Читати книгу - "Оновлені почуття, Ірина Айві"

-- Все нормально, Дане! Твоїй матері просто цікаво знати хто я, -- невимушено посміхаюся. -- Я працюю моделлю, але за спеціальністю я адвокат. Батьки мої живуть закордоном. 

Відповідаю чітко, але коротко, не бажаючи вдаватися в деталі. Звісно мама Дана хоче подробиць і я її чудово розумію. 

Та я достатньо доросла, щоб справитися з цією ситуацією і не наробити нових помилок. 

-- А з моїм сином? Невже все серйозно? 

-- Мамо,  доведеться змиритися з тим, що тобі не вдасться одружити мене на доньці своєї подруги. Ми з Піоною любимо один одного. Правда, кохана?

-- Так, у нас все серйозно з вашим сином, -- знову натягую на обличчя вимушену посмішку.

Говорити про любов у такій ситуації гидко. Не хочу оскверняти навіть це слово. 

Дан демонстративно стискає мою руку. 

-- Може й дата весілля вам  відома, а ми не знаємо?

-- Мамо, ...

-- Гаразд, сину. Більше не турбуватиму твою втомлену наречену. Піоно, ти ж розумієш мене? Дан мій єдиний син. І якщо ви вирішили одружитися я хочу взяти на себе всі приготування. 

Ого! Ця жінка швидка наче комета. 

-- Все добре. Думаю на вашому місці я вчинила так само. 

Поки ми у трьох ведемо розмову батько Дана продовжує спостерігати за мною. Щойно я відкриваю рота, його очі звужуються й він уважно вслухається в кожне моє слово. Чому він так поводиться? 

Вирішую скористатися моментом, щоб уважніше розглянути Владислава Юрійовича. Профіль цього чоловіка міг багато сказати про його характер. Лукавий блиск  очей свідчив про наявність почуття гумору, але форма носа та вольове підборіддя попереджали про впертість. 

Не знаю скільки часу триватиме вечеря, але мені хочеться просто зараз піти звідси. Та річ у тому, що йти мені нікуди. Якщо не слухатиму запитання мами Дана, й не ловитиму на собі не зрозумілі погляди батька Дана, то доветься слухати придирки й образи самого Дана. 

-- Які у вас на завтра плани? Можливо ми з тобою дорога Піоно знайдемо час для прогулянки? 

Здається Наталя Лаврівна вирішила залишитися зі мною на одинці. При Данові у неї нічого не виходить. Він вперто тримає дистанцію для її запитань, а от коли ми будемо вдвох їй ніхто не заважатиме. 

Маю сказати, що ці люди не проста сімейка. 

-- Я збираюся показати Піоні місто. Зранку поплаваємо у басейні, поснідаємо й поїдемо. 

-- Чудова ідея. Насолоджуйтеся моментами, дітки. Зараз ви проживаєте один з найромантичніших періодів свого життя, -- засяяла Наталя Лаврівна. 

Ого! Здається її думки та враження змінюються з напрямком вітру. 

Почуваюся жертвою на полюванні. 

-- Через запитання твоєї матері я почувалася, як на допиті, -- кажу Данові, коли ми зачиняємо двері його спальні. 

-- Це вона ще не все тебе розпитала. Мама чекає моменту,  коли ви з нею залишитесь наодинці. 

-- Не лякай мене, -- зітхнула я, й сіла у крісло. 

Беру телефон й спробую подзвонити Поліні. 

-- Я в душ, а ти що робитимеш, -- питає Дан й починає роздягатися. 

-- Спробую подзвонити Поліні, -- показую на телефон у руках. 

-- Ну дзвони ...

Дан криво посміхнувся й пішов до ванної кімнати. Через кілька секунд я почула шум води, а це значить, що у мене є щонайменше десять безпечних хвилин. Набираю номер сестри, але одразу чую голос оператора який каже мені, що абонент знаходиться поза зоною досяжності. Чудово! А мені як бути? 

-- Де ти, Поліно? Де мені тебе шукати? -- з відчаєм видихнула я. 

Поки Дана немає  вирішую переодягнутися в халат, бо одразу як тільки він вийде з душу я теж хочу сполоснути своє втомлене тіло. Переодягатися в його присутності, щоб він витріщався на мене немає бажання. 

Знявши одяг акуратно кладу його на ліжко й відкривши шафу тягну руку за халатом, як раптом двері нашої кімнати з вихором відчиняються. Я б зрозуміла якби прийшла мама Дана, але у дверях стояв Владислав Юрійович. 

Схопивши халат я хаотично почала ним прикриватися не в силі просунути руки в рукави. 

Батько Дана теж хороший, замість того, щоб перепросити й вийти, він з цікавістю розглядав мене наче  ляльку на вітрині дорогого магазину. 

-- Вийдіть, будь ласка, мені потрібно переодягнутися, -- попросила я, притиснувши до грудей халат. 

-- Виявляється правду кажуть, що ти цукерочка. 

Не розумію про що він говорить? Яка ще цукерочка? 

-- Дан у душі. Він зараз вийде, -- сама не знаю до чого кажу це. 

-- Завтра поговоримо. А ти й не кажи йому, що я приходив. 

Здається мені варто боятися цього чоловіка.