Читати книгу - "Гра престолів"

— Так, лорд Едард Старк — мій батько,— сухо визнав Джон.

Ланістер вдивився йому в обличчя.

— Так,— нарешті сказав він,— це помітно. У тобі від Півночі більше, ніж у твоїх братів.

— Зведенюків,— виправив Джон. Йому було приємно від карликового зауваження, однак він не хотів цього показувати.

— Дозволь дати тобі пораду, байстрюче,— сказав Ланістер.— Ніколи не забувай, хто ти, бо світ не забуде. Нехай у цьому буде твоя сила. Тоді це ніколи не зможе перетворитися на твою слабкість. Носи це, як панцир, і тоді ніхто не зможе це використати як зброю проти тебе.

Але Джон був не в гуморі вислуховувати поради.

— Вам звідки знати, як воно — бути байстрюком?

— В очах своїх батьків усі карлики — байстрюки.

— Ви — син своєї матері, законний Ланістер.

— Та невже? — сардонічно перепитав карлик.— Піди скажи це моєму лорду-батькові. Мати померла, народжуючи мене, тож батько ні в чому не впевнений.

— А я взагалі не знаю, ким була моя матір,— сказав Джон.

— Жінкою, безперечно. Здебільшого це так і є,— подарував карлик Джонові сумну посмішку.— Пам’ятай про це, хлопче. Усі карлики почуваються байстрюками, але не всім байстрюкам обов’язково бути карликами.

І з цими словами він розвернувся й пошкандибав назад на бенкет, насвистуючи якусь мелодію. Коли він відчинив двері, зсередини вихопилося світло, кидаючи на землю чітку тінь, і на якусь мить Тиріон Ланістер здався високим, як справжній король.

Кетлін

З усіх палат Великої фортеці Вічнозиму в спальні Кетлін було найгарячіше. Рідко навіть коли доводилося вогонь розпалювати. Замок був збудований над природними гарячими джерелами, й окріп шумував стінами й кімнатами, наче кров людським тілом, виганяючи холод з кам’яних зал, наповнюючи оранжереї вологим теплом, не дозволяючи землі замерзнути. У дюжині маленьких двориків вдень і вночі парували відкриті водойми. Влітку — невелике діло; взимку — різниця між життям і смертю.

Купіль Кетлін завжди парувала, а стіни були теплі на дотик. Тепло нагадувало їй Річкорин, нагадувало сонячні дні з Лайсою та Едмуром, а от Нед терпіти не міг спеки. Старки створені для холоду, повторював він їй, а вона у відповідь сміялася й казала: тоді замок збудований не в тому місці...

Кінчивши, Нед перекотився на бік і зліз із ліжка Кетлін, як робив це вже тисячу разів. Перетнувши кімнату, він розсунув важкі гобелени й одне по одному відчинив високі вузькі вікна, пускаючи в спальню нічне повітря.

Він стояв, утупившись у темряву, голий, опустивши порожні руки, а навколо нього кружляв вітер. Натягнувши хутра до самого підборіддя, Кетлін роздивлялася його. Зараз він здавався наче меншим і вразливішим, схожим на того юнака, з яким вона взяла шлюб у септі в Річкорині п’ятнадцять довгих років тому. У неї і досі боліло лоно від його палкого кохання. Це був приємний біль. Вона відчувала в нутрі чоловікове сім’я. І молилася, щоб з цього сімені народилося життя. Рикону вже три роки. А вона ще не стара. Вона може народити чоловікові ще одного сина.

— Я відмовлю йому,— мовив нарешті Нед, обертаючись до неї. Очі в нього були тривожні, а голос — хрипкий від сумнівів.

Кетлін сіла в ліжку.

— Ти не можеш. Ти не повинен.

— У мене є певні обов’язки на півночі. Я не хочу бути правицею Роберта.

— Він не зрозуміє. Він тепер король, а королі не такі, як прості люди. Якщо ти відмовишся йому служити, він здивується та зрештою запідозрить, що ти маєш щось проти нього. Невже ти не розумієш, на яку небезпеку це нас наразить?

Нед похитав головою, відмовляючись вірити.

— Роберт ніколи не скривдить ні мене, ні моїх рідних. Він любить мене. Якщо я відмовлюся, він репетуватиме, лаятиметься й погрожуватиме, а за тиждень ми вже з ним разом сміятимемося з цього. Я його добре знаю!

— Ти знав Роберта,— заперечила Кетлін,— а з королем ти заледве знайомий.

Вона згадала вовчицю в снігу й уламок оленячого рогу в неї у шиї. Кетлін мала переконати чоловіка.

— Для короля головне — гонор, мілорде. Роберт здолав такий шлях, щоб приїхати до тебе й запропонувати тобі таку велику честь, тож ти не можеш просто відкинути її.

— Честь? — гірко розсміявся Нед.

— У його очах — так,— сказала вона.

— А в твоїх?

— І в моїх теж,— розсердившись, спалахнула вона. Невже він не розуміє? — Він пропонує одружити свого сина з нашою дочкою, то як іще це назвати? Одного дня Санса може стати королевою. Її сини правитимуть від Стіни до самих Дорнських гір. Що в цьому поганого?

— Боже, Кетлін, Сансі всього одинадцять! — вигукнув Нед.— А цей Джофрі... цей Джофрі...

— ...королевич-наступник, спадкоємець Залізного трону,— закінчила вона за нього.— До речі, мені було всього дванадцять, коли в мене з волі батька з’явився суджений — твій брат Брандон.

— Брандон,— гірко скривився Нед.— Так. Хто-хто, а Брандон знав би, як учинити. Він завжди все знав. Усе це призначалося Брандону. І ти, і Вічнозим — усе. Він був народжений, щоб стати правицею короля і батьком королеви. А я цієї чаші не просив.

— Не просив,— озвалася Кетлін,— однак Брандон мертвий, тож тебе ця чаша не оминула, й ти мусиш хоч-не-хоч пити з неї.

Нед відвернувся й знову задивився в ніч. Утупившись у темряву, він, мабуть, роздивлявся місяць і зорі, а може, чатових на стіні.

Відчувши його біль, Кетлін пом’якшилася. Едард Старк одружився з нею замість брата, як диктував звичай, але тінь його мертвого брата і досі лежала між ними, точно як і інша тінь — жінки, що народила йому сина-байстрюка.

Кетлін хотіла була вже підійти до чоловіка, аж раптом хтось гучно постукав. Нахмурившись, Нед розвернувся.

— Хто там?

З-за дверей долинув голос Дезмонда.

— Мілорде, мейстер Лувін просить нагальної аудієнції у вас.

— Ти сказав йому, що я велів не турбувати мене?

— Так, мілорде. Але він наполягає.

— Добре. Запроси його.

Підійшовши до шафи, Нед накинув на себе важкий халат. Зненацька Кетлін відчула, як у кімнаті холодно. Сидячи в ліжку, вона підтягнула хутра до підборіддя.

— Може, зачинимо вікна? — запропонувала вона.

Нед неуважно кивнув. Мейстер Лувін уже був на