Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

Усю суботу я провозився в машині. З коробкою передач боровся, точно в сутичці з армреслінгу. Бензовоз із Румунії забирати доведеться рано чи пізно, і, крім мене, їхати за ним нікому, то чого відкладати?  Руку розробляв - мені ж тепер ще й за калік за всіх, яким протези новомодні не дісталися, жити треба, за всіх відпрацьовувати. Нитки срані в голки вставляти... Заноза мала ще один боржок на мене повісила. Хоч розірвися - стільки життів прожити треба за одне своє непутяще.

Рука біонічна не слухалася, дратувала дико, ще й розболілася раптом. І хрін розбереш чи то фантомні болі, чи то мозок уже сприйняв протез, як мою рідну руку, але м'язи прямо гуділи, я відчував цю напругу навіть у кінчиках пальців, яких у мене взагалі-то вже півроку як не було.

Зрештою не витримав - ну не виходило в мене самостійно - подався до реабілітолога. Думав, пораду дасть по-швиденькому, пігулку якусь чарівну, і поскачу я весело іграшкою біонічною бавитися, так ні ж.

"Вам потрібна комплексна реабілітація для повернення рухливості суглоба, потрібно заново створити втрачений тонус м'язів, тільки тоді протез зможе повноцінно працювати. Це щоденні заняття і серйозні вправи" - Заявив розумник в окулярах. І я махнув на нього рукою. Протезом махнув, щоб той одразу зрозумів мій настрій і на гаманець мій очі не роззявляв.

От іще. Вправи якісь, заняття щоденні. Робити мені, чи що, більше нічого? Сам розберуся як-небудь. - Вирішив я і... пішов знову пити.

Добре хоч обмежився однією пляшкою і в неділю не продовжив. Тільки тому в понеділок на роботу свіжий подався. Без перегару, з приємним запахом.

Як згадаю це її "вам пити не можна" - це ж вловила запах тоді, виходить, заноза ця чуйна, - так соромно стає. Ну не алкаш же я зовсім кончений, щоб без просиху пити? І осуд в очах її бачити страх як не хотілося чомусь. Тож я вимився, поголився, одягнувся і покрокував в офіс.

Звідти малу забрав, і на вокзал. Уже там в аптеку заскочив, накупив заспокійливих, від захитування пігулок і знеболювальних, і одразу жменею закинувся. Нам в автобусі годин десять їхати не менше, дуже вже не хотілося знову на підлозі валятися, від болю корчитися.

Поїздка пеклом здалася. Чи то з незвички, чи то від ліків побочки якісь: голова паморочилася, нудило і в сон хилило страшенно. Ще й кукса в протезі набрякла жахливо, і боліла, і свербіла, хотілося просто зняти його і у вікно викинути. Я вдома його не носив майже, а тут цілий день терпіти довелося.

Відволікав себе як міг, то дрімав, то у вікно витріщався, але частіше малу роздивлявся. Вона в ноутбук втупилася і всю дорогу працювала. Я з нею розмов не заводив, і вона не прагнула до спілкування, повністю зосередившись на роботі. Кілька разів запитала, чи добре я почуваюся, а більше не заговорювала, в комп'ютері клацала - звіти якісь робила, на дзвінки відповідала, водіям вказівки роздавала. А я дивився на її профіль нишком, стежив, роздивлявся, точно маніяк якийсь. І погляд сам собою раз у раз пірнав у трикутний виріз светра, що обтягував повні округлі груди.  І стан і без того нудотний був, а від думок і спогадів про те, як притискався до цих грудей, ще гірше робилося.

Красива зараза ця мала, приваблива. Та не про мене.

Моя доля тепер руками собі допомагати, максимум - повію викликати, та й то, не кожна з калікою погодиться. І як же добре, виявляється, було без похоті цієї противної, у забутті напівмертвому, безстатевому. Я був упевнений, що по чоловічій частині я більше не жилець, думав, усе, помахала ручкою потенція. І мене це цілком влаштовувало.

Ну от навіщо воно повернулося? Як вдалося занозі малій за кілька днів мене на мужика назад перетворити?

До потрібного міста одинадцять годин теліпали, потім ще пів години до нафтобази добиралися. Поки суть та діло, документи оформили, з авто розібралися, втомився так, як на фронті в найважчі дні не втомлювався. Голодний, злий як чорт, сів за кермо бензовоза, але зрозумів, що їхати в такому стані, та ще й після перерви величезної у водінні з рукою цією довбаною, ну ніяк не можна. До того ж ніч надворі, ну куди в дорогу?

Окинув поглядом салон, покрутив сидіння, відкинув. Нормально, перекимарити до ранку згодиться. Велів малій свою дупу тягнути й спати вкладатися, як вона раптом уперлася рогом.

- Ви знущаєтеся? У машині спати? - Та нізащо! Я на таке не підписувалася. - Заявила заноза, тупнувши ніжкою. - Я їсти хочу і в душ.

- Та де я тобі душ тут знайду? - Пробурчав я, розводячи руками.

- Тут - ніде, звісно, - виплюнула мала, - у готель поїдемо.

- Так? І на які шиши? - починав заводитися я. - Ти платиш?

- Та звісно, - пирхнула дівчина, склавши руки на грудях, - з моєю зарплатою тільки готелі знімати. - Додала багатозначно, покосившись у мій бік красномовним поглядом.

- Ну й усе. У мене теж на це грошей немає. - Відрізав, і спробував відкинутися на сидінні, влаштовуючись зручніше.

- Та як це немає? - Раптом обурилася дівчина. - У вас мільйони на рахунку!

Я підвівся на лікті і з роздратуванням втупився на помічницю.

- Які ще мільйони? Хіба я не велів тобі гроші у фонд переказати?

Дівчина розгубилася на секунду, ніби зніяковіла, очі опустила, потім знову голову догори задерла.