Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

«Містер Біґ» нарешті повернувся до жінки і безпристрасно глянув на неї.

— Поки що з нею нелегко упоратися: вона й чути не хоче про чоловіків. Ось чому на Гаїті її так і називають — Солітер47.

— Присунь-но крісло ближче, — спокійно звелів їй. — І скажи мені, чи бреше цей чоловік. Але сядь не під дулом, — додав.

Дівчина нічого не сказала, однак витягла з-під стіни крісло, схоже на Бондове, і підштовхнула його ближче до Бонда. Сіла навпроти, майже торкаючись його правого коліна, й зазирнула в очі.

Обличчя її було блідим — тією блідістю, якою вирізняються лиця білих, котрі довго живуть у тропіках. Однак на ньому не було й сліду тієї тьмяності, яку зазвичай надає шкірі та волоссю тропічний клімат. Очі блакитні, живі та презирливі, однак коли дівчина насмішкувато глянула на Бонда, він прочитав у її погляді якесь послання для нього. Втім, цей вираз швидко зник — щойно Бонд спробував відповісти позирком. Волосся її синяво-чорними хвилями спадало на плечі. Високі вилиці та великий чуттєвий рот надавали обличчю ледве вловимого виразу жорстокості. Підборіддя, ніжне і гарно окреслене, свідчило, однак, про рішучість і сталеву силу волі; таким самим рішучим був прямий, гарної форми носик. Левова частка чарівності цього личка полягала саме в його безкомпромісності. То було обличчя людини, яка звикла наказувати: обличчя доньки французького колоніста.

Дівчина мала довгу вечірню сукню з білого матового шовку, класичний крій якої порушували глибокі складки, що спадали з плечей, оголюючи верхню частину грудей. Вигадливі діамантові сережки прямокутної форми прикрашали її вуха. На лівому зап’ясті красувався вузький діамантовий браслет. Жодних каблучок. На коротко обрізаних нігтях лаку не було.

Вона перехопила його погляд і байдуже зціпила руки на колінах — так, що улоговинка між грудьми побільшала.

Але послання було непомильним, тож тепло, що у відповідь підсвітило холодне, змучене обличчя Бонда, змусило «Містера Біґа» схопити стек та хльоснути дів­чину, і канчук, зі свистом розсікши повітря, опустився на її плечі. Бонд здригнувся навіть більше, ніж вона. Очі її на мить зблиснули і стали знову непроникними.

— Поводься як слід, — м’яко сказав «Містер Біґ», — ти забуваєшся.

Вона випросталась у кріслі. В руках у неї з’явилася колода карт, які дівчина почала тасувати. Тоді, можливо, задля бравади, послала Бонду ще один знак позирком — неначе вони були співучасниками.

Дістала з колоди чирвового валета, відтак даму пік. Поклала половинки колоди на колінах так, що валет і дама тепер дивились одне на одного. Зблизила обидві половинки, і верхні карти ніби поцілувалися. Потім швидко перемішала карти й перетасувала їх.

Протягом усього німого шоу вона жодного разу не глянула на Бонда. За мить усе скінчилося. Бонд відчув збудження, і пульс його пришвидшився. Тепер у ворожому таборі він мав друга.

— То ти готова, Солітер? — перепитав «Містер Біґ».

— Так, карти підготовлені, — відповіла дівчина низьким, крижаним голосом.

— Містере Бонд, подивіться в очі цієї дівчини і повторіть усе, що ви щойно сказали мені.

Бонд подивився їй в очі. Тепер там не було жодного послання. Вони дивилися не на, а крізь нього.

Він повторив свою версію.

На мить відчув моторошний трепет. Невже ця дівчина справді вміє читати думки? А якщо так, то скаже вона правду чи збреше?

У кімнаті зависла мертва тиша.

Бонд намагався вдавати байдужого. Зиркнув на стелю, а потім знову на дівчину.

Їхні очі зустрілись, а тоді вона відвернулась і подивилася на «Містера Біґа».

— Він каже правду, — холодно зронила.

