Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

Цей день усі проведуть в замку, вони лікувалися та набиралися сил. Сьогодні на обід, в перше за декілька днів, вони їли гарячу кашу, та пили гарячий чай. За стінами замку було безпечніше, а ніж на відкритому просторі гір, тому сьогодні герцог дозволив готувати гарячу їжу. Окрім цього, молодий герцог Отто наповнив кілька великих бочок чистою водою, щоб можна було поповнити свої дорожні запаси, а також він наповнив кілька діжок води в одному не великому приміщенні. Там розпалили вогонь в комині, та почали гріти воду, щоб трохи помитися. Спочатку митися пішли лицарі жінки, їх в поході було не так багато, та й в основному це були воїни Гілберта, і Олівія була разом з ними. Після цього настала чоловіча черга, їм довелося розділитися на групи, і митися по черзі.

Не дивлячись на сьогоднішній відпочинок, Оскар не розпускав вартових, вони змінювалися кожні пʼять годин, бо в цьому місці не можна було розслаблятися навіть на мить. На щастя, найближчим часом, їх більше не турбували Монстри.

За вечерею усі, хто вчора читав те послання, сиділи разом, гріючись біля комина. Вони тісненько сиділи на старих ковдрах, які були застелені на підлогу. Було трохи схоже на пікнік, тільки місце, в яке вони прийшли, краще б і ворогам не бачити. На вечерю у них була гаряча каша з розпареним вʼяленим мʼясом, та ковбасками, що були дрібно нашатковані. Таким чином, сьогоднішній кухар вирішив заправити кашу, щоб було трохи поживніше, та краще смакувало. Велику кількість припасів на спині не понесеш, а ті, що все ж таки вдалося принести, доводиться економити.

— Ех, зараз би мʼяса запеченого... — мрійливо протягнув Філіпп.

— Я чув, що мʼясо Монстрів теж можна їсти, і компанія «Темна Ніч», начебто випускає якісь напівприготовані мʼясні страви. — говорив Білал Саміль.

— Так, це називається «Напівфабрикати», але не всіх монстрів можна вживати в їжу. — коротко відповіла Олівія.

— А чому так? — цього разу вже поцікавився Ліам.

— Можна вживати мʼясо майже всіх пернатих птахоподібних монстрів, також парно копитних монстрів. Сайки, Шакали, Диявольські Зайці, та подібних їм теж можна їсти, хоча вони й мають дещо специфічний присмак. До цього списку також можна включити й драконів та не отруйних змієподібних Монстрів. А ось вживання в їжу мʼяса усіх членистоногих Монстрів, летючих не пернатих, а також усі види отруйних та токсичних монстрів, не дозволено зі зрозумілих причин. — пояснила Олівія.

— Все вірно, окрім цього, навіть з одного Монстра, що входить до списку дозволених, не всі частини годяться в їжу. — Додав спадкоємець Філс.

— Отже, з Нічного Кровопивці вечерю не приготуєш?

— Ні, його їсти не можна. По перше, він не пернатий летючий Монстр, а по друге, його мʼясо токсичне, оскільки все своє життя він харчується тільки чужою кровʼю, і частіше це кров дрібних Монстрів. — пояснив Річард.

— А Гарпію можна? — знову поцікавився Білал.

— О, мʼясо Гарпії досить смачне, особливо запечене! — зауважив Філіпп.

«Так, Схоже на індичку. Шкода, що тут не живуть такі птахи...» — тихо подумала Олівія.

— Ти теж куштувала його? — раптом запитав Ліам в молодшої сестри.

— Угу. — відповіла Олівія.

— А дракона хтось з вас куштував? — ніяк не вгамовувався спадкоємець Саміль.

— Ален куштував. — не думаючи знову відповіла Олівія.

— Справді, ваше високість? — зацікавився Річард Філс. — І як воно?

 — Трохи жорстке. — коротко промовив принц.

Наступні кілька хвилин всі мовчки поглинали свою порцію гарячої їжі, а коли черга дійшла до чаю, Малік раптом запитав:

— Як думаєте, вдома все добре?

— Впевнений, Амайя з усім впорається. — заговорив Еліан.

— Сподіваюся, в них там все спокійно...

— Ти вже засумував за нею? — запитала Олівія.

— Угу... — тихо пробурмотів Малік.

— Якщо кохаєш її, то мусиш довіряти їй, і зробити все, щоб повернутися до неї живим. — сказав принц Ален, дивлячись на свою кохану.

У відповідь Малік тільки стримано посміхнувся та кивнув головою, продовжуючи пити чай. Хоч він нічого і не сказав, та слова принца все ж не мало вплинули на хлопця, і той твердо вирішив для себе, що як би тяжко не було, а він обовʼязково має повернутися до Амайї.

* * *

Минуло ще кілька днів важкого шляху через гори. За цей час їм довелося зустрітися в бою з Червоними Королевами, та ще з купою дрібних Монстрів, що постійно траплялися на їхньому шляху. На щастя, за цей відрізок шляху не було втрат, в бою з Королевами були важко поранені лицарі, тому Аленові все ж таки довелося скористатися Святою силою для їх зцілення.

Група людей стояла перед розщелиною, через яку вела вузенька, крута доріжка, що місцями підіймалася, а місцями трохи опускалася в низ.

— Це останній ривок, за цією ущелиною Чорні гори закінчуються, і розпочинаються Пустоші. Нам потрібно перейти її цією стежкою, це єдиний шлях, хоч і небезпечний. — говорив герцог Гілберт.

Олівія підійшла краю урвища, та подивилася в низ, дна не видно, тільки не просвітна темрява. Вона повільно почала просуватися вузьким виступом, притискаючись до скелі тоді як з іншого боку було величезне урвище. Здавалося, якщо раптом оступитися, і впасти туди, то так і не дістанешся дна. Цим виступом, їм доведеться повільно просуватися кілька кілометрів, доки він плавно не поверне до розщелини, а там потрібно буде йти крутою стежкою.