Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дон Хуане, — сказала вона імені, — в Соррієнте ти був чоловіком Мануели, в Мадриді ти — удівець Леонори.
Коли вона промовляла ці слова, я помітив якусь тінь, що пересувалася за поручнями сходів. Схопив цю тінь за комір і вивів до ліхтаря. Я пізнав дона Бускероса. Уже от-от мав належно винагородити його за шпигунство, але один єдиний погляд герцоґині стримав мою руку. Цей погляд помітив Бускерос. Набравши звичного нахабного вигляду, він сказав:
— Сеньйоро, я не зміг протистояти спокусі хоч хвилину милуватися твоєю красою, і мабуть, ніхто б мене не помітив у моїй схованці, якби блиск твоєї краси не освітив цих сходів, наче сонце.
Промовивши ці люб’язні слова, Бускерос низько вклонився й пішов геть.
— Боюся, — сказала герцоґиня, — чи мої слова не дійшли до довгих вух цього негідника. Іди, дон Хуане, поговори з ним і спробуй вибити йому з голови непотрібні здогадки.
Схоже було, що цей випадок дуже занепокоїв герцоґиню. Я розстався з нею і відшукав на вулиці Бускероса.
— Шановний пасинку, — сказав він мені, — ти мало не відлупцював мене дрючком, і тоді б ти, без сумніву, не минув лиха. По-перше, ти погрішив би проти пошани, яку зобов’язаний мені виявляти як чоловікові тієї, що була твоєю мачухою; по-друге, тобі слід знати, що я вже не якийсь там прислужник, яким був раніше. Від того часу я пішов угору, тепер і міністерські кола, й навіть двір оцінили мене. Герцоґ Аркос повернувся з Лондона, й тепер він у фаворі. Сеньйора Ускаріс, колишня його коханка, овдовіла і тепер тісно приятелює з моєю дружиною. Тому ми задираємо носа й нікого не боїмося.
А ти, любий пасинку, скажи-но, що це тобі говорила герцоґиня? Ви виглядали так, наче страшенно боялися, щоб я вас, не дай Бог, не підслухав. Застерігаю тебе, що ми не дуже любимо ані де Авіла, ані де Сидонія, ані навіть цього розманіженого Толедо. Сеньйора Ускаріс не може йому пробачити, що він кинув її. Я не розумію, навіщо ви всі їздили до Соррієнте; але під час вашої відсутності ретельно займався вами. Ви про це нічого не знаєте, ви всі невинні, як новонароджені діти. Маркіз Медіна, який насправді походить із Сидоніїв, прагне титулу герцоґа й руки юної герцоґині для свого сина. Малій ще не виповнилося одинадцяти років, але нічого страшного. Маркіз віддавна дружить із герцоґом Аркосом, улюбленцем кардинала Понтокарреро, а той — всесильний при дворі, тому це якось залагодиться; можеш запевнити в цьому герцоґиню.
Але зачекай ще хвильку, шановний пасинку, не думай, що я не пізнав у тобі малого жебрака з паперті святого Роха. Однак ти тоді був не в ладах зі святою інквізицією, а мене не цікавлять справи, пов’язані з цим трибуналом. А тепер бувай здоров, до зустрічі!
Бускерос пішов, а я переконався, що він залишається все таким же пройдою і нахабою, з тією лиш різницею, що свої можливості він тепер переніс у вищі сфери.
Наступного дня я обідав з обома герцоґинями й Толедо. Я переповів їм свою вчорашню розмову, яка справила значно більше враження на слухачів, ніж я сподівався. Толедо, який вже не був таким вродливим і не мав уже такого потягу до фліртів, охоче спробував би задовольнити свою жагу почестей, але, на лихо, міністр, на якого він розраховував, граф Оропеса, покинув службу. Тому Толедо роздумував над вибором іншого шляху. Повернення герцоґа Аркоса й те, що той був у милості в кардинала, зовсім його не тішило.
Герцоґиня Сидонія, схоже, з жахом очікувала для себе довічного ув’язнення. А герцоґиня Авіла щоразу, коли згадували про двір чи милості, набирала ще більш гордого виразу, ніж завжди. У такі моменти я виразно бачив, що станова нерівність відчувається навіть за умов найщирішої дружби.
Через кілька днів, коли ми обідали у герцоґині Сідонії, конюший герцоґа Веласкеса сповістив, що його сеньйор збирається нас відвідати. Герцоґ був тоді в розквіті віку. Він мав вродливе обличчя, а французьке вбрання, від якого він не хотів відмовлятися, вигідно відрізняло його від інших. Красномовство також відрізняло його від іспанців, які часто майже зовсім не розмовляють і тому шукають спасіння в гітарах і сиґарах. Веласкес же, навпаки, вільно переходив від одної теми до іншої і завжди знаходив можливість сказати нашим дамам щось приємне.
Безперечно, Толедо був розумніший, але розум лиш час від часу проявляє себе, красномовство ж є невичерпним. Розмова з Веласкесом дуже нам подобалася, він навіть сам помітив, що слухачам з ним цікаво. І тоді, звертаючись до герцоґині Сидонії, він, вибухнувши сміхом, сказав:
— А взагалі, мушу визнати, що це було б чудово!
— Що саме? — запитала герцоґиня.
— Так, сеньйоро, — відповів Веласкес, — краса, молодість — це в тебе спільне з багатьма іншими жінками; але ти, безперечно, була б наймолодшою і найпрекраснішою на світі тещею.
Герцоґиня ніколи досі над цим не замислювалась. Їй було двадцять вісім років. Дуже молоді жінки були значно молодшими від неї, а отже це був би новий спосіб помолодшати.
— Вір мені, сеньйоро, — додав Веласкес, — я кажу найщирішу правду. Король доручив мені просити руки твоєї доньки для молодого маркіза Медіни. Його величність дуже хоче, щоб знаменитий ваш рід не вигас. Усі ґранди вміють цінувати цю дбайливість. Що ж стосується тебе, сеньйоро, то чи можна собі уявити більш чарівне видовище, ніж бачити, як ти ведеш доньку до олтаря. Загальна зацікавленість буде вимушена розділитися надвоє. На твоєму місці я був би одягнений так само, як і донька: в білій атласній сукні, розшитій сріблом. Раджу виписати тканину з Парижа, я підкажу тобі найвишуканіші крамниці. Я вже обіцяв нарядити нареченого, причому на французький штиб, зі світлою перукою. А тепер дозвольте відкланятися; Понтокарреро хоче дати мені якісь доручення; аби тільки вони були такими ж приємними.
Сказавши це, Веласкес по черзі подивився на обох дам, даючи кожній зрозуміти, що вона справила на нього більше враження, ніж сусідка, вклонився кілька разів, обкрутився на п’яті й пішов. У Франції це тоді називалося світськими манерами.
Після того, як Веласкес пішов, настало довге мовчання. Жінки замислились над сукнями, розшитими сріблом, Толедо ж звернув увагу на стан справ у країні й вигукнув:
— Як це, невже він думає звертатися лишень до таких Аркосів і Веласкесів, тобто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.