«Жодного-почуття-гумору»

«Містер Біґ» якусь мить розмірковував, наче не знаючи, на що зважитися. Тоді натиснув кнопку на комутаторі.

— «Базіко»?

— Слухаю, босе!

— Той американець, Лейтер, у тебе?

— Так, сер!

— Попрацюй з ним як слід, а тоді відвези до госпіталю «Бельв’ю» і викинь десь поблизу. Зрозумів?

— Так, сер!

— Пильнуй, щоб тебе ніхто не бачив!

— Ясна річ, босе!

«Містер Біґ» повернув тумблер у попереднє положення.

— Будьте ви прокляті! — зло сказав Бонд. — ЦРУ вам цього не подарує!

— Ви забуваєтеся, містере Бонд. Вони не мають жодних повноважень в Америці. Центральне розвідувальне управління може діяти лише за її межами. Тут — царина ФБР та їхніх приятелів. «Хи-Хи», підійди-но сюди!

— Слухаю, босе!

«Хи-Хи» підійшов і став коло столу.

«Містер Біґ» пильно глянув на Бонда.

— Яким пальцем ви найменше користуєтеся, містере Бонд?

Таке запитання спантеличило його, розум гарячково запрацював.

— Гадаю, що, добре подумавши, ви скажете: це — мізинець лівої руки, — провадив далі той самий м’який голос. — «Хи-Хи» — зламай-но містерові Бонду мізинець на лівій руці.

І тут «Хи-Хи» врешті виправдав своє прізвисько.

— Хи-хи, — загиготів він. — Хи-хи!

Радісно підбіг до Бонда. Той щосили вчепився пальцями у бильця крісла. Краплини поту виступили у нього на чолі. Він намагався візуалізувати біль, щоби краще з ним упоратися.

Негр неспішно потягнув на себе мізинець Бонда, притиснутий до поручня, і, схопивши його своїм великим та вказівним пальцями, старанно почав розгинати, дурнувато хихикаючи.

Бонд звивався і пручався, намагаючись перекинути крісло, але його вільною рукою притримував «Хи-Хи». Піт градом котився Бондовим обличчям. Зуби скрипнули попри його волю. Крізь пелену наростаючого болю побачив широко розплющені очі дівчини, що втупились у нього. Її червоні губи були розтулені.

Тепер палець Бонда стояв сторч — окремо від руки. «Хи-Хи» почав повільно гнути його до зап’ястя. Раптом почувся різкий хрускіт.

— Досить, — кинув «Містер Біґ».

«Хи-Хи» неохоче відпустив зламаний палець.

Бонд по-звірячому заричав і зімлів.

— У того хлопчини — жодного-почуття-гумору, — спантеличено ледь розбірливо муркнув «Хи-Хи».

Солітер обм’якла в кріслі й заплющила очі.

— У нього був пістолет? — поцікавився «Містер Біґ».

— Так, сер! — «Хи-Хи» витягнув зі своєї кишені «беретту» Бонда і поклав на стіл. «Містер Біґ» підняв зброю й оглянув зі знанням справи. Зважив у правиці, помацав руків’я. Тоді виклав патрони на стіл і, переконавшись, що обойма порожня, підсунув пістолет Бондові.

— Приведи його до тями, — звелів, глянувши на годинник. Була третя ранку.

«Хи-Хи» підійшов до Бонда і встромив йому нігті у мочки вух.

Бонд застогнав, підвівши голову.

Сконцентрувавши погляд на «Містерові Біґові», він непристойно вилаявся.

— Подякуйте, що живі, — безбарвним голосом сказав «Містер Біґ». — Будь-який біль кращий за смерть. Візьміть свій пістолет. Патрони залишаться в мене. «Хи-Хи», передай це йому.

«Хи-Хи» узяв пістолет і вклав його Бондові у кобуру.

— Поясню вам коротко, — сказав «Містер Біґ», — чому ви ще живі й чому вам дозволили насолоджуватися розкішшю болю замість того, щоб забруднювати тілом річку Гарлем —