Читати книгу - "Пан Ніхто"

Сеймур немов зітхнув і застогнав водночас і крикнув:

— Перебільшувати?.. Господи, невже те, що я вважав у вас характером, виявиться найзвичайнісінькою тупістю? Та невже ви не розумієте, що від цього моменту ви наш бранець, що ви не можете втекти, що не маєте можливості залишити цю квартиру, бо вже чверть години (він показав мені свій годинник) вона заблокована моїми людьми, і досить тільки знака, щоб ви опинилися у їхніх лабетах?

Я дивився на нього, збентежений не стільки останньою новиною, скільки гнівним його обличчям, яке втратило й натяк на самовладання. Протягом усього нашого гнітючого зв'язку, за всіх перипетій спостереження й словесних сутичок, він ніколи не виявляв роздратування, не підвищував голосу, то я навіть схилявся до думки, що високі тони відсутні в його регістрі. А ось зараз цей незворушний чоловік підвищив голос і навіть колір обличчя його змінився. Він просто кричав, червоний і розлютований, кричав, скинувши машкару скептичного спокою, немов звичайний обиватель.

Я дивився на нього і не намагався припинити крик. Але він, здається, вловив моє здивування й збагнув, що розпустив нерви, тому замовк, знову сів і спробував опанувати себе. Потім ще раз показав мені годинник і промовив:

— Даю вам дві хвилини на остаточну відповідь, Майкле! Після двох днів умовлянь вважаю, двох хвилин цілком вистачить.

Я не заперечував, бо двома хвилинами більше чи менше — не мало ніякого значення. І ми мовчимо й дивимось кожен поперед себе, а тим часом дощ ллє з легким рівним шипінням.

— Я хотів би зауважити в паузі, що ви мене вразили своїм вибухом, Вільяме.

— Прошу вибачити…

— Навіщо вибачатися? Це мені сподобалось. Ви одним махом перекреслили усі свої пози, усі свої істини і показали в собі щось людське.

— Так, так, про це ми поговоримо пізніше, — відхилив мої розмірковування американець.

— Ви виказали навіть, що маєте мораль чи залишки моралі, і, власне, ваш вибух був вибухом саме отієї пригніченої моралі, яка збунтувалася через те, що мусить катувати людину, яку називала «другом».

— Ви надто далеко заходите у своїй поблажливості, — відказав Сеймур, відвівши очі. — Мені здається, я вибухнув тільки через те, що побачив провал свого завдання.

Так, він справді повністю опанував себе і, очевидно, зніяковів од свого швидкоплинного самовикриття.

— Минуло вже двічі по дві хвилини, Майкле! Чекаю вашого слова!

— Мені нічого сказати, крім того, що комбінацію складено нещадно. Значить, ви передали Грейс не запрошення, а наказ до дії?

— Я взагалі не розмовляв з Грейс. Телефонував своїй команді.

— Авжеж, комбінацію складено безпомилково.

— Так довелося.

— І все-таки ви припустилися однієї маленької помилки. Маленької неточності, подібної до тих, що і я їх припускався іноді.

— Якої неточності?

— Йдеться про неточну адресу. Помешкання, де ми перебуваємо, зовсім не та квартира, яку знають Грейс і ваші люди.

Цей чоловік має небезпечно швидкі рефлекси, але, на щастя, це мені відомо. Тож у момент, коли він кинув руку до задньої кишені, я вже вистрілив йому в обличчя. Вистрілив тричі, бо не люблю скупитися, особливо коли йдеться про добрих приятелів. Утім, мої кулі не смертоносні і навіть не кровопролитні. Вони заряджені тільки рідким газом, однак його паралізуючі властивості очевидні. Сеймур мимохіть підняв руку до рота, але тут же впустив її, неначе зморений глибоким сном, і похилився з стільця. Я вчасно підхопив його. Потім вийняв з-під дивана заздалегідь наготовлені шворки, намірившись надати американцеві більшої стійкості, прив'язавши його до спинки стільця. Але в процесі цієї операції я змінив свій задум. Незручно людині спати, прив'язаною до стільця. Стілець може легко перекинутися і зчинити зайвий шум. Я вхопив американця під пахви, перетягнув його на диван і прив'язав до нього якомога міцніше. Потім заткнув йому рота носовичком, зовсім чистим, бо Сеймур — бридлива людина. А по тому вхопив свій піджак і залишив цю задушливу мансарду.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Сни, які я бачив цієї ночі, були досить холодні. Але я перебував у тому особливому стані, коли в процесі сну ясно усвідомлюєш, що бачиш сни. Тож, поки я падав у глибокі снігові замети або тонув у крижаних хвилях якоїсь чорної річки, я підтримував свій героїзм невиразною думкою, що бачу сон і, мабуть, просто забув зачинити вікно.

У якийсь час ця думка стала такою настирливою, що я прокинувся. У першу мить я не міг збагнути, де ж вікно і де я сам. Я отямився в Якійсь сіті з темних і світлих ниток, мокрій і холодній сіті, у складках якої я потерпав з холоду. Поступово неясні складки сконкретизувалися й сфокусувалися, і я збагнув, що лежу серед густих чагарів, через гілля яких проникають ламані й хаотичні промені сонця.

«Тепер можеш спокійно зачинити вікно», — проказав я сам до себе, підводячи своє скуте тіло й сідаючи серед заростей. Лізу в кишені штанів і, на свій приємний подив, знаходжу разом з коробкою сірників зім'яту напівпорожню пачку «Кента». Сигарета, яку я запалив, була волога й гірка, але все-таки виконала свою роль замінника сніданку.

Найперше мені спало на думку, поки я затягувався гіркуватим димом, що треба вибратися з цих заростей і відшукати якесь надійніше і, коли можливо, сонячніше місце, аби дочекатися моменту, коли можна поїхати на аеродром, де для мене заброньовано квиток до Будапешта. Другою моєю думкою було, що нема чого марнувати час на мрії. Аеропорт сьогодні закритий. Принаймні для мене.

Зовсім не виключено, що людина, навіть і добре зв'язана, вигадає спосіб привернути до себе увагу, особливо коли цією людиною є Сеймур. А ще імовірніше, що команда добрих фахівців, яка блокувала другу квартиру, швидко розгадала трюк і не забарилася розшукати справжнє місце драми. То досвідчені люди, які мають усі допоміжні засоби, включно до місцевої поліції, так що сподівання мої на довшу відстрочку марні. Ні, аеропорт напевно закритий сьогодні. Принаймні для мене.

Я підвівся й спробував у межах можливого довести до пуття свій костюм, досить-таки пожмаканий після ночівлі. Потім прибрав «Таймс», на якому лежав, щоб подивитися, чи, бува, чогось не загубив, і пішов. Зарості у Феледпарку, де я ночував, були далеко від алей і досить густі, але паркові чагарі не можуть бути надійним сховищем, особливо вдень. Після нічного дощу небо прояснилося, й оскільки наближалася дев'ята, з'явилися шанси, що парк невдовзі буде перенаселений няньками й матерями з дитячими колясками.

Я перетнув галявину й вийшов на доріжку. Перш ніж робити будь-що, треба з'ясувати становище, у якому опинився. А для цього мені найзручніший який-небудь квартал,