Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

— Так стомливо простояти десять хвилин на одному місці і не засунути свого носа у чужі справи. Адже я її попередив, що все це ілюзії...

— Попередили? - з новою силою вибухнула я. - Не смішіть, герцогу! Навіть Ваш друг уже проговорився, що не все там ілюзорно, як Ви намагаєтесь змусити мене повірити!

— Я на твоєму місці зараз закрив би свого рота на замок. Я не в тому настрої, щоб зараз із тобою розмовляти. Своїх проблем уже по горло. Не вистачало ще бути тобі нянькою. Хочеш відпочити? Ти маєш тиждень. Якщо не заважатимеш мені і я все влагоджу вчасно, то зможу відкрити портал і ми опинимося вже завтра в безпечному місці. Зрозуміло?

Зараз я не мала сил протистояти йому. Та й сенсу не бачила. Все у його руках. Я знову відкинулася на спинку сидіння і заплющила очі. Потрібно просто відпочити, поспати. Нехай, що хоче робить, тільки мене більше не турбує.

Не знаю, скільки я проспала? Я часто прокидалася, потім довго не могла заснути. Не розплющуючи очей і не видаючи себе, часом я підслуховувала розмову чоловіків. Але зрозуміти загальну картину того, що відбувається, було складно.

— Але ж вважалося, що він останній, — тихо вигукнув лорд Вітронс.

— Є ще один.

— Медальйон він забрав?

— Так, але не вистачає ще одного. Ми щось упустили.

— А чи є хоч натяки на те, де він знаходиться?

— Ні. Він не активує себе. Я не можу поки що повернутися додому. Без нього. Зараз поїдемо на зустріч із тим кульгавим. Спробую дізнатися щось у нього.

— Хаос знайшов данину?

— Здається, так.

— А що з твоєю силою? Вона повернулась?

— Ні, - і герцог люто вилаявся. - Мені б ще дізнатися, хто це була?! Сьогодні мені пощастило, тому що він відволікся на цю дурепу. Але в інший раз все може бути інакше. Без своєї сили я не впораюсь. Та й Хаос... не повинен...

Чоловік замовк, а потім двоє почали розмовляти незнайомою мені мовою. Може, герцог злякався, що я не сплю? Але їхня мова була настільки дивною... ніколи нічого подібного не чула! Сон знову зморив мене, і я міцно заснула.

Наступні кілька днів були, як у тумані. Ми зупинялися в якихось брудних готелях кілька разів. Щоразу герцог замовляв мені кімнату окремо. Цілком логічно, і я навіть була рада не бачити його суворого обличчя. Тільки ось єдина моя сукня давно стала непридатною. Але я тішила себе думкою, що незабаром все налагодиться. Нехай вирішує свої справи швидше, і я опинюся в чистому, теплому та безпечному місці. І ось тоді, коли я відісплюсь і наберуся сил – мій чоловік ще відповість за свою поведінку!

Я не втручалася у його справи. Але коли ми затрималися в одному готелі на три дні, зрозуміла, що щось відбувається. І так, дійсно, наступного ранку до мене прийшов герцог і повідомив, що через годину він відкриє портал і ми нарешті опинимося «вдома».

Рівно за годину ми увійшли до порталу. Тільки я та герцог. Лорд Вітронс попрощався зі мною, побажав якнайшвидшого одужання, і пообіцяв, що ми ще неодмінно побачимося. Я була змучена. До того ж, рана не проходила і постійно нагадувала про себе ниючим болем. Але, здається, герцогу було начхати. Важка дорога, сумнівні готелі, позбавлення найпростіших зручностей, а також постійні кошмари ночами – повністю мене вимотали. Коли ми вийшли по інший бік порталу, я з полегшенням зрозуміла, що все позаду.

Яскравий, сонячний день освітлював зелену галявину перед світлим, красивим триповерховим будинком. Легкий шум фонтану дарував спокій та умиротворення. Здавалося, що в цьому місці не існує зла, гіркоти та образи. Навіть упіймала себе на думці, що навряд чи уявляла такий світлий і затишний будинок у розпорядженні такої… людини, як герцог.

Підходячи до будинку, я навіть забула всі свої образи та почуття помсти. Так хотілося просто знову відчути себе… вісімнадцятирічною безтурботною дівчиною. Може… ще якось уживемось з цим чоловіком?

 Тільки я навіть уявити не могла, що цей будинок стане моєю в'язницею, стане моєю тортурою…