Читати книгу - "Небесна стріла"

Фінз помовчав кілька секунд, а потім відповів:

— Доктор Валантен поставився до цього доволі своєрідно. Він взагалі дивакувата особа. Виглядає доволі інтригуюче, та все одно відразу відчуваєш, що перед тобою — іноземець. Валантен молодий, носить акуратну борідку, у нього бліде, просто жахливо бліде обличчя і ще дуже серйозне. В його очах — неприхований біль, чи то він просто повинен носити окуляри, але не робить цього, чи то йому докучає постійний головний біль, не знаю. Він завжди бездоганно одягнений — у циліндрі, у темному піджаку з маленькою червоною трояндочкою. Поводиться доволі стримано і гордовито, а часом вміє так уважно поглянути, що відразу почуваєшся збентеженим. Так ось, коли секретар звинуватив його у зміні прізвища, Валантен лише подивився на нього, немов сфінкс, потім засміявся і сказав, що американці не можуть змінити імени, тому що вони його просто не мають. Після цього розсердився полковник і висловив докторові все, що про нього думає. Мені видається, полковник розсердився ще й тому, що знав про наміри Валантена стосовно міс Дрюс. Я, напевно, взагалі не звернув би на цю суперечку особливої уваги, якби не одна розмова, котру я почув наступного дня. Мені не дуже приємно все це переповідати, адже я підслуховував. У день вбивства, коли я у товаристві кузенів і пса йшов до воріт, то почув голоси доктора Валантена і міс Дрюс. Мабуть, вони стояли біля тераси, позаду квітучих кущів. Вони розмовляли доволі тихо, часом навіть шепотіли, але було відразу зрозуміло — закохані сваряться. Таке взагалі не годиться переповідати, та кілька разів я почув, як пролунало слово «вбивство». Здається, міс Дрюс просила коханого не вбивати когось, а може, вона казала, що з допомогою вбивства не вдасться відстояти свою честь. Та погодьтеся, що це доволі незвична розмова з джентльменом, який зайшов на чашку чаю.

— А ви не помітили, — запитав священик, — чи доктор Валантен був дуже сердитий після сварки з полковником та його секретарем?

— Та ні, — відповів Фінз, — секретар був удвічі сердитіший, оце точно. Секретар тоді аж казився зі злости.

— А що ви думаєте про сам заповіт? — запитав отець Бравн.

— Полковник був дуже заможною людиною, і від його останньої волі багато що залежало. Трейл не повідомив нам, про які зміни у заповіті йшлося, та сьогодні вранці я довідався, що більшу частину грошей, призначених для сина, отримає міс Дрюс. Я уже розповідав вам, що Дрюс просто шаленів через те, що його син — розбещений марнотратник.

— Ми зовсім забули про мотив убивства, — глибокодумно зауважив отець Бравн. — За таких обставин смерть полковника найвигідніша для міс Дрюс.

— Милостивий Боже! Ви говорите про це так холоднокровно! — вигукнув Фінз, з жахом дивлячись на священика. — Невже ви справді вважаєте, що вона…

— Вона має намір вийти заміж за доктора Валантена? — запитав отець Бравн.

— Декому це дуже не подобається, — відповів його співрозмовник. — Та доктора люблять і поважають, він кваліфікований хірург і відданий своїй справі.

— Так-так, він так любить свою справу, — промовив отець Бравн, — що навіть бере зі собою хірургічні інструменти, коли увечері йде на побачення до леді. Адже був у нього бодай ланцет абощо, коли його попросили оглянути тіло, а додому, як ви казали, він не встиг зайти.

Фінз зірвався на рівні ноги і здивовано вирячився на священика.

— Ви хочете сказати, що він міг використати ланцет, щоб… Отець Бравн заперечливо похитав головою.

— Усі наші гіпотези — лише фантазія, — сказав він. — Проблема полягає не у тому, хто і чим вбив полковника, а — як? Ми можемо багато кого підозрювати, і знарядь вбивства можемо знайти принаймні кілька: шпилька, садові ножиці, ланцет. Але скажіть мені, як убивця потрапив до альтанки? Як він це зробив?

Священик замислено роздивлявся стелю, та коли він промовив останні слова, то його погляд зупинився, ніби він побачив там якусь незвичайну муху.

— І що скажете, отче? — запитав молодий чоловік. — Що б ви мені порадили, адже у вас такий багатий досвід.

— Боюся, що навряд чи зможу вам якось допомогти, — зітхнувши, відповів отець Бравн. — Дуже важко щось сказати, я ж не був на місці злочину, не бачив людей, не розмовляв з ними. На разі можете-повернутися на місце злочину і продовжувати розслідування. Як я зрозумів, зараз цим займається ваш друг з індійської поліції. Я порадив би вам ознайомитися з його успіхами. Подивіться, чим займається ваш детектив-аматор. Можливо, вже є якісь новини.

Коли гості отця Бравна, двоногий і чотириногий, пішли, він узяв ручку і повернувся до свого попереднього заняття: продовжив писати план циклу проповідей на тему енцикліки «Rerum Novarum».[6] Тема була доволі широка, і тому план довелося кілька разів переписувати. Коли через кілька днів у кімнату вбіг великий чорний пес і почав радісно стрибати довкола священика, отець Бравн займався тим самим, що й минулого разу. Господар, який увійшов услід за псом, також був схвильований, однак він виражав свій емоційний стан дещо по-иншому: його блакитні очі, здавалося, ось-ось вистрибнуть з орбіт, а обличчя було бліде і напружене.

— Ви казали мені, — почав він різко і без привітань, — з’ясувати, що робить Гарі Дрюс. Знаєте, що він зробив?

Священик не відповів, і молодий чоловік різко продовжив:

— А я вам скажу, що він зробив. Він покінчив життя самогубством.

Губи отця Бравна ледь ворушились, однак те, що він прошепотів, не мало нічого спільного ані з нашою історією, ані навіть з нашим світом.

— Часом ви мене просто лякаєте, — промовив Фінз. — Невже ви знали, що це трапиться?

— Я припускав таку можливість, — відповів отець Бравн. — Саме тому я й попросив вас піти і з’ясувати, чим він займається. Я сподівався, що ви не спізнитеся.

— Це я знайшов його тіло, — дещо хрипло відповів Фінз. — Я ще ніколи не бачив чогось потворнішого і страшнішого. Коли я вийшов у сад, то