read-books.club » Еротика » Покохай мене, Юлія Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Бонд"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Покохай мене" автора Юлія Бонд. Жанр книги: Еротика / Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 55
Перейти на сторінку:
Розділ 7

"Якщо ти вже одужала, то організуєш мені рекламний ролик?", – прочитавши повідомлення Данила, швидко друкую йому відповідь. Так, звичайно. Я зроблю все, як і обіцяла. Тільки треба зв'язатися із Сашком і обговорити деталі.

Відкладаю телефон убік. Відчуваю, як горять мої щоки.

Останні два тижні Потоцький все частіше з’являється у моїх думках. І річ не в тому, що ми постійно бачимося. Просто наші стосунки з розряду "чоловік кращої подруги" нереально великими кроками переходять у незрозуміло що. Не коханці. Не друзі. Сам чорт ногу зломить у цьому болоті.

Дочекавшись, коли серце перестане скакати як ненормальне, дзвоню Сашку. Він відповідає на дзвінок майже відразу. Коротко розповідаю, що потрібно зробити: компанії з продажу автомобілів преміумклас потрібно зняти та змонтувати рекламний ролик. За голосом відчуваю, Саша спалахує ідеєю.

Декілька хвилин ми обговорюємо цю тему, спілкуємося суто з робочих питань.

Мені навіть трохи прикро, що після того поцілунку в парку Сашко жодного разу не зателефонував, не дізнався, як у мене справи. Адже вже пройшов цілий тиждень. Виходить, якби ж я першою не набрала його хай і з робочих питань, то про мене ніхто так і не згадав.

Почуття, що тебе ігнорують, мимоволі заповзає під шкіру.

– Гаразд, була рада тебе чути. Побачимося ще, – надавши голосу буденності, поспішаю попрощатися з Сашком.

– Може, побачимось сьогодні? – несподівано питає друг.

– У мене інші плани цього вечора.

– Дуже прикро.

Спочатку хочеться відморозитися і бортанути Сашка, але я швидко передумую, згадавши, що до ресторану, де Олексій зібрався відзначати свій день народження, прийдуть усі наші друзі, у тому числі й подружжя Потоцьких. Сто відсотків буде кращим, якщо я теж прийду в ресторан не одна – як мінімум перестану бути жилеткою, в яку вирішить поплакатися найкраща подруга. Останнє – не факт, але морально мені буде легше.

– Сашо, насправді мене друг запросив на свій день народження. Я зараз із ним спишусь і якщо він не проти, то можемо піти разом.

– Якось незручно. Там же будуть усі твої друзі, а я нікого не знаю.

Саша намагається дати задню, але вже пізно. Я спалахнула ідеєю з'явитися в ресторані разом з ним.

– Заодно й познайомишся. Загалом, чекай на мій дзвінок.

Швидко прощаюся з Сашком і телефоную Олесю. Він не проти моєї пропозиції прийти з хлопцем. Навіть жартує, мовляв, невже я вирішила покинути нашу з ним маленьку секту затятих холостяків. Відповідаю Олесю, що поки що нічого не зрозуміло і з секти він так просто мене не вижене.

***

Золотисте плаття вище колін сидить на мені як влите. Я кручуся перед дзеркалом, оглядаю себе з усіх боків.

Красиве декольте. Відкрита спина. Фігура в цій сукні ідеальна.

Стук у двері перериває моє милування дзеркальним відображенням.

Я знаю, хто прийшов, а тому поспішаю відчинити двері.

– Охрініти! – у Санька дуже промовиста реакція.

Сашко стоїть навпроти, ніби остовпілий, вгору-вниз ковзає поглядом. Кадик на його шиї помітно сіпається.

Я підходжу до друга, пальцями торкаюся його підборіддя.

– Щелепу підбери. Впустиш, – підморгнувши, губами ледве торкаюся щетинистої щоки, а Сашко намагається запозичити ініціативу: по-господарськи обійнявши за талію, притискає до себе. Тягнеться губами до губ, але я хитаю головою: – Помада. Червона. Не можна.

Заплющивши очі, Сашко закидає голову, видає легкий смішок:

– Насте, Насте, що ти зі мною робиш?!

– Подобаюся, так?

– Навіть не уявляєш як. Ти офігенна.

Кінцем носа веду по його шиї, а Сашко кладе руку на моє стегно і долонею повзе вгору, зупиняється на сідниці. Тактовно прибираю руку зі свого стегна. Відступаю на один крок.

Дивимося один на одного. Я згадую, що хотіла сказати Сашкові, що динаміти мене – недобре. Двічі я проковтнула, а втретє Сашко просто піде нафіг.

– Ти знаєш, що ти засранець?

– Насте, вибач, я повинен був зателефонувати. Просто стільки всього навалилося.

Я не питаю, що там у нього могло навалитися. Ми не настільки близькі, щоб оголювати один перед одним душу.

– Сашо, не виправдовуйся. Але на майбутнє: не треба так зі мною. Я ніколи та ні в кого не була запасним аеродромом. І твоїм не стану.

– Ти чого, образилася, що я не дзвонив? Насте, та немає в мене нікого, – схопивши за зап'ястя, Саша притягує до себе.

Дивиться на мене, схиливши голову. Забирає з лоба пасма.

– Образилася, так. Не хочу почуватися так, ніби я тобі нав'язуюсь, але твоє мовчання, Сашко, змушує мене так думати. Не пропадай більше.

– Не буду. І не смій думати, що ти мені нав'язуєшся.

– Тоді переконай мене у протилежному.

В очах Сашка миготить азарт. Йому вже пофіг на мою червону помаду. Він просто хапає мене за потилицю. До себе притискає щільно. І цілує в губи, забруднюючи нас двох помадою.

***

В окремому залі ресторану всі свої. Я обводжу поглядом присутніх, махаю рукою тому, з ким зустрічаюся, поки не знаходжу винуватця урочистості.

Швидким кроком долаю відстань, що розділяє нас з Олесем. Наблизившись, обіймаю друга за шию друга. Цілую в щоку і відразу стираю слід від помади.

– З днюхою, красунчику. Бажаю, щоб у тебе все було, і тобі за це нічого не було.

– Дякую, крихітко, – усміхається Олексій, приймає подарунок і допитливо заглядає за мою спину: – З хлопцем своїм познайомиш?

Обернувшись, жестом вказую Сашкові, щоб підійшов до нас ближче. Саша такий скромняга. Поки я тут цілувала неодруженого чоловіка, він стояв собі осторонь і мовчки спостерігав.

– Знайомтеся. Олесю, це Сашко. Сашко, це Олесь.

– Привіт, – потиснувши руку Саньку, Олесь жартує, що вперше за багато років бачить поряд зі мною хлопця, мовляв, він уже почав підозрювати мене в таємному членстві ЛГБТ-спільноти.

"Ой дурень", – Закочую очі на фразу Олеся.

Всі розуміємо, що він жартує, хоч і дуже дивно. Але я без образ. Олесь і пожартувати – це несумісне жодного разу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 17 18 19 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покохай мене, Юлія Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покохай мене, Юлія Бонд"