Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Навіщо? – Корсаков відкриває рота, щоб продовжити, а тоді різко закриває. Передумав пояснювати, чи як? Все-таки я чекаю на його відповідь, тому що взагалі нічого не розумію. – Тому що ти няня моєї доньки. Якщо з тобою щось станеться, вона буде хвилюватися. А я буду хвилюватися за неї.
– Он воно що, – хмикаю. І чому мені здалося, що спочатку він не це мав на увазі? Дурепа, навіть подумала, що я йому подобаюсь. – У такому разі можеш не хвилюватись. Я не збираюсь хвилювати Надю.
– А мене ти хвилювати будеш? – бурчить, а я знову не розумію, що він має на увазі. Сьогодні Артур якимись загадками говорить, або ж це до мене погано доходять його слова. – Просто скажи, хто це зробив!
– Мій колишній! – випалюю сердито. – Виявилося, що весь час, що ми були разом, у нього була інша дівчина і навіть дитина. Сьогодні він побачив мене і злякався. Подумав, що я піду до його дівчини та все розкажу. Навіть не сумніваюсь, що вона також нічого не знає. Макс дав мені зрозуміти, що варто тримати рота на замку, хоча я і так не збиралася руйнувати його родину. Ну все, я розповіла. Тепер ти задоволений?
– Пробач, – видно, що Артур не такого пояснення чекав. Він збентежено проводить рукою по волоссю і відступає на крок. – Якщо хочеш, я знайду його і виб’ю кілька зубів.
– Не варто, – хмикаю. – Не хочу, щоб та дівчинка бачила тата побитим. Вона ж ні в чому не винна. Тепер ти можеш залишити мою кімнату? Я хочу зібрати речі.
Артур йде, не прощаючись, а я швиденько збираю все найнеобхідніше у дорожню сумку. Уявлення не маю, наскільки ми їдемо, але дуже сподіваюся, що ненадовго. Я ще раз намагаюсь додзвонитись до сестри, але її телефон вимкнений. Катя може так вчинити. Просто обірвати всі зв'язки й зникнути на деякий час. Для неї це простіше простого.
Коли мої речі зібрані, а я розумію, що їхати таки доведеться, йду в кімнату до Наді. Дівчинка також прокинулася і тепер приміряє все, що ми сьогодні купили.
– Ти хочеш поїхати до своїх дідуся та бабусі? – питаю, складаючи її речі у валізу.
– Не знаю, – знизує плечима. – Я не бачила їх ніколи.
– Тобто? Як не бачила? – розгублено завмираю і нічого не можу зрозуміти. Коли Артур говорив, що його рідні давно не бачили Наді, я й подумати не могла, яке це “давно” в його розумінні.
– Мабуть, тато не спілкується з ними, тому що ми ніколи не їздили до них у гості й до нас ніхто не приїздив, – розповідає маленька.
– Добре, – намагаюсь зібрати думки докупи. – А як же твої дідусь і бабуся зі сторони мами? Ти і їх ніколи не бачила?
– Тато говорив, що мама була сиротою й у неї нікого не було, – відповідає дівчинка.
Ну хоча б з цим усе зрозуміло…
Але у мене все одно голова обертом. Я і подумати не могла, що Артур взагалі з рідними не спілкується. Чому ж тоді їде на це весілля? Ще й Надю бере з собою…
Хай там як, всі мої питання залишаються без відповідей. Запитати в Артура прямо я навряд чи зможу. Це його особисте, а я не настільки близька з ним, щоб лізти у все це.
Коли приводжу Надю на вечерю, Артур уже сидить за столом, а Тетяна Павлівна накриває на стіл. Надя сідає поруч з ним, а я йду до жінки, щоб допомогти зі стравами.
– Катю, ти можеш вечеряти з нами, – заявляє Артур, протираючи рота серветкою. Надя миттєво розквітає й усміхається широко-широко, а я стою як ідіотка та очима кліпаю. Мені почулося, чи ні? З якого це дива Корсаков подобрішав?
– Ти чого стоїш, Катрусю? Сідай! – Тетяна Павлівна легенько штовхає мене в спину, і я сідаю поруч з Надею. На язику так і крутиться запитання, з чого така доброта, але я стримуюсь. Дозволив сидіти поруч – от і добре! Головне, що Надя щаслива.
Вечеряємо як справжня родина. Чомусь у мене така картинка складається у голові. А коли Артур дякує за смачну їжу і йде до себе, у мене в голові з'являється одна думка. Божевільна трохи, але це таке!
– Сонечко, мені треба з твоїм татом дещо обговорити, – кажу Наді, яка допиває свій чай. – Скоро повернусь.
– Угум! – киває дівчинка, і я таки йду.
Лише під дверима кабінету завмираю і кілька секунд думаю над тим, чи варто у все це лізти. Та з іншого боку, сьогодні Артур причепився до моїх синців, хоча не мав на це жодного права, то чому ж я не можу запитати у нього про родину? Все-таки він везе туди не лише мене, але і Надю. Я маю бути готовою до усього. А як я можу бути готовою, якщо вся ця ситуація огорнута густим димом з таємниць?
Кілька разів глибоко вдихаю і видихаю, а тоді штовхаю важкі двері та переступаю поріг. Артур тут, працює за ноутбуком, але, коли бачить мене, одразу ж хмуриться.
Хух! У мене ще є можливість відступити, але я не роблю цього. Ну нічого життя мене вчить. Я ж випробовую терпіння Корсакова. І кожен ось такий раз може стати останнім. Для мене.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей», після закриття браузера.