Читати книгу - "Відтінки сталі, Фрірен"

Повітря було чистим і прохолодним, а земля під ногами здавалась м’якою від ранкової роси. Каель і Елайн їхали мовчки, крок за кроком, крізь густі дерева. Це була важка дорога, але обидва знали, що ще далеко до кінця їхнього шляху.

Каель тримався вперед, обережно прокладаючи шлях крізь ліс. Його погляд був зазвичай зосереджений і холодний, навіть коли сонце вже піднялося вище, а ліс розцвів у весняному світлі. Він рухався впевнено, ніби кожен його крок — це частина плану, продумана до дрібниць.

Елайн, у свою чергу, підтримувала темп, але не поспішала. Вона помічала, як Каель стежить за кожним рухом, як його пальці час від часу мимоволі торкаються ножа, готового до дії. Вона не була схожою на нього: її погляд був м’яким і вільним, а самі її рухи — природними та енергійними.

Через кілька годин подорожі, вони 

вийшли на невелике поселення. Ліс тут став рідшим, і від нього залишались тільки зрідка розкидані кущі і дерева. Поселення було куди більш охайним, ніж те, яке вони бачили раніше: кілька хат з новими дахами, в двориках — огороджені клумби та худоба. Здавалось, що люди тут справді живуть злагоджено й непогано.

Як вони наближалися до головної хати, з боку посилено диміло.

— «Щось не так,» — підкреслено спокійно сказав Каель, помічаючи, як дим густає і піднімається в небо.

Елайн уважно подивилась у напрямку диму. Схоже, що полум'я охопило одну з хиж. Вони прискорили кроки і незабаром опинились біля осередку пожежі. Вогонь, здавалося, вже почав лізти до сусідніх будинків.

— «Це не просто загоряння,» — Каель помітив кілька загнаних людей, які намагалися загасити полум’я за допомогою відер з водою. Вони працювали безсистемно і не мали шансів.

Одразу ж почали збиратись місцеві жителі, але багатьом з них було не по силах боротися з такою пожежею.

— «Ми повинні допомогти,» — сказала Елайн, вже готова діяти.

Каель глянув на неї, знову замітивши те, як її очі, сповнені рішучості, зливаються з її м’якою, але сильнісною постаттю. Він не сказав нічого, лише кивнув. Вона була права. Вони не могли просто спостерігати.

Вони зібрали кілька відер води і приєдналися до місцевих, хоча розуміли, що це не вирішить проблему. Полум'я піднімалося вище, а вогонь загрожував охопити не тільки будинки, але й всю решту поселення. Каель крок за кроком підходив до вогнища, намагаючись знайти слабкі місця, де можна було б пробити шлях до вирішення проблеми.

Раптом він почув голос, який йшов з боку однієї з хат:

— «Мій син! Вогонь! Мій син всередині!» — вигукнув чоловік, обличчя якого було відчайдушно спотворене жахом. Він не знав, як діяти.

Каель миттєво звернув увагу на чоловіка.

— «Де він?» — запитав він різким тоном, ставши перед ним.

— «У хижі! Він спав там!» — відповів чоловік, рвучко показуючи на будинок, який вже частково охоплений полум’ям.

— «Тримайся тут,» — наказав Каель, а сам рушив до палаючої хати. Він не мав часу думати. Він мав врятувати дитину.

Вогонь заливав будинок, він майже не давав дихати, але Каель вирішив не зупинятись. Він викинув уламок дверей, пробиваючи шлях крізь вогонь, і помітив хлопця, який лежав на підлозі, огорнутий огнем і димом.

Каель кинувся до нього, не думаючи про наслідки. Він підхопив дитину на руки, обгорнув її плащем і, перевалюючи через собі довгі кроки, кинувся до виходу.

— «Ти живий?» — промовив він тихо, перевіряючи пульс дитини. Його серце билося сильно, але він не давав собі розслабитися.

Він вибіг з хати і відразу побачив Елайн, яка з тривогою дивилася на нього. Каель обережно поклав хлопця на землю. Дитина була слабка, але жива.

— «Він вижив,» — сказав Каель, хоча не міг позбутися почуття, що їхнє завдання не закінчилось.

Елайн швидко підійшла до них. Вона перевірила стан хлопця і з полегшенням побачила, що він живий. Вона подякувала Каелю лише коротким поглядом і почала негайно надавати першу допомогу.

Тим часом місцеві активніше намагались загасити вогонь. Завдяки їхнім зусиллям, пожежу вдалося погасити, і хоча частина будинків була зруйнована, більша частина поселення залишилась недоторканою.

Жінка, мати хлопця, підбігла до них, обличчя її було сповнене вдячності та полегшення.

— «Ви врятували йому життя!» — сказала вона через сльози.

Каель тихо кивнув, відчуваючи, як його серце перестає так сильно калатати. Щоразу, коли він рятує когось, його внутрішній світ розривається від напруги. Але він знав, що це його обов'язок.