Читати книгу - "Відтінки сталі, Фрірен"

Світанок наступав повільно, розповсюджуючи свій ніжний світло по темних лісових просторах. Вогонь у їхньому таборі вже майже погас, залишаючи лише теплі відблиски, що слабо освітлювали обличчя Каеля та Елайн. Хоча ніч була наповнена небезпекою, тепер усе здавалося спокійним — занадто спокійним, як для двох воїнів, що тільки що пережили важкий бій.

Каель сидів, оглядаючи поле бою, який здався вже таким далеким, порівняно з ранковою тишею. Він знову відчув біль у плечі, де залишився слід від ран, але він не подавав вигляду. Його погляд був зосередженим, холодним, але внутрішньо він був розслаблений.

Елайн сіла поруч із ним, її одяг був дещо забруднений від бою, але це не зіпсувало її вигляду. Вона витягла кілька трав, щоб приготувати зілля для його лікування. Природа віддавала свої сили — вона знала, як допомогти, коли це було потрібно. Лише невеликий рух її рук, і вона вже порізала листя на дрібні частини, приготувавши суміш.

— «Можливо, це трохи зменшить біль,» — сказала Елайн тихим голосом, поміщаючи на поранену частину його плеча свіжий компрес. Її доторк був обережним, але настільки близьким, що Каель відчув, як його серце несподівано пришвидшилося.

— «Ти завжди знаєш, що робити,» — відповів він з малою посмішкою, хоча його вираз обличчя не змінився. Він відчував її дотик і це на кілька секунд змусило його розслабитись.

Елайн трохи нахилилася вперед, і на мить їхні обличчя опинилися дуже близько одне до одного. Вона продовжувала лікувати його рану, але в її очах з’явилася інша емоція — цікавість і легка схильність до чогось більшого, ніж просто партнери по бою. Це було моментальне відчуття, яке важко було приховати, але вона вирішила не проявляти цього явно.

— «Ти здаєшся непохитним, але я знаю, що навіть ти іноді відчуваєш біль,» — сказала вона, підвищуючи голос, ніби намагаючись зламати цю стіну, яку він так надійно тримав.

Каель не відповів одразу, він тільки злегка підняв погляд і зустрів її очі. Той самий погляд, який здавалося розумів більше, ніж інші, і при цьому залишався безжально холодним.

Трохи здивований від близькості, він відступив, нахиляючись назад, щоб випити принесену Елайн воду.

— «Я не звик до таких моментів,» — відповів він злегка саркастично, але він не був грубим, лише трохи відстороненим.

Тим часом, в його очах пройшла коротка, майже непомітна хвиля, схожа на суміш вдячності і чогось більше. Він розумів її турботу, але не міг дозволити собі більше, ніж просто короткий погляд.

Елайн помітила це. Вона ще не була готова, щоб розвивати більше між ними, але все більше відчувала, що їхній шлях буде не таким простим. Між ними вже існувала певна емоційна близькість, але питання залишалося: чи готові вони до того, щоб розвивати щось більше?

Тим часом, Каель відчував, що кожен момент з нею стає для нього ще важливішим. Поступово він все більше звикав до її присутності, і навіть той самий холод, з яким він звик жити, поступово почав здаватися менш виразним. Однак, він не міг дозволити собі більше, ніж просто підтримку — адже попереду їх чекають нові випробування.

І ось, поки вона готувала нову порцію трав для його лікування, Каель мимоволі відчув, як її рука випадково торкнулася його грудей. Це було короткочасне зіткнення, але в ньому був весь той заряд емоцій, які між ними накопичувалися.

— «Ти повинна бути обережною,» — сказав він, дивлячись на неї. Його голос став на мить трохи м'якшим, але від того більш привабливим.

Елайн тільки злегка посміхнулася, залишаючи цей момент між ними без додаткових слів. Вона знала, що в ньому більше, ніж здається, але вирішила залишити це на потім.

Коли вони зібрали свої речі та почали вирушати далі, сонце піднялося вище, і освітлювало  їхні обличчя.