Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дамір іронічно вигинає брову, схиляє голову набік, ковзаючи по моїй фігурі поглядом.
— Чи забула щось? — байдуже запитує він, не дочекавшись моєї відповіді. Я ковтаю, швидко впоравшись з подивом.
— Ні, — роблю крок униз, знову застигаю, несвідомо облизую язиком пересохлі губи. Помічаю, що цей жест привертає його увагу. Сміливість раптом кудись зникає. Я ж коли зізналася в автомобілі, що поцілувала б його, розраховувала на те, що ми більше не зустрінемося.
— То усе ж таки передумала й вирішила наздогнати мене?
— Ще чого! — пирхаю я і спускаюся вниз уже сміливіше. — У мене там просто… хм… Я ж казала, що не сама живу? — пальцем вказую в бік квартири.
Дамір киває. Коли він за мною так уважно спостерігає, дихати чомусь складніше стає.
— Ну, подруга вирішила, що я тільки вранці повернуся додому й до неї прийшов хлопець, — знизую плечима й поруч із ним біля підвіконня влаштовуюсь.
— Зрозуміло.
— У нас однокімнатна квартира просто, — чомусь пояснюю я.
— І що робитимеш?
— Зачекаю. До ранку кілька годин всього залишилося.
— Не найрозумніше рішення, — він розправляє пальто, яке до того тримав у руках. — Одягни, під’їздом протяги гуляють.
— Дякую, — з вдячністю приймаю річ, він накидає його мені на плечі, і я знову потопаю в ароматі чоловічих парфумів. Миттю стає тепліше.
— Поїхали, — каже Дамір і бере мене за руку. Шкіра до шкіри, і я здригаюся. Місце дотику обдає жаром, шкіра вкривається мурашками, але Дамір, здається, нічого не помічає.
— Куди? — питаю з подивом.
— У машину, кошеня, — поблажливо промовляє він, усміхаючись самими куточками губ.
Дамір швидко біжить вниз сходами, тягнучи мене за собою. Я гадаю, що ми просто проведемо ці кілька годин до світанку в його позашляховику, тому починаю панікувати, коли автомобіль несподівано зривається з місця й виїжджає з двору.
— Гей, куди ми? — озираюся назад, ловлячи поглядом сіру багатоповерхівку.
— До мене, пристебнися, — наказує Дамір, не відриваючи погляду від дороги.
— Як це до тебе? — починаю панікувати я. Тепер повною мірою усвідомлюю серйозність ситуації: я й незнайомий мужик в одній машині посеред ночі. І чим я тільки думала, коли ще в готелі поїхати з ним збиралася? Хто знає, які думки в нього в голові?
— Я втомився, кошеня, — Дамір потирає перенісся й назад руку на кермо повертає. — День був насиченим, ніч теж на події повна, — при цьому на мене коситься. — Хочу прийняти душ і лягти спати. Але мені не вдасться заснути, якщо знатиму, що залишив тебе одну посеред ночі в під’їзді. Та ще й у цій короткій спідниці.
— Зазвичай я не погоджуюсь їхати до хлопця додому після першого знайомства, — смикаю вниз поділ уніформи готелю, який вкотре неприпустимо високо задерся.
— Але ж у нас друге, правильно?
— І то правда, — усміхаюся я і відвертаюсь до вікна. Після його слів трохи спокійніше стає. Він же допоміг мені, поводився мило й галантно, цього разу не намагався затиснути біля стіни в темряві під’їзду, тож до чого ця паніка?
Ми їдемо досить довго. У зовсім іншу частину міста. Незабаром багатоповерхівки рідшають і з’являється приватний сектор. Дамір зупиняється біля одного із двоповерхових будинків. Ролети на воротах автоматично підіймаються вгору, я з цікавістю розглядаю частину двору, що відкрилася погляду. Голі невисокі дерева, кущі троянд, підстрижений доглянутий газон. Варто Даміру заглушити двигун, як звідкись із темряви з’являється величезний пес і мчить нам назустріч.
— Не варто боятися його, на вигляд він загрозливий, але насправді справжня дитина, — простеживши за моїм поглядом, вимовляє він.
— Нічого собі дитина, — гмикаю я, — у тебе взагалі-то доберман по двору без намордника розгулює, якщо ти не помітив.
— Це одна з найрозумніших порід. А ще відданих одному господарю. Виходь, кошеня, не з’їсть тебе Айк.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без зобов'язань, Аріна Вільде», після закриття браузера.