Читати книгу - "Зелений Змій, або Алкогольні спогади, Джек Лондон"

Ще два або три салуни — і у мене шумить у голові та я набираю цілу копицю відомостей про місто, передмістя та околиці. Я знаю правників, видавців, ділових людей, місцевих політичних діячів, наїжджих хуторян, мисливців та копачів і коли увечері ми з Чармейн гуляємо головною вулицею, вона дивується, яка в мене купа знайомих у цьому зовсім чужому місті.

Це показує, у якій великій пригоді стає нам Зелений Змій і як він отаким способом зміцнює свою владу над людьми. І де я цими роками не перебував на світі — скрізь однаково. Це може бути кабаре в Латинському Кварталі, кафе в якомусь похмурому італійському селі, шинок у портовому місті клуб, де подають віскі з содою, — скрізь Зелений Змій об’єднує людей, і я можу зразу ж зазнайомитись з усіма, розпитувати та дізнаватися. І коли настане той щасливий час, що Зеленого Змія витруять із нашого життя разом з іншими варварськими звичаями, якісь інші інституції заступ­лять салуни, якісь інші місця, де збиратиметься люд, і де зустрічатимуться чужинці.

Але вернімося до мого оповідання. Коли я накивав п’ятами з Беніші, мій шлях лежав через салуни. Я не мав моральних засад проти пияцтва, але ненавидів, як і завжди, смак алкоголю і перестав довіряти Зеленому Змієві. Я не міг забути його витівки зі мною — зі мною, що так не хотів умирати. Отож, хоч мені й доводилося пити, але я пив, не спускаючи з ока Зеленого Змія та не піддаючись надалі думкам про самознищення.

У чужих містах я зразу ж заводив знайомства в салунах. Коли я блукав по всіх усюдах, не маючи чим заплатити за ночівлю, салун був єдиним місцем, де мене приймали та дозволяли сісти біля вогню. Я міг зайти до салуну вмитися, почистити одяг та зачесати волосся. І салуни, такі збіса зручні, скрізь були в моїй рідній країні, на Заході.

Я не міг так вільно зайти до оселі невідомих мені людей. Їхні двері не відчинялися для мене. Не було мені місця біля їхнього вогню. Церков та попів я ніколи не знав. І не знаю, чому мене не вабило до них. До речі, не було в них нічого привабливого. Ні туману романтики, ні обітниці пригод. З цими людьми ніколи нічого не трапляється. Вони живуть завжди на одному місці, — слухняні створіння, вузькі, обмежені, стримані. Вони не мали розмаху, не мали уяви, не мали почуття товариськості. Мене тягло до товаришів веселих, сміливих, щирих із руками щедрими, з серцями шляхетними, а не полохливими, заячими.

І тут друга моя скарга на Зеленого Змія. Він пригортає до себе цих добрих товаришів, оцих людей з вогнем у душі, що мають і велич, і тепло, і найкращі з людських хиб. І Зелений Змій гасить, вогонь та придушує всі почуття, і коли він не вбиває їх зразу та не доводить до божевілля, то поволі калічить їм душу, роблячи їх грубими, тупими, вбиваючи всі найкращі їхні властивості.

О, я кажу все це на підставі свого пізнішого досвіду — хай небо рятує мене від звичайних, пересічних людей, які ніколи не бувають добрими товаришами, у кого холод на серці і холод у голові, хто не курить, не п’є, не присягається, не робить сміливих вчинків, не мститься за кривди і ніколи не зачепить нікого гострим словом, бо в його кволій душі життєва сила ніколи не била через край та не викликала сміливих, нерозважних вчинків. Ви не зустрінете цих людей в салуні, але й не зустрінете там, де інші гинуть за ідею. Вони не ходять блискучими шляхами пригод та не кохають до нестями, як уміють кохати лише боги. Вони занадто дбають, щоб у них не промокли ноги, рахують удари свого серця та мляво посуваються наперед у своєму одноманітному животінні.

Це моє обвинувачення Зеленому Змієві. Бо якраз гідних людей, кволих від надмірної сили, із надто великими духовними здібностями, з вогнем відваги, підманює та нищить Зелений Змій. Звичайно, він руйнує й нікчемних. Але про них, про цю нічого не варту людську породу, я не хочу тут і говорити. Моя мова про найкращих людей, яких губить Зелений Змій. А причина, чому найкращі так руйнуються та, що Зелений Змій чигає і на великому шляху, і на стежці, доступний всім, під охороною закону, під захистом поліції. Він звертається до кожного, бере йото за руку й веде туди, де сміливі люди гуртуються за чаркою. Якби не було Зеленого Змія, ці люди, однак народившись, виявляли б себе у вчинках і не гинули б.

Завжди я зустрічав оце почуття товариськості за чаркою. Іду, наприклад, шляхом до водокачки, щоб діждатися там вантажного поїзда, і бачу гурток «алкістифів». Алкістиф — це бродяга, що п’є денатурат. Негайно зі мною вітаються й кличуть до гурту. Мені пропонують алкоголь, уміло розведений водою, й мене теж охоплює загальний, буйно-веселий настрій. В голову лізуть усякі химери, а Зелений Змій шепоче, що життя прекрасне, що всі ми сміливі та хороші, вільні душі, безтурботні, як ті боги. А той обмежений світ, де все поділено, поміряно та зважено — хай його чортяка вхопить.

XIV

Повернувшись після своїх блукань до Окленда, я знов опинився в порту та поновив приятелювання з Нельсоном, який тепер жив на березі. Цей період його життя був божевільніший, ніж будь-коли. Я теж проводив увесь час на березі разом з ним і тільки тимчасово виїздив на кілька днів у затоку з якоюсь зі шхун, де бракувало робітників.

Живучи так, я не поновляв своїх сил, як раніш, буваючи на чистому повітрі та працюючи. Напивався і щодня, а коли-не-коли, при оказії, напивався до нестями. Я все ще був тоді під владою тої облудної думки, що вся таємниця Зеленого Змія в тому, щоб напитися до скотячого отупіння. За той час я наскрізь просяк алкоголем і фактично жив у салунах. Зробився якимсь салунним волоцюгою, навіть гірше.

І саме тоді Зелений Змій хотів перемогти мене, знищити не менш зрадливо, як тоді, коли я мало не втонув у морі. Мені без кількох місяців було сімнадцять років. Зневажливо відкидаючи навіть думку про сталу працю й почуваючи себе добрим бувальцем серед гурту інших бувальців, я пив, бо пили ці люди, а я хотів жити по доброму з ними. Ніколи я не мав справжнього дитинства, а в своїй скорозрілій мужності був занадто черствий та жалюгідно мудрий. Хоч я і не зазнав дівочого кохання, але пройшов крізь такі безодні, що був певний, ніби знаю все, до останнього слова про кохання та життя. І свідомість ця не давала радості. Не бувши песимістом, я переконався, що життя дуже дешева, звичайна річ.

Як бачите, Зелений Змій зробив мене тупим. Колишнього буяння духа вже не було. Цікавість теж покинула мене. Хіба не однаково, що там на другому кінці світу? Чоловіки та жінки, поза сумнівом, скидаються на тих чоловіків та