read-books.club » Дитячі книги » Кортик 📚 - Українською

Читати книгу - "Кортик"

157
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кортик" автора Анатолій Наумович Рибаков. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:
ти все ж таки забивай. Пустощі одні!

Он воно що! Філін наказав забити хід у підвал. Тут щось є. Недарма Борка не пускав його вчора в підземний хід… Все це недарма!

Біля під'їзду Борка торгував цигарками. Мишко підійшов до нього:

— Ну, підемо в підвал?

Борка посміхнувся:

— Держи кишеню ширше! Адже хід забили!

— Хто наказав?

Борка шморгнув носом:

— Хто? Відомо хто: кербуд наказав.

— Чому він наказав? — допитувався Мишко.

— «Чому»… «Для чого»… — перекривив його Борка. — Щоб мерці не втекли, он для чого… — І, відбігши вбік, крикнув: — І щоб такі, як ти, не вешталися по підвалу!..

Мишко побіг за ним, але Борка шмигнув у склад. Мишко погрозив йому кулаком і подався в клуб…

Записка Журбіна вплинула. Митя Сахаров виділив хлопцям місце, але попередив, що не дасть їм жодної копійки.

— Основний принцип театрального мистецтва, — сказав він, — це самоокупність. Звикайте працювати без дотацій. — І він наговорив ще багато інших незрозумілих слів.

Шурко Великий призначив іспити для вступаючих у драмгурток. Він примушував їх декламувати вірш Пушкіна «Пророк». Всі декламували не так як слід, і Шурко сам показував, як це треба робити. Промовляючи слова: «И вырвал грешный мой язык», він робив звірячу фізіономію і одчайдушним жестом ніби виривав свій язик і викидав його на східці. В нього це здорово виходило! Маленький Вовка Баранов, прозваний Овечкою, потім весь час заглядав йому в рот, приглядаючись, чи є там язик, чи вже немає.

Після іспитів почали вибирати п'єсу.

— «Иванов Павел», — запропонував Славик.

— Набридло, набридло! — відмахнувся Шура. — Заяложена, міщанська п'єса. — І він кривлячись, продекламував:

Царь персидский — грозный Кир

В бегстве свой порвал мундир…

— Знаємо ми цього Кіра!.. Ні, не піде, — додав він тоном, що не припускав заперечень.

Після довгих суперечок зупинилися на п'єсі у віршах під назвою «Куркуль і наймит»: про хлопчика Ваню — наймита куркуля Пахома.

Шура буде грати куркуля, Генка — хлопчика Ваню, Ванину бабусю — Зіна Круглова, товста сміхотлива дівчинка з першого під'їзду.

Мишко не брав участі в іспитах. Підперши кулаком підборіддя, він сидів за шаховим столиком і весь час думав про підвал.

Борка обдурив його, навмисне обдурив. Він розповів батькові, і Філін наказав забити вхід у підвал. Виходить, є якийсь зв'язок між підвалом і складом, хоч склад розташований у сусідньому дворі.

Що ж загрожує складові, де зберігаються старі, непридатні верстати і деталі до них! Ці деталі валяються в дворі без всякої охорони. Кому вони потрібні? Хто полізе туди, особливо через підвал, де треба лізти рачки?..

І потім, адже Філін — можливо, це той самий Філін, про якого казав йому Полевой. Мишко пригадав вузьке, ніби сплюснуте з боків, обличчя Філіна і маленькі пронизливі очі. Якось одного разу, взимку, він приходив до них. Він дав мамі крихітний мішечок сірої муки і взяв за нього батьків костюм, темносиній костюм з жилеткою, майже не ношений. Він все придивлявся, що б йому ще виміняти, його маленькі очі нишпорили по кімнаті. Коли мама сказала, що їй жаль віддавати костюм, тому що це остання пам'ять про батька, Філін їй відповів: «Ви що ж, цю пам'ять з маслом збираєтесь їсти? Ну й їжте на здоров'я».

Мама тоді зітхнула і нічого йому не відповіла…

Ні! Треба обов'язково вияснити, в чому тут справа. Нехай Борка не думає, що так легко обдурити його.

Мишко встав, уважним поглядом обвів клуб. А чи не можна потрапити в підвал звідси? Адже клуб також розташований у підвалі, щоправда під другим корпусом, але це байдуже: якось же він мусить з'єднуватися з іншою частиною будинку.

Мишко обійшов клуб, пильно оглянув його стіни. Він відхиляв плакати, діаграми, залазив за шафи, але нічого не знаходив. Він зайшов за лаштунки. Підлога була завалена всяким мотлохом. У напівтемряві виднілися приставлені до стіни декорації: фанерні берізки з чорно-білими стовбурами, хати з різьбленими вікнами, кімнати з годинниками і видом на річку.

Мишко розсував ці декорації, пробираючись до стіни, коли раптом із-за лаштунків з'явився товариш Митя Сахаров:

— Поляков! Що ти тут робиш?

— Гривеник загубився, Дмитре Івановичу, ніяк знайти не можу.

— Що за гривеник?

— Гривеник, розумієте, такий круглий гривеник, — бурмотів Мишко, але очі його невідступно дивилися в одну точку. За щитом з поміщицьким у білих колонах палацом видно було залізні двері. Мишко дивився на них і бурмотів — Розумієте, такий срібний двогривеник…

— М-да… Що за дурниці! То гривеник, то двогривеник… Ти що, з глузду з'їхав?

— Та ні, — Мишко продовжував дивитися на двері, — був у мене гривеник, а загубився двогривеник. Що тут не зрозуміло?

— Дуже не зрозуміло, — знизав плечима Митя Сахаров, — м-да, дуже не зрозуміло. В усякому випадку, шукай швидше свій гривеник-двогривеник і забирайся звідси.

Розчепіреною долонею Митя Сахаров відкинув назад волосся і відійшов.

Розділ 24

ПІДВАЛ

Мишко, Генка і Славик сиділи на березі Москви-ріки, біля недавно збудованої коло Дорогомилівського мосту водної станції.

Славик лежав горілиць і задумливо дивився в небо. Генка кидав по водяній поверхні камінчики і рахував, скільки разів вони підскакують. Мишко переконував друзів піти з ним розшукувати підземний хід.

Вечоріло. Клапті сірого рідкого туману, ніби погано надуті сірі м'ячі, ковзали по річці, майже торкаючись води і тихенько відскакуючи від неї. На мосту гуркотіли трамваї, спішили прохожі, пробігали маленькі автомобілі.

— Ви подумайте, — говорив Мишко, — мерці, труни — це ж байки. Стане Філін турбуватися про мерців! Все це вигадано для того, щоб відстрашити нас від підвалу. Навмисне вигадано. Там або підземний хід, або вони щось ховають.

— Не кажи, Мишко, — зітхнув Генка, — є такі мерці, що ніяк не заспокояться. Залізеш у підвал, а вони на тебе яа-ак наваляться…

— Мерців там, звичайно, немає, — сказав Славик, — але… для чого все це нам потрібно? Ну, ховає там що-небудь Філін, він же відомий спекулянт. А нам яке діло?

— А якщо це й дійсно підземний хід під усією Москвою, тоді що?

— Ми його однаково не знайдемо, — заперечив Славик, — плану ж у нас немає.

— Добре! — Мишко встав. — Ви просто боїтеся. А ще в піонери хочете! Даремно я вам усе розповів. Нічого. Без вас обійдусь.

— Я не відмовляюсь, — закрутив головою Генка. — Хіба я відмовляюся? Я тільки сказав про мерців. Вже й слова сказати не можна… Це Славка відмовляється, а я, будь ласка, в любий час…

— Коли я відмовлявся? — Славик почервонів. — Я тільки сказав, що з планом було б краще. Хіба це не так?

На найближчу репетицію

1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кортик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кортик"