Читати книгу - "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу"

Однак на подив усіх присутніх Моїсеєв сам зателефонував Руцькому. Генерал намагався заспокоїти його — мовляв, війська, що пересуваються в Москві й довкола неї, не захоплюватимуть Білого дому. Руцькой відповів, що в разі штурму буде криваве побоїще, але він, зі свого боку, зробить усе можливе, щоб уникнути битви.

До кабінету Руцького зайшов Столяров, і Руцькой із Перфільєвим чекали, поки він зателефонує Янаєву. На цей час було вже чутно гуркіт танків на проспекті Калініна, а також перші постріли. Надходили також повідомлення про висадження повітряно-десантних військ на аеродромі в Кубінці під Москвою, а ще про рух Кантемирівської дивізії Кутузовським проспектом в напрямку парламенту.

«Ви маєте зупинити рух військ», — сказав Столяров Янаєву.

«Немає ніякого руху військ», — відповів той.

Потім Перфільєв спробував зателефонувати до КДБ. Крючков не відповідав, його заступник — теж.

О другій годині ночі повідомлення стали такими загрозливими, що Перфільєв спробував ще раз поговорити з Моїсеєвим. Слухавку взяв помічник, який сказав, що начальник Генштабу відпочиває в себе на дачі. Перфільєв спитав про тамтешній номер телефону. «Мені наказано не турбувати Моїсеєва й нікому не давати його телефонний номер», — відповів помічник. Але все ж таки потім назвав цей номер, і Столяров почав телефонувати Моїсеєву.

«Скажи йому, що танки вже підійшли, — сказав Столярову Перфільєв. — Хай послухає, що відбувається». І, максимально розтягнувши телефонного шнура, поставив телефон біля вікна. Вікно було трохи прочинене, і з вулиці було чутно гамір, крики та постріли.

«Ви чуєте, що вони вже вбивають людей? — сказав Столяров. — Негайно зупиніть танки».

Моїсеєв сказав: «Гаразд». І поклав слухавку.

Настала виснажлива пауза. Оборонці почали спускати жалюзі й вимикати світло по всій будівлі. Руцькой віддав наказ охоронцям відкривати вогонь без попередження, якщо до будівлі зайдуть співробітники КДБ в цивільному. Було повідомлення від Ради оборони, що 103-я повітряно-десантна дивізія КДБ почала рухатися проспектом Калініна вбік Білого дому, а три гелікоптери готуються до висадки парашутистів.

Перфільєв попросив у Руцького зброю. Той посміхнувся.

«Твоя головна зброя — це голова та ручка», — сказав він.

Потім Перфільєв пішов, а Руцькой увімкнув настільну лампу й поставив її на підлогу. Після цього сів за стіл і з автоматичним пістолетом у руці та звичайним — на столі став чекати на штурм.

Перфільєв тим часом ішов темними коридорами. Він помітив, що в житлових будинках уздовж ріки досі було незвично багато освітлених вікон.

Перед входом до крила, в якому розташовувалася канцелярія віце-президента, спали виснажені оборонці. Вони спали сидячи, схилившись над своїми автоматами, які тримали в руках. Перфільєв пройшов повз них і подумав, що за кілька хвилин може початися штурм, і за перших пострілів він їх розбудить. Ніхто із цивільних помічників Руцького не спав.

Перфільєв пішов до свого кабінету й зателефонував тещі. «У нас за двадцять хвилин буде штурм, — сказав він їй. — Навряд чи виживуть усі. У будь-якому разі подбайте про мою сім’ю».

Внизу, на площі, була мертва тиша. Близько 2:40 радіо Білого дому припинило мовлення і впродовж наступних 20 хвилин мовчало. Невдовзі з будівлі вийшов Едуард Шеварднадзе, колишній міністр закордонних справ, помахав народові й потис руки тим, хто був ближче до входу. Трохи пізніше вийшов отець Гліб Якунін, член російського парламенту, і сказав захисникам: «Бог із нами».

О третій годині ночі Емма вступила в розмову з двома літніми чоловіками. «Це не кінець, — сказала вона, — поведінка цих фашистів непередбачувана. Вони не мали запасного варіанта, тож можуть утратити все».

«Вони вже втратили, — сказав один із чоловіків. — їм забракло рішучості для негайного штурму будівлі. А тепер вже запізно. Але найголовніше те, що ми тут і стоїмо за справедливу справу».

У раді оборони увагу було зосереджено на діях двох підрозділів: оперативної групи в готелі «Мир», розташованого через дорогу від Білого дому, та спецбригади КДБ, що базувалася у віддаленому районі Теплому Стані.

Геннадій Янкович, який відповідав за збір розвідданих, усвідомлював, що, зважаючи на явний провал із підтримкою заколоту з боку керівників армії, єдиною надією путчистів залишаються спеціальні підрозділи КДБ, які все ще вважалися лояльними до них. Бригади КДБ, розташованої в Теплому Стані, було більш ніж достатньо, щоби покласти край опору в Білому домі. До її складу входили фахівці з рукопашного бою, оснащені бронежилетами, гранатами зі сльозогінним газом та іншими спецзасобами. На цій бригаді увагу ради зосередив дзвінок до Білого дому від двох її вояків з повідомленням про те, що бригада отримала наказ почати штурм будівлі близько третьої години ночі.

Після отримання цієї інформації групу депутатів відрядили до Теплого Стану, щоби вони поговорили з вояками бригади й спробували переагітувати їх. На подив депутатів, командири надали їм безперешкодний доступ до всіх солдатів, і вони розповіли їм, що цей переворот антиконституційний і спрямований проти народу, а народ має право захищати обраних ним представників.

Рада оборони не мала можливості оцінити успішність впливу депутатів на членів бригади.

Незадовго до запланованого штурму ця бригада залишила місце свого базування й почала рухатися в напрямку Білого дому. Однак, прибувши на Профсоюзну вулицю, що на південному заході Москви, бригада зупинилася. Впродовж більш ніж години Янкович не мав інформації. Нарешті о 4:30, коли над Москвою вже почало розвиднятися, він отримав телефонний дзвінок від приятелів когось із членів бригади КДБ: бригада не збирається штурмувати Білий дім, люди відмовляються виконувати цей наказ. Янкович зрозумів, що тепер заколотникам немає на кого спиратись, і вперше зітхнув із полегшенням.

Приблизно в той самий час Емма Брук залишила площу перед Білим домом і пішла Дев’ятинським провулком, повз нову будівлю американського посольства. Один із перехожих сказав їй, що місцева радіостанція «Ехо Москви», яка ретранслювала передачі радіо Білого дому, відновила своє мовлення.

Емма пройшла повз ряди американських автівок, залишених посеред вулиці як бар’єр проти танків, потім повернула на Садове кільце й пішла в напрямку площі Повстання. Розвиднялося, й Емма побачила, що день знову буде хмарним. Вдалині, на площі, виднілося скупчення темних танків. Раптом до неї наблизився якийсь чоловік і став кричати: «Йдіть звідси! Це не гра — це війна, це кров. Ви тут загинете!»

Емма злякалася, проте, озирнувшись довкола, не побачила ознак небезпеки. Потім помітила, що танки на площі Повстання ввімкнули фари й почали рухатися від Білого