Читати книгу - "Астальдо"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Буквицю тепер називали — tengwanda[98] Феанаро… Світильники звалися «лампами Феанаро». Передавачу думок Феанаро дав назву «палантир» і, за чутками, зробив їх декілька. Цілком певні особи запевняли, що за їхньою допомогою можна розмовляти на великій відстані, дивлячись в обличчя співбесідника і особливо не напружуючись.
Але Феанаро лише відмахувався від хвали та лестощів. Він запевняв, що творить щось таке, що прославить його до кінця часів Арди на мільйони кіл світла.
Майтімо старанно допомагав батькові, і несподівано взявся вивчати обробку дорогоцінного каміння. Власне тому Фіндекано і вирішив, що творіння вуя Феанаро є прикрасою.
До садиби юнак дібрався без пригод. Вдома він застав Туракано, котрий ще оклигував від поранення. Середульший Нолофінвіон був злим, мов лиха сила, бо рана не давала йому змоги приймати участь в змаганнях мечників, а чи лучників. Аракано співчував братові від серця, але сам крадькома від нього рихтував меча, бо записався на змагання два кола світла тому. Арельде теж мала приймати участь у змаганнях вершників, і Туракано прогнав з очей улюблену сестру, через яку він мав іти на змагання просто глядачем.
Фіндекано зробив все, що належало зробити старшому брату — потішив Туракано, якому найбільше боліло, що певна панна Еленве з Ваніяр не побачить його звитяг, а також вийшов з Аракано до саду і перевірив його володіння зброєю, сказавши при тому, що, якщо йому пощастить, і він не потрапить у пару до Майтімо Високого, то перемогу Аttea Nosse вславлятимуть у піснях до наступних змагань.
Аракано, котрий вже був вищим на зріст за старшого брата, незадоволено пирхнув:
— Руссандол Непереможний, аякже… Ще побачимо, чиє буде зверху — занадто високе дерево ламається від вітру.
— Майтімо є незламним, — мовив Фіндекано ніби жартома.
— Я не розумію тебе, старший брате, — наїжився Аракано, — син Феанаро стоптав під ноги вашу дружбу, а ти вихваляєш його перед власним родом…
— Майтімо не топтав їхньої дружби — озвалася з галереї будинку Арельде, — просто так склалися обставини. І Фіндекано правий: Нельяфінве є першим мечником Тіріону, і зламати його — ой не просто.
— Я думав, — підкусив Аракано, котрий не міг довго сердитися ні на кого, — що Білій Панні Нолдор більше до пари певний витончений юнак зі світлим волоссям, а не рудий шаленець, який є його старшим братом…
Білою Панною, або ж Ар-Фейніель, Арельде прозвали за її пристрасть до білого вбрання. Ось і зараз вона гордовито оправила на собі білу сукню для їзди верхи і мовила напівжартома, напівсерйозно:
— Витонченою у Тієлкормо є тільки його дівоча талія. Я з задоволенням проміняла б цього великого мисливця з язиком змії і таким же норовом, на його рудоволосого родича. Від Турко скоро втече навіть його пес Гуан — бідолашний вовкодав є добрим з натури на відміну від господаря. А Руссандол є шляхетним, знов-таки на відміну від меншого братця.
— Аби Турко це чув! — засміявся Аракано, — певний Нолдо з язиком змії оповідав декому, що варто йому лише запропонувати одній діві у білому заручного персня, і вона…
— Не діжде! — відтяла Арельде зі справжнім гнівом у голосі, - я ціную його та Атарінке як вправних мисливців, але не більше. Однак, якби подібне запропонував Рудий…
— О, який жах! — закотив очі Аракано, — Майтімо напевне захоче, аби ти народила йому сімох малюків, як ясна пані Нерданель його вельмишановному батькові… І всі вони будуть рудими, сестричко…
— Майтімо мені ще нічого не пропонував! — відтяла Арельде, — але я не буду питати твоєї поради, Аракано, коли вибиратиму собі пару… Досить уже цих розмов, я маю йти вправлятися…
Біла Панна гордовито віддалилася у напрямку конюшень. Фіндекано, все ще усміхаючись, подався до зброярні за своїм луком. Трохи повправлятися не завадить і йому… Однак… Синьоока вродливиця Арельде, за якою зітхає так багато осіб — і Рудий Майтімо… Є шляхетним… Так говорить сестра, котра розуміється на порухах душі… Що ж, Руссандоле, на змаганнях ми це перевіримо. Твою шляхетність — і мою відвагу… Не відвагу мечника, о ні… Іншу відвагу — відвагу духу.
Великі Змагання у ріжних вміннях мали відбуватися на широкому полі поміж пагорбом Туни та Валмаром. На них зібралися бажаючі з усіх трьох народів Ельдар, прийшли також Маяр, вірні помічники Валарів, очікувалося прибуття й самих Вишніх, про що з радістю прокричали оповісники.
Великий Князь Фінве трохи непокоївся — вперше від існування Аману Ельдар мали показувати свою вправність у володіння мечами. Тим паче, що більшість мечників були Нолдор. Імена кількох Телері, які було занесено до списку учасників змагань на мечах, не могли приховати того, що саме народ Фінве раптово полюбив цю сувору забаву. Ясновельможний Фінве оголосив, що мечі для змагань мають бути затупленими, і за цим пильно стежили його охоронці з Пробуджених.
Змагання мали відбутися за освяченим віками звичаєм. Зазвичай Вишні благословляли витвори рук Ельдар, які ті виставляли на їхній розсуд. Потім відбувалися змагання дівчат-танцівниць, опісля ж — перегони вершників. Вершниками могли бути особи обох статей, бо nissi[99], жінки — Ельде, часом приймали участь в небезпечних забавах нарівні з чоловіками.
Опісля перегонів раніше змагалися лучники, але тепер мали бути ще й змагання мечників. І завершувало свято змагання співців.
Велике коло оточували розташовані уступами мармурові лави, котрі ледве вміщали глядачів. Фіндекано тримався біля свого батька, чиє місце було у першому ряді. Він неквапно роздивлявся довкола, відшукуючи очима знайомих.
Ось срібноволосі моряки з Альквалонде, і князь Ольве підводить руку у вітанні. Йому відповідає вуй Арафінве, котрий розташувався з родиною і спокревеними поруч з Телерійськими гостями. Ось поволі розсаджуються Ваніяр, котрі прибули з Валмару, їхнє золоте волосся виблискує в світлі Лауреліни… Туракано, котрий прийшов таки, незважаючи на поранену руку, підводиться, відшукуючи когось серед світлих дівочих голівок… Знайшов, просяяв усміхом… Отже, його панна тут…
А ось тихий шемріт пронісся поміж рядами глядачів, і безліч облич розквітло усмішками. На сходинках поміж лавами стоять двоє — золотоволоса Ваніе і золотоволосий же Нолдо в блакитній накидці з золотою квіткою… Вони дивляться один одному в очі і не бачать нічого довкола себе. На них не наштовхуються, їх обходять, намагаючись не зачепити, не потривожити кохання, що виникло так раптово…
— Фінарато, melindo[100], - чує Фіндекано, котрий якраз вийшов на сходи, аби краще роздивитися довкола.
Коли ж вони встигли познайомитися — Інголемо, котрий не підводить голови від
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.