Читати книгу - "Пан Ніхто"

Американець витримав чергову паузу, аби лишити мені час для роздумів, а потім провадив далі:

— Недавно, коли пригадуєте, я вам казав, що чекав вашого звернення по інструкції до Софії і передбачав негативний смисл цих інструкцій. То невже ви не здогадуєтесь, чому їхній смисл негативний? Невже не запитуєте себе самого, чому Центр відмовляється від вельми вигідної можливості укоріняти свою людину у нашому інституті? Бо ця «своя» людина вже не вважається своєю, — така єдино логічна відповідь, Майкле.

Звісно, мені краще за Сеймура відомо, одержував я інструкції чи ні, але ці деталі зовсім не применшували неприємного звучання щойно почутих новин.

— Ви забуваєте, — сказав я, — що почнеться процес, що цей процес так чи інак не закінчиться в один день, отже, я матиму досить часу для встановлення контактів з нашими органами, бо в цих контактах, за законом, мені не можуть відмовити, а коли вони будуть встановлені, усе з'ясується.

— Я нічого не забуваю, Майкле. Це ви забуваєте деякі речі. Невже ви уявили, що ми негайно й автоматично передамо вас місцевим властям? Тоді навіщо нам уся ця операція? Вас передадуть поліції тільки тоді, коли ви спробуєте вислизнути від нас або коли вас використають до кінця й постане необхідність якось позбутися вас. У ту мить, коли встановиться контакт між вами й вашими органами, ви вже не матимете жодної потреби у подібних контактах. Ви будете пропащою людиною, Майкле…

— З вашої паузи видно, що ви готові почастувати мене ще якоюсь несподіванкою.

— Авжеж. Заключною. Ви довели, що ви сильна і непідкупна людина. Визнаю, що ці якості викликають в мене повагу. Але після того, як ви достатньо похвалилися ними, приспів час заховати їх назад до кишені. При нинішньому розвитку техніки сильна воля і твердий характер така ж ненадійна зброя, як бронзовий спис або кам'яна сокира. Жалюгідні інструменти, як і всі інші людські «достоїнства». Практика це довела, і ви, певно, дещо знаєте з цього питання. Упертість є біофізичним станом, який важко підтримати, та легко зруйнувати при допомозі сучасних препаратів. Одна доза певного наркотику — і ви вже не господар власної психіки. Серія доз — і ви, мов робот, відповідаєте на всі запитання, які цікавлять нас. По тому досить маленького зусилля, щоб довести вас до повного кретинізму. А тоді вже надійде черга і остаточної ліквідації, про що поклопочуться місцеві власті.

— Зрозумів, — кивнув я. — Одначе навіщо ви в такому разі втрачаєте час на цю розмову замість просто приступити до виконання вашого варіанта?

— Ви кажете, що розумієте, а насправді нічого не тямите. Я хочу, щоб ви перейшли до нас добровільно, не примусово.

— Ясно. Ви жонглюєте загрозами з єдиною метою — примусити мене перейти до вас добровільно.

Сеймур промовчав і одвів очі.

— І чим же ви пояснюєте оцю вашу прихильність до добровільних дій? Великодушністю чи бажанням зберегти дорогі медикаменти?

Сеймур дивився вбік. Незважаючи на відчинене вікно, по мансарді плавав тютюновий дим, бо знадвору не проникав навіть найменший порух. Нічне повітря завмерло над дахами, вологе й важке, ніби придавлене мокрими темними хмарами.

— Ваші запитання були б доречні з погляду абстрактної моралі, — нарешті заговорив американець. — Але в нашому ремеслі вони зовсім недоречні, а адресовані особисто до мене — несправедливі. Я вже говорив, що запропонував дати вам спокій. Я знаю не згірш від вас, що не кожна людина стає зрадником, як не кожна людина стає героєм. Однак, що знаю я і що знаєте ви, не має ніякого значення у даному випадкові, бо справи вирішуються не вами і не мною. І оскільки вони вже вирішені, пропоную вам єдиний засіб порятунку, який я маю. Забудьте, якщо хочете і якщо можете, усю нашу сьогоднішню розмову і згадайте тільки дещо з попередньої: усі мої пропозиції, моральні й матеріальні, залишаються у повній силі. Скажіть, нарешті, оте ваше «так», і негайно одержите обіцяне, й ніхто з моїх босів не знатиме, що все це ви одержали внаслідок приневолення, і ніхто нічого не вимагатиме від вас, крім поради й думки щодо того чи іншого матеріалу. А матеріали ви матимете, навіть найсекретніші, бо я ж знатиму, що ви перейшли до нас за власним розсудом, а не за інструкцією Центру.

Ось так після загроз — відсвіжуючий душ обіцянок. Зовсім звичайний варіант зовсім звичайної програми. І коли мене щось і дивує, то не чергування загроз і спокус, а інтонація щирого співчуття у звіреннях Сеймура. Цей чоловік або дуже амбітний працівник, або великий артист, або справді заклопотаний моєю долею. Не буде дивно, втім, коли усі ці три моменти потроху обумовлюють його вчинки.

— Значить, ви готові знову обіцяти мені гроші й усе інше?

— Не обіцяти, а вручити вам негайно, цього ж вечора.

«Ні в якому разі не відмовляйтеся!» — звідкись здалеку прозвучав наполегливий голос Грейс.

«Займайся своїми справами», — у думках відповів я невидимій співрозмовниці, а вголос промовив:

— А що мої друзі зневажатимуть мене, то пусте, га?

— Вони не зневажатимуть вас, — заперечив Сеймур. — Внесуть вас у списки героїв. У кінцевому рахунку ви не перейдете на сторону противника, а будете знищені.

— Дуже мило з вашого боку.

— Справді. Бо ми знищимо вас удавано: коротке повідомлення в газетах про знайдений труп з вашими документами й вашими прикметами. А тим часом ви, живий і здоровий, будете вже далеко звідси.

— Світ у наші дні надто маленький, щоб чоловік міг безслідно заховатися.

— Світ малий для політиків, які невтомно намагаються перекроїти його і які знають його лише по карті. Але для ділової людини, як ви, світ достатньо великий, аби ви зникли десь далеко по той бік океану й почали нове життя під новим іменем.

Американець подивився на годинник і замовк, сподіваючись, очевидно, почути від мене жадане «так».

— Здається, пішов дощ, — зауважив я.

По покрівлі справді застукотіли важкі краплі.

— Хай іде! — знизав плечима Сеймур. — У класичних п'єсах за ситуацій, подібних до вашої, не дощ іде, а гримить грім і здіймається буря.

У темному прямокутнику вікна виникли довгі цівки дощу, що виблискували у світлі лампи. Згодом вони ущільнилися в суцільний потік, але задуха в мансарді не зменшилась.

— Ну, то що скажете? — нагадав мені американець.

— Я вже сказав, Вільяме.

Він глянув на мене, легко здригнувшись, неначе не повіривши своїм вухам. Потім рвучко встав і вигукнув просто мені в обличчя:

— Значить, підписуєте собі смертний вирок?

— Ну, «смертний вирок»… Не будемо