Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дякую за все і прощавай. Ось пальто, — стягую із себе чорний кашемір.
— Не знімай, — зупиняє мене, торкаючись мого плеча, і я здригаюся. — На вулиці холодно. Ходімо, я проведу тебе.
— Не варто.
— Варто, варто. У вас он на першому поверсі навіть лампочка в під’їзді не горить. Ходімо, — Дамір залишає салон першим. Я загортаю на грудях його пальто і виходжу за ним.
Швидкими кроками перетинаю двір, Дамір не відстає від мене. Затискаю на кодовому замку цифри, замок клацає і двері відчиняються. Ключі від квартири у фартуху, як і мій гаманець. Я досі не наважуюся нічого цінного залишати в шафці попри те, що готель п’ятизірковий і персонал сумлінний.
Ми підіймаємося на мій поверх, я завмираю біля дверей, стягую з себе пальто.
— Ще раз дякую.
— Немає за що, — він приймає пальто, похмуро на мене дивиться. — Телефон свій дай.
— Навіщо? — дивлюся на нього з подивом.
— Запишу свій номер. Якщо допомога якась потрібна — звертайся.
— Не потрібна буде, — хитаю головою й ахаю, коли Дамір безцеремонно в кишеню мою лізе й мобільник дістає.
— Пароль який?
— Усі одиниці, — говорю приречено. Дамір відправляє зідзвон на свій номер і повертає мені стільниковий. — Бувай, — бубню похмуро і відвертаюся. Лопатками відчуваю його погляд.
Брязкає зв’язка ключів, я відчиняю двері. Голову до Даміра повертаю, нижню губу прикушую.
— На добраніч.
— І тобі, — киває, але не йде. Чекає, поки я не зникну за дверима.
Я тихенько прослизаю у квартиру. Підсвічую собі телефоном, подругу розбудити не хочу. Наступаю на чиєсь взуття й завмираю, почувши порипування ліжка. Опускаю погляд униз і натикаюсь на чоловічі черевики.
Чорт.
Я сьогодні до ранку на зміні мала бути й Елька, швидше за все, покликала Женю до себе. І що мені тепер робити? Не вриватися ж серед процесу?
Я роблю глибокий вдих, тихенько відчиняю двері й виходжу назад у під’їзд. Мене обдає холодом, зовсім про куртку забула. Тільки хапаюся за ручку, як із боку сходів лунає чоловічий хрипкий голос:
— Передумала?
Серце пропускає удар від усвідомлення, що це Дамір. Він ще не пішов. Але чого чекав?
Роблю кілька кроків і завмираю на верхній сходинці. Він стоїть на майданчику між двома прольотами сходів, стегнами притулившись до підвіконня.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без зобов'язань, Аріна Вільде», після закриття браузера.