Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Малий тронний зал виявився не таким і маленьким. Два трони там стояли на невеликому підвищенні, і в них уже сиділи імператор та імператриця. Уздовж стін стояли люди, які хотіли подивитися на церемонію повернення дівчатам імен і дізнатися, хто ж із них ті самі невловимі спадкоємиці. Цим бажаючим сидіти не належало, і люди серед них були різноманітні, починаючи від старшого скарбника і закінчуючи однією з наймолодших посудомийок. А ще було багато нічних вовків обох статей, які не приховували своєї приналежності і обрядилися в чорні куртки зі срібними вовчими головами на плечах. Ліїн одразу запідозрила, що їх стільки набігло для того, щоб ніхто надто розчарований не спробував порвати на стрічки душечку Змія. Та й на Каяра деякі чоловіки дивилися багатообіцяюче. І поруч із цими чоловіками вовків було найбільше.

Першою представили Качечку, яку й так усі знали, тож особливого інтересу це не викликало. Потім спробували представити відсутню Сою і сказали, що бідолаха не зуміла скористатися шансом на щастя.

За спиною у Ліїн хтось тихо пирхнув, напевно Волошка.

Коли представляли жительку півдня — спадкоємицю, яку примудрився отримати в дружини височенний блондин, чимось невловимо схожий на Валада, в залі піднявся легкий невдоволений шум.

— Це другий придворний маг, — прошепотів Змій, вловивши здивований погляд Ліїн. — Його моя мама рекомендувала.

Ліїн хмикнула, але питати про те, як цей маг знайшов спадкоємницю, не стала. Напевно, добрі люди допомогли, вирішивши, що рекомендації для подальшого щасливого життя йому недостатньо.

Втім, дівчину такий чоловік цілком влаштовував — молодий