Читати книгу - "Безсоння"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Але все-таки було й краще — принаймні одне, — відчуття засинання, м’якого занурення в прекрасну ніч, сковзання в потік невідомого, — так каное зісковзує зі стапеля й плавно рухається по водах широкої, величної ріки в яскравий сонячний день.
«Із усіх речей, які привносять радість у наші шот-таймерівські життя, сон, вочевидь, найкращий», — подумав Ральф.
І знову на вулиці бушував вітер (тепер його завивання чулося оддалік), а коли Ральф відчув, що хвилі величезної ріки прийняли його, він нарешті зміг визначити почуття, яке охопило його, коли Луїза, оповивши його рукою, легко й довірливо, немов дитина, заснула поруч. У цього переживання безліч імен — мир, безтурботність, здійснення мрій, — але тепер, коли дує вітер, а Луїза злегка похропує уві сні, Ральфові здалося, що це одна з тих рідкісних речей, які відомі, але абсолютно не поіменовані: структура, аура, можливо, цілий рівень існування в потоці буття. Це був ніжний і гладенький червонясто-брунатний спокій; це тиша після виконання важкого й такого важливого завдання.
Коли знову подув вітер, доносячи віддалені звуки сирен, Ральф його не почув. Він спав. Йому приснилося, що він вставав у туалет, і він припускав, що то був не сон. Йому снилося, що вони з Луїзою повільно, солодко, чудово кохалися, і це також цілком могло виявитися не сном. Якщо й були інші сни або моменти пробудження, він їх не пам’ятав, і на цей раз не було ніякого різкого підйому о третій або четвертій ранку. Вони проспали — іноді самі, але частіше пригорнувшись один до одного — до сьомої години суботнього вечора, майже двадцять дві години, і цим усе сказано.
Із заходом сонця Луїза приготувала сніданок — чудові пишні оладки, бекон, смажену картоплю. Поки вона клопотала на кухні, Ральф намагався напружити м’яз, захований глибоко в мозку, — викликати спалах. Але в нього не вийшло. Коли спробувала Луїза, у неї теж нічого не вийшло, хоча Ральф міг заприсягтися, що на мить вона спалахнула, і він побачив газову плиту просто крізь неї.
— Це на краще, — зробила висновок Луїза, розставляючи тарілки.
— Напевно, — погодився Ральф, і далі вважаючи, однак, що в нього усе вийшло б, якби він замість персня, відібраного в Атропоса, загубив перстень, подарований Керолайн, — його мучило відчуття, що якийсь короткий, але значний відрізок його життя викреслений назавжди.
12.
А після двох ночей глибокого сну аури теж почали бліднути. Наступного тижня вони зникли повністю, і Ральф почав думати про те, чи не приснилося йому все це в дивовижному сні. Він знав, що це не так, але все важче й важче було вірити в це знаття. Звичайно, на правій руці залишився шрам, але й тут Ральф сумнівався, чи не походить він із тих років, коли в його волоссі не блищала сивина. Але в глибині душі він і далі вірив, що старість — це міф, або сон, або щось, призначене для людей, не таких особливих, як він.
Епілог
Ява Вісника Смерті (II)
Куди не гляну — бачу її скрізь,
Мов тінь, що покрізь ніч до мене суне.
І я спинюсь і чую: щось живе
Скрадається, — то що мені робити?!
На стежці спотикаючись, посуну
Наосліп я звідтіль, гілки в обличчя
Кидатимуться… Але що з того —
Та тінь не поспішає, вона певна:
Убивства час уже невідворотний, —
Чого ж бо квапитись…
Стівен Добінс. Прагнення
Якби я крила мав — над містом тебе проніс би,
Якби я гроші мав — подарував би тобі місто,
Якби я сили мав — я б тебе порятував,
Шлях би тобі освітив — якби я свічку мав,
Шлях би тобі освітив — якби я свічку мав.
Майкл Мак-Дермотт. Свічка
1.
Другого січня 1994 року Луїза Чесс стала Луїзою Робертс. До вівтаря її вів син Гарольд. Дружина Гарольда не прибула на церемонію одруження, вона залишилася в Банґорі. Ральф підозрював, що в неї бронхіт. Однак він вирішив тримати свої підозри при собі, не вельми й розчарований відсутністю Дженет Чесс. Боярином нареченого був детектив Джон Лейдекер, усе ще з гіпсовою пов’язкою на правій руці, однак інших свідчень обставин, за яких він мало не наклав головою, не було. Лейдекер провів чотири дні в глибокій комі, але він розумів, що йому дуже пощастило: крім колег, що були разом з ним під час вибуху, жертвами стали ще шестеро поліцейських, причому двоє входили в команду самого Лейдекера.
Дружкою нареченої була Сімона Кастонья, а тост на святковій церемонії виголошував чоловік, який полюбляв повторювати, що його звуть Джо Вайзер і що тепер він став старший і мудріший. Тріґер Вашон розродився плутаною, але щиросердою тирадою, закінчивши її таким побажанням: «Нехай вони проживуть до ста п’ятдесяти й ніколи не знають ревматизму й запорів!» Коли Ральф і Луїза, у волоссі якої все ще біліли зернятка рису, вийшли з будинку для прийомів, до них підійшов старий чоловік з високим чолом у хмарині білого пухнастого волосся. У руках у нього була книжка.
— Вітаю, Ральфе, — сказав він. — Вітаю, Луїзо.
— Спасибі, Доре, — подякував Ральф.
— Нам не вистачало тебе, — завважила Луїза. — Хіба ти не одержав запрошення? Фей сказав, що він віддав його тобі.
— Звісно, Фей передав мені запрошення. Так, але я не ходжу на заходи, якщо вони проводяться в приміщенні. Занадто тісно. А на похоронах ще гірше. Ось, це для вас. Я не загорнув, тому що мій артрит загострився.
Ральф прийняв подарунок. Це виявилася збірка віршів «Звірі домовилися». Прізвище поета — Стівен Добінс — викликало в Ральфа холодок, але він не розумів, чому саме.
— Спасибі, — подякував він Дорренсу.
— Звичайно, це гірше, ніж його останні твори, але вірші однаково чудові. Добінс дуже добре пише.
— Ми будемо читати їх один одному під час медового місяця, — сказала Луїза.
— Чудовий час для поезії, — завважив Дорренс. — Можливо, найкращий. Я певен, що разом ви будете дуже щасливі.
Старий пішов собі, потім обернувся:
— Ви зробили дуже важливу справу. Лонґ-таймери залишилися задоволені.
Він пішов. Луїза глянула на Ральфа:
— Про що він говорив? Ти знаєш?
Ральф похитав головою. Він не знав, однак у нього виникло відчуття, що він повинен знати. Шрам на руці почав поколювати, викликаючи сверблячку глибоко під шкірою.
— Лонґ-таймери, — протягнула жінка. — Можливо, він мав на увазі нас, Ральфе, — зрештою, навряд чи нас можна назвати неопереними пташенятами.
— Може, саме це він і мав на увазі, — погодився Ральф, але він знав й інше… І в її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безсоння», після закриття браузера.