Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

На хвильку він замовк, а потім продовжив:

— Містере Бонд, мені страшенно нудно. Я — жертва того, що ранні християни іменували «апатією»; мене охоплює давній летаргічний сон, притаманний пересиченим — тим, у кого вже не залишилося бажань. Мені нема рівних у професії і повністю довіряють ті, хто час від часу користується моїми послугами; бояться та безу­мовно підкоряються ті, кого наймаю я. Фігурально кажучи, на моїй орбіті нема світів, які б я ще не підкорив. На жаль, мені запізно виходити на якусь іншу орбіту, й оскільки влада — головна мета усіх амбітних людей, дуже сумнівно, що я зможу досягти таких самих вершин в якійсь іншій сфері.

Бонд слухав його упіввуха, бо думки були зайняті іншим. Він відчував присутність Солітер, але намагався не дивитися на неї. Невідривно зирив на велике сіре обличчя зі жовтавими незмигними очима.

Голос тим часом м’яко продовжував.

— Містере Бонд, тепер я отримую задоволення лише від майстерних трюків і намагаюся довести їх реалізацію до певної досконалості. Це вже перетворилось у мене на манію — кожне завдання виконати якомога бездоганніше, ба навіть елегантно. Щодня, містере Бонд, я піднімаю планку і ставлю собі завдання іще складніші й відточую технічно кожну деталь так, щоб у цілому це виглядало витвором мистецтва та несло на собі особисте клеймо — як, скажімо, роботи Бенвенуто Челліні.

Й пишаюся, що нині я сам собі суддя, і щиро вірю, містере Бонд, що жадання досконалості, котрої прагну при виконанні операцій, нарешті забезпечить мені гідне місце в історії!

«Містер Біґ» замовк. Бонд помітив, що його жовтаві очі розширені, неначе він бачить видіння. Та ж у нього манія величі, подумав Бонд. І через це він іще небезпечніший. Основною вадою більшості злочинців є їхня жадібність. Орієнтований на досягнення певної мети розум — то цілковито інше. Цей чоловік — не бандит; він — по-справжньому серйозна загроза. Бонд був нажаханий і водночас зачарований.

— Анонімності я дотримуюсь із двох причин, — провадив далі низький голос. — По-перше, цього вимагає сама природа моїх операцій; по-друге, я захоплююся самозреченням невідомих художників. Якщо ви дозволите мені таке порівняння, то часом я уявляю себе майстром фрескового живопису, який присвятив усе своє життя створенню шедеврів у гробницях королів, знаючи, що людське око ніколи їх не побачить.

Його великі очі на мить заплющилися.

— Повернімось, однак, до нашого випадку. Я не вбив вас уже сьогодні, містере Бонд, лише тому, що мені не дало б жодної естетичної насолоди пробуравити вам дірку в животі. За допомогою цієї штуки, — він показав на отвір у столі навпроти Бонда, — я зробив чимало дірок в незліченній кількості животів, тож цілком вдоволений технічними характеристиками свого винаходу. Крім того — і ви, певно, про це вже подумали — навіщо мені купа цікавих, котрі крутитимуться тут, допитуючись, куди це ви з Лейтером поділися? Для мене то справжня дрібниця, але в цей момент волію сконцентруватися на куди важливіших справах.

— Отож, — «Містер Біґ» поглянув на годинник, — я вирішив залишити мітку на кожному з вас — як серйозне попередження. Ви повинні полишити країну сьогодні ж, а містер Лейтер — зайнятись якоюсь іншою справою.

У мене й так надто багато клопотів з місцевими шпиками — а тут іще ви зі своєю Європою.

— Таким чином, — підсумував, — якщо ви потрапите мені на очі ще раз, то помрете дуже витончено і складно — так, як підкаже мені моє естетичне почуття на день вашої смерті… «Хи-Хи», відведи містера Бонда в гараж. Накажи двом нашим відвезти його в Сентрал-парк і вкинути там у ставок. Якщо він пручатиметься, то можна його трохи побити — але не до смерті. Зрозуміло?

— Так, сер-бос, — радо погодився «Хи-Хи», гигикнувши високим фальцетом.

Він розв’язав Бондові щиколотки, потім зап’ястя. Схопив понівечену руку і високо завів за спину, вільною рукою розв’язавши пасок на животі.

— Піднімайся! — гаркнув «Хи-Хи» і ривком поставив Бонда на ноги.

Бонд іще раз, уже наостанок глянув у велике сіре обличчя.

— Ті, хто заслуговує смерті, — повільно проказав, — і помирають так, як заслуговують. Запишіть це десь, — додав, — то мій власний афоризм.

Потім Бонд глянув на Солітер. Очі її були прикуті до власних рук, складених на колінах. Погляду вона не звела.

— Рухайся! — грубо сказав «Хи-Хи». Він розвернув Бонда обличчям до стіни і підштовхнув вперед, заломивши його травмовану руку за спину так, що мало не вивихнув кисть. Бонд застогнав і ледь не заточився. Але вирішив показати «Хи-Хи», що заляканий та покірний, прагнучи будь-що ослабити залізну хватку на лівому плечі. Будь-який необережний рух — і рука зламається.

«Хи-Хи» потягнувся через плече Бонда і натиснув вільною рукою на одну з книжкових полиць. Секція провернулася навколо осі. Бонда заштовхнули всередину, і негр ногою повернув стелаж на місце. Двічі клацнувши, двері зачинилися. Судячи з їхньої товщини, подумав Бонд, вони мають бути звуконепроникні. Обоє вийшли в короткий, застелений килимом коридорчик, що закінчувався сходами, котрі вели кудись униз. Бонд застогнав.

— Ти зламаєш мені руку, — поскаржився він. — Обережніше — я зараз знепритомнію!

Він знову нарочито хитнувся, прикидаючи відстань між собою та негром. Згадав настанови Лейтера: «Цільтеся лише в гомілки, пах, живіт та горло: попадете в інше місце — зламаєте собі руку».

— Стули пельку! — огризнувся негр, однак хватку трохи ослабив.

Саме цього й домагався Бонд.

Вони пройшли вже майже весь коридор, і до сходів залишалося кілька кроків. Бонд знову перечепився, і негр налетів на нього — саме під таким кутом, як потрібно було Бондові.

Він нахилився вперед і правицею, прямою та твердою, мов дошка, завдав блискавичного удару з розворотом. Відчув, що той досягнув мети. Негр заверещав, мов підстрелений кролик. Бонд відчув, що його ліва рука тепер вільна. Він різко крутнувся і правицею вихопив із кобури незаряджений пістолет. Негр, зігнувшись навпіл, схопився руками за пах, видаючи звірячі крики. Бонд уперіщив рукояткою пістолета по зарослій потилиці негра. Звук був такий, ніби важким молотом садонули у металеві двері. Негр застогнав та опустився на коліна, витягнувши руки вперед і намагаючись втримати рівновагу. Бонд підійшов до нього ззаду і сталевою набійкою носка черевика щосили лупонув у сідниці, обтягнуті лавандовими штанями.

Негр видобув із себе прощальний крик і полетів прямісінько до сходів. Ударившись головою об залізні перила, сторчака покотився вниз. Почувся короткий удар, коли налетів на якусь перешкоду — пауза — глухий стук — б-бабах! І тиша.

Витерши піт з чола, Бонд прислухався. І засунув пошкоджену ліву руку в кишеню. Відчував у ній