read-books.club » Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 175 176 177 ... 203
Перейти на сторінку:
певен години смерті.

Я відповів, що зі мною стався дивний випадок, який міг бути всього лиш оманою почуттів, після чого попросив його, аби він дозволив мені перервати сповідь.

Я пішов до Толедо, який сказав, що відведе мене на обід до герцоґині Авіли, де буде також герцоґиня Сидонія. Він помітив, що я збентежений, і запитав про причину. Я й справді був заглиблений у роздуми й на запитання відповідав безладно. Обід у герцоґині не розвіяв мого смутку, однак веселість Толедо й обох дам була такою непідробною, що й моя похмурість десь зникла.

Під час обіду я помітив, що вони обмінюються знаками й усмішками, які, схоже, стосувалися мене. Ми встали від столу, але перейшли не до вітальні, а до внутрішніх кімнат. Там Толедо замкнув двері на ключ і сказав:

— Шляхетний кавалере Калатрави, опустися на коліна перед герцоґинею, яка вже більше року є твоєю дружиною. Сподіваюся, ти не скажеш, що здогадувався про це. Люди, яким би ти хотів розповісти про свої пригоди, могли б відгадати таємницю, а нам найбільше залежало на тому, щоб у зародку придушувати будь-які підозри, і до цього часу наші зусилля були успішними. Щоправда, нам добре послужили таємниці гордого герцоґа Авіли. Насправді він мав сина, якого хотів визнати, але той син помер, і герцоґ тоді зажадав від доньки, щоб вона ніколи не виходила заміж і в цей спосіб залишила весь маєток родині де Соррієнте, які є молодшою гілкою де Авіла.

Погордлива наша герцоґиня ні за що в світі не схилилась би перед будь-чиєю владою, але від часу нашого повернення з Мальти ця гордість значно поменшала, і їй загрожувала повна загибель. На щастя, герцоґиня Авіла має приятельку, яка є також і твоєю приятелькою, любий Авадоро. Вона визнала їй свої почуття, і тоді ми втрьох уклали союз. Ми винайшли, а радше вигадали Леонору, доньку небіжчика герцоґа й інфанти, яка насправді була герцоґинею, лиш мала світлу перуку, була набілена й виглядала повнішою завдяки сукні. А ти не пізнав своєї гордої повелительки в скромній вихованці кармеліток. Я був присутній на кількох репетиціях цієї ролі й готовий визнати, що також не здогадався б.

Герцоґиня, бачачи, що ти відкидаєш найблискучіші партії лише для того, щоб служити їй одній, вирішила вийти за тебе заміж. Ви — чоловік і дружина перед Богом і Церквою, але не перед людьми, а принаймні марно б намагалися підтвердити свій шлюб. У цей спосіб герцоґиня виконала взяті на себе зобов’язання.

Вас поєднала святість шлюбу, внаслідок чого герцоґиня повинна була прожити кілька місяців на селі, щоб сховатися від поглядів натовпу. Бускерос приїхав у Мадрид, я звелів йому, щоб він слідкував за тобою, і під приводом того, щоб шпигун не викрив таємницю, ми відправили Леонору на село. Потім нам довелося відіслати тебе в Неаполь, бо ми не знали, як заспокоїти тебе щодо твоєї дружини, а герцоґиня хотіла признатися тобі в усьому лише тоді, коли живий доказ вашого кохання утвердить твої права на неї.

А зараз, любий Авадоро, благаю тебе пробачити мені. Я завдав тобі страшного удару, сповістивши про смерть особи, яка ніколи не існувала. Однак твій щирий жаль не пішов намарно. Герцоґиня з радістю переконалася, що ти кохав її у двох таких різних образах.

Вже майже тиждень вона настоює, щоб усе тобі розповісти, але тут знову вся вина лягає на мене. Я вперся, аби викликати Леонору з тамтого світу. Герцоґиня погодилася взяти на себе роль жінки в білому, але це не вона з такою легкістю бігала по даху. Цією Леонорою був маленький сажотрус із Савойї. Наступної ночі цей малий шибеник прийшов вдавати кульгавого диявола. Сів на вікні й спустився на вулицю за допомогою мотуза, прив’язаного до віконного засову.

Я не знаю, що діялося на подвір’ї у кармеліток, але цього ранку я знову наказав слідкувати за тобою і довідався, що ти довго простояв на колінах у сповідальні. Я не люблю мати справи з церквою і злякався, чи жарт не зайшов надто далеко. Тому цього разу я не противився бажанням герцоґині, і ми вирішили, що сьогодні ти дізнаєшся про все.

Приблизно з такими словами звернувся до мене Толедо, але я не дуже його слухав. Я стояв на колінах перед Мануелою, її риси виражали дивну збентеженість, я виразно прочитував у них визнання поразки. Моя перемога мала тільки двох свідків, але я від цього не відчував себе менш щасливим. Я пережив найвищий успіх у коханні, дружбі й навіть у самолюбстві. Який момент для молодої людини!

Коли циган дійшов до цих слів, йому дали знати, що настав час зайнятися справами табору. Я звернувся до Ребеки й сказав їй, що ми почули історію надзвичайних пригод, які, однак, мали дуже просте пояснення.

— Маєш рацію, — відповіла вона, — можливо, і твої пригоди вдасться витлумачити так само.

День п'ятдесят сьомий

Ми чекали якихось важливих подій. Циган розіслав посланців на всі боки, нетерпляче очікував їхнього повернення, а на питання, коли ми нарешті вирушимо, качав головою й відповідав, що не може призначити точного терміну. Життя в горах почало вже мені набридати, я був би радий якомога швидше прибути в полк, але попри найпалкіші бажання повинен був ще на якийсь час затриматися. Дні наші проходили достатньо одноманітно, натомість вечори скрашувало товариство ватажка, в якому я відкривав усе нові й нові достоїнства. Зацікавившись його подальшими пригодами, я цього разу вже сам попросив його заспокоїти нашу цікавість, що він і зробив наступним чином:

Продовження історії ватажка циган

Ви пригадуєте мій обід з герцоґинями де Авіла й де Сидонія і моїм приятелем Толедо й те, як я лише тоді довідався, що горда Мануела — це моя дружина. Карети вже чекали на нас, ми подалися до замку Соррієнте. Там я застав нову несподіванку. Та сама дуенья, яка служила фальшивій Леонорі на вулиці Ретрада, представила мені маленьку Мануелу. Дуенью звали донья Росальба, і дитина вважала її матір’ю.

Соррієнте стоїть на березі Тахо в одній з найчарівніших околиць на світі. Однак красоти природи лише на мить привернули мою увагу. Батьківські почуття, кохання, дружба, солодка довіра, загальна душевна згода — все це по черзі скрашувало наші дні. Те, що ми називаємо щастям у цьому короткому житті, заповнювало

1 ... 175 176 177 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"