солодкі червоні вина,— гукав він дотрацькою, якою вільно розмовляв,— маю солодкі червоні з Ліса, Волантиса й Арбора. Білі вина з Ліса, тайроське грушеве бренді, вогневина, перцеві вина, блідо-зелені нектари з Мира. Димоягідні брунатні й андальські кислі, у мене є всі, у мене є всі.
Це був невисокий чоловік, стрункий і вродливий, з накрученим за ліською модою лляним волоссям. Коли Дані зупинилася біля його ятки, він уклонився.
— Що скуштує халесі? У мене дорнське солодке червоне, міледі, з присмаком слив, вишні й насиченим ароматом темного дуба. Діжку, кубок, ковток? Тільки скуштуйте, і ви назвете свою дитину на честь мене.
Дані всміхнулася.
— У мого сина вже є ім’я, однак я спробую ваше літнє вино,— сказала вона валірійською — такою, якою розмовляють у вільних містах. Після довгої перерви слова дивно звучали з її вуст.— З вашої ласки, тільки скуштувати.
Купець, мабуть, сприйняв її за дотрачку — через її одяг, і наолієне волосся, і засмаглу на сонці шкіру. Коли ж вона заговорила, він зачудовано роззявив рота.
— Міледі, ви... тайросянка? Невже це правда?
— Можливо, розмовляю я як тайросянка, а вдягнена як дотрачка, але я з Вестеросу, з Призахідних королівств,— пояснила Дані.
Поряд з нею опинилася Дорея.
— Ви маєте честь розмовляти з Данерис із дому Таргарієнів, Данерис Штормородженою, халесі комонників і королівною Сімох Королівств.
Винар бухнувся навколішки.
— Королівно,— промовив він, кланяючись.
— Підведіться,— звеліла йому Дані.—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.