Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

«Якби не… Хейл був моїм найкращим другом! Він допоміг моєму батькові, коли наш родовий особняк хотіли забрати!» - продовжував він.

– Еміль! Не відволікайся! Тут всюди воїни Роена!

«Краще б я помер дев'ять років тому! Я приношу лише одні нещастя! Школу зруйнували! Я не зміг захистити ні своє місто, ні друзів!

- ЕМІЛЬ! Болт! - закричав Джефрі, штовхнувши того в отвір у стіні.

Еміль не зрозумів, що сталося. Його оглушило від удару об камінь, але він швидко прийшов до тями. Спираючись на стіну, чоловік підвівся на ноги, і тільки тоді побачив двох арбалетників, що засіли наполовину зруйнованої вежі. А потім і Джефрі, що корчився на землі від болю.

Вихопивши з-за пояса чарівну паличку, Еміль кілька разів закричав "Морталіо", спрямовуючи її на ворожих воїнів. Ті ще не встигли перезарядити арбалети і впали з вежі.

гГаф Локстерн, що залишився майже без сил, сів до пораненого друга. Він побачив, що людина з загону убита другим арбалетним болтом.

- Джефрі, тримайся! У місті тебе зцілять!

- Ні! - граф Воруч, схопився за його руку. – Рана смертельна! Біжи!

- Я не кину тебе! - заперечив Еміль.

- Нехай хтось принесе потім моє тіло! А ти виживи, Еміле! Виживи, щоб відбудувати школу! - міцніше стиснув його руку Джефрі. - Не вмирай!

Після цих слів хватка ослабла, і очі його затьмарилися. Еміль відчув холод по спині. Нахилившись, він, ледь не ридаючи, заплющив очі другу, і взявши його меч, намагаючись не обертатися, побіг геть.

На пустці у цей час бій продовжувався. Народу побільшало. Граф Локстерн помітив прапор Мерліна і зрозумів, що настала підмога.

- Якби раніше хоча б на годину... - застогнав він. У нього сил навіть дістатись міських воріт не залишалося.

Коли приєдналися основні сили герцогства чаша терезів переважила на їхній бік. Тепер був шанс утримати Віджио.