Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Тепер між ним та розпростертим на підлозі тілом залишався тільки один сходовий марш. Досягши його, Бонд зупинився і знову прислухався. Десь зовсім близько чувся тоненький писк швидкісного радіопередавача. Звук долинав з-за котрихось із двох дверей унизу. Напевно, це і був «Великий комутатор» «Містера Біґа». Бонд блискавично прикинув, як би його захопити, однак пістолет був незаряджений, а Бонд не знав, скільки людей може бути в кімнаті. Певно, оператори працювали у навушниках, бо не почули звук падіння тіла «Хи-Хи». Бонд безшумно проминув двері.

«Хи-Хи» або вже помер, або помирав, бо лежав, розкинувши руки, на спині. Смугаста краватка отруйною змією обвила його обличчя. Бонда не мучили докори сумління. Він обмацав тіло в пошуках зброї і знайшов її за поясом залитих кров’ю лавандових штанів. Цей був короткоствольний «поліцейський» кольт 38-го калібру, яким зазвичай користуються поліцейські та детективи. Револьвер був повністю заряджений. Свою порожню «беретту» Бонд уклав у кобуру. Він зручніше прилаштував у правиці знайдену зброю й похмуро посміхнувся.

Перед ним були двері зі засувами зовні. Приклавши до них вухо, Бонд почув приглушений шум працюючого двигуна. Це, певно, гараж. Але чому двигун увімкнений о цій порі? Бонд скрипнув зубами. Так, звісно — «Містер Біґ» попередив через комутатор, що «Хи-Хи» та Бонд уже спускаються. Певно, на них нетерпляче чекають.

Бонд прийняв блискавичне рішення: на його боці була перевага несподіваного нападу. Хоч би засуви були добре змащені!

Ліва рука не могла стати йому в пригоді. Тримаючи кольт у правиці, ліктем лівої Бонд один за одним відсунув шпінгалети: обидва з легкістю піддалися. Залишалося тільки натиснути на ручку дверей. Він м’яко насів на неї і легенько прочинив двері. Вони були масивними, і звук працюючого двигуна поголоснішав, щойно щілина стала ширшою. Машина, певно, зовсім поруч! Ще один необережний рух — і його неминуче помітять. Рвучко розчахнувши двері, Бонд став боком, як фехтувальник перед випадом — щоби слугувати якомога менш помітною мішенню. Палець тримав на спусковому гачку.

За кілька футів від нього, безпосередньо при виїзді, стояв чорний «седан» із заведеним двигуном. Двері гаража були відчинені. Яскраве світло згори спадало на блискучі кузови інших машин. За кермом чорного «седана» сидів здоровенний негр. Інший стояв поруч, біля задніх дверцят машини. Більше нікого не було видно.

Побачивши Бонда, негри роззявили роти від здивування. Сигарета випала з рота того, який за кермом. Обидва схопилися за пістолети.

Інстинктивно Бонд вистрелив спочатку в того, котрий стояв, бо знав, що його реакція буде блискавичнішою. Постріл гулко пролунав у замкненому просторі гаража.

Негр обома руками схопився за живіт, зробив два кроки назустріч Бондові й упав долілиць. Пістолет зі стуком полетів на бетон.

Побачивши націлений на себе револьвер, негр за кермом скрикнув. Йому заважало кермо, і він усе ще не міг витягти з кишені свою «пушку».

Бонд поцілив йому просто в роззявлений рот, і голова шофера грюкнула об бічне скло.

Оббігши авто спереду, Бонд відчинив дверцята. Негр огидно звісився з машини. Бонд кинув револьвер на переднє сидіння і витягнув тіло на цемент, намагаючись не забруднитися кров’ю. Усівся на водійське місце, подумки порадівши, що двигун увімкнено і важіль перемикання передач на кермі. Зачинивши дверцята, Бонд поклав травмовану руку на кермо й увімкнув першу передачу.

Авто було на ручному гальмі. Щоби зняти його з ручника, Бонд мав нахилитися під кермо.

Це була небезпечна затримка. Коли важка машина вилетіла зі широких воріт, почулися постріли, й одна з куль поцілила в обшивку ззаду. Бонд різко вивернув кермо вправо, і тоді знову пролунав постріл. Цього разу куля просвистіла вище. На іншому боці вулиці брязкнуло розбите скло.

Стріляли звідкілясь знизу, і Бонд здогадався, що пораненому негрові таки вдалося дотягтися до пістолета.

Більше пострілів не було. Позаду Бонда залишилися темні безмовні будинки. Набираючи швидкість, Бонд помітив у водійське дзеркальце широку смугу світла, що лилася з відчинених дверей гаража на темну безлюдну вулицю.

Бонд поняття не мав, де він і куди прямує. Продовжував мчати широкою безликою вулицею. Усвідомивши, що їде лівою стороною вулиці, швидко перелаштувався направо. Ушкоджена рука нестерпно боліла, однак великим і вказівним пальцями її він притримував кермо. Намагався постійно пам’ятати про те, що слід триматися подалі від забруднених кров’ю лівих дверцят та скла. Безкінечну вулицю оживляли лише стовпчики пари, що піднімалися над вентиляційними решітками міської системи каналізації. Потворний капот його машини один за одним підминав їх під себе, й у дзеркальце заднього виду Бонд бачив, як струминки напівпрозорими примарами підіймалися знову.

Він їхав зі швидкістю п’ятдесят миль. Проскочив на червоне світло. Ще кілька темних кварталів — і опинився на освітленій авеню. Тут уже траплялись інші машини, тож Бонд змушений був зважати на сигнали світлофорів. Звернувши наліво, він потрапив у «зелену хвилю», котра несла його все далі й далі від ворогів. На перехресті зупинився і вивчив дороговказ. Тепер Бонд був на роздоріжжі Парк-авеню та 116-ї стріт. Уповільнивши рух на сусідній вулиці, прочитав, що перебуває вже на 115-й. Від Гарлему він прагнув потрапити до центру міста. Бонд продовжував їхати прямо, потім звернув на 60-ту стріт. Вулиця була пустельною. Вимкнувши двигун, Бонд залишив машину біля пожежного крана. Забрав зі сидіння зброю, запхав за ремінь штанів і вийшов на Парк-авеню.

За кілька хвилин зупинив таксі й невдовзі вже підіймався сходами готелю «Сент-Реджіс».

— Вам є повідомлення, містере Бонд, — сказав нічний портьє. Бонд намагався не повертатися до нього лівим боком. Правицею розпечатав записку. Вона була від Фелікса Лейтера з проставленим часом: 4-та ранку.

«Зателефонуйте мені негайно», — ще було в ній.

Бонд підійшов до ліфта і незабаром був уже на своєму поверсі. Відчинивши двері номера 2100, пройшов у вітальню.

Отож, обидва вони живі. Бонд плюхнувся у крісло поруч із телефонним апаратом.

— Боже милосердний! — сказав із невимовною полегкістю. — Оце так розважилися!

Вірити чи не вірити?

Бонд подивився на телефон, підвівся та пішов до бару. Вкинув у високу склянку жменю колотого льоду, налив подвійну порцію віскі «Хейґ & Хейґ» та збовтав вміст. Одним ковтком осушив половину посудини. Поставивши склянку на стіл, зняв із себе пальто. Ліва рука так розпухла, що він ледь стягнув з неї рукав. Мізинець огидно стирчав і, випадково доторкнувшись до нього, Бонд відчув пекельний біль. Палець аж почорнів. Бонд розв’язав краватку і розстібнув комір сорочки. Потім узяв бокал, зробив іще ковток віскі