Читати книгу - "Небесна стріла"

— Що це на вас найшло? Що я вам поганого зробив?

Отець Бравн злякано подивився на нього; так здивовано і злякано люди дивляться в темноті на стовп, коли вдаряться об нього.

— Вибачте, будь-ласка, — зі щирим каяттям промовив священик. — Вибачте, що я так грубо накинувся на вас.

Фінз із цікавістю подивився на отця Бравна.

— Знаєте, часом мені видається, що ви — найбільша загадка з усіх можливих, — промовив він. — Та хай там як, навіть якщо ви не вірите в те, що пес знає, ким є вбивця, погодьтеся, що ця справа доволі загадкова. Ви не зможете заперечити, що в той момент, коли на березі пес ні з того, ні з сього завив, його господаря вбила якась невідома сила, яку нікому зі смертних так і не вдалося вистежити. А стосовно адвоката, то тут йдеться не лише про пса, є й инші, не менш цікаві деталі. Він мені відразу не сподобався: нещирий, улесливий. До речі, ось що я помітив. Як вам уже відомо, і лікар, і поліція прибули дуже швидко: містера Валантена завернули з половини дороги, і він відразу ж зателефонував у поліцію. Окрім цього, дім і маєток не дуже великі, всіх відразу ж обшукали, та зброї не знайшли. Обшукали також будинок, сад, берег — усе намарно. Зникнення кинджала так само важко пояснити, як і зникнення вбивці.

— Зникнення кинджала, — ніби луна, повторив отець Бравн, киваючи головою. І раптом він став із цікавістю слухати розповідь свого співрозмовника.

— І я так кажу, — продовжував Фінз. — А містер Трейл постійно поправляв то краватку, то шпильку на краватці. Ця шпилька, до речі, чимось схожа на нього: така ж показна і водночас старомодна. В неї ще був вставлений камінець з кольоровими концентричними колами, чимось нагадує око. Мене аж почало дратувати, що Трейл так зосереджений на цьому камінцеві, ніби він — циклоп з одним оком. Шпилька була не лише великою, а й довгою, і мені раптом спало на думку: а що як насправді шпилька ще довша, і це ніщо инше як стилет.

Отець Бравн глибокодумно кивав головою.

— А инших здогадок стосовно знаряддя вбивства ніхто не пропонував? — запитав він.

— Була ще одна, — відповів Фінз. — Її запропонував молодий Дрюс, кузен. Якщо поглянути на Герберта і Гарі, то важко повірити, що вони могли б додати щось нове у раціональному поясненні цього вбивства. Герберт — справжній драгун, прикраса кінної гвардії, він цікавиться лише кіньми. А от молодший, Гарі, якийсь час служив в індійській поліції і трохи знається на подібних справах. Він жваво взявся за справу, і мені чомусь здалося, що він зробив це аж надто хвацько. До речі, Гарі залишив поліцію через якусь бюрократичну тяганину. У кожному разі, він був у певному сенсі детективом, щоправда безробітним, і взявся за справу не лише з запалом любителя, а й з умінням професіонала. Так ось, саме з ним ми посперечалися про зброю, і я довідався дещо цікаве. Я згадав, що пес гавкав на Трейла, а Гарі сказав, що коли пес дуже розлючений, то він гарчить, а не гавкає.

— Так, він має цілковиту рацію, — погодився священик.

— Дрюс молодший сказав, що він часто бачив, як Морок гарчить на людей, наприклад, на Флойда, секретаря. Я зауважив, що він заперечує власні аргументи, тому що неможливо в одному злочині звинуватити кількох осіб, а найменше — Флойда, безневинного, як школяр, адже всі бачили, як він підрізав живопліт, а його руде волосся нагадує пір’я какаду і помітне здалека. Гарі погодився, що я маю рацію, і сказав, що ще не все ретельно обдумав. А потім запропонував мені прогулятися садом. Він сказав, що хоче показати мені дещо, що, на разі, ще ніхто не бачив. Це все відбувалося в день убивства, і в садку з того моменту нічого не змінилося. Драбина все ще стояла біля живоплоту. Гарі підійшов до неї і щось вийняв з густої трави. Виявилося, що це були садові ножиці з плямами крови.

Отець Бравн хвилинку помовчав, а потім раптом промовив:

— А навіщо приходив адвокат?

— Він розповів нам, що приходив на запрошення полковника, оскільки той хотів змінити свій заповіт, — відповів Фінз. — До речі, про заповіт. Його підписали зовсім не того дня.

— Мабуть, так воно й було, — погодився отець Бравн. — Щоб підписати заповіт, треба двох свідків.

— Так, адвокат приїжджав напередодні, і заповіт оформили, як належить. Та наступного дня Дрюс наказав адвокатові приїхати знову, бо він, бачте, засумнівався в одному зі свідків і хотів усе ще раз перевірити.

— А хто були свідки? — запитав священик.

— Ось у тому й річ, — нетерпляче відповів Фінз, — свідками були Флойд і Валантен, хірург-іноземець. Вони чомусь посварилися. Флойд — доволі надокучливий і постійно пхає носа не у свої справи. Він належить до тих осіб, які полюбляють всю свою енергію скерувати лише на те, щоб когось вивести, як то кажуть, на чисту воду. Він нікому не довіряє, постійно щось підозрює. Такі ось рудоволосі і темпераментні особи постійно комусь недовіряють або безмежно вірять усім підряд, а часто і одне, і друге водночас. Флойд не лише майстер на всі руки, а ще й уміє повчати майстрів. Він не лише все і про всіх знає, а ще й остерігає всіх перед усіма. Отож, у Флойда виникли підозри стосовно Валантена, він стверджував, що насправді той ніякий не Валантен, що знав його раніше, і насправді це якийсь де Війон. А це означає, що його підпис не має жодної юридичної ваги. Флойд, звичайно ж, взяв на себе відповідальність і почав пояснювати адвокатові відповідні статті законодавства. Вони страшенно посварилися.

Отець Бравн засміявся.

— Люди часто сваряться, коли їм необхідно бути свідками чийогось заповіту, — сказав він. — Поки що ми можемо лише ствердити, що згідно з цим заповітом їм нічого, так би мовити, не перепало. А як повівся Валантен? Я навіть не сумніваюся, що ваш секретар-всезнайко знає про прізвище лікаря більше, аніж він сам. Та сподіваюся, що Валантен також має якусь інформацію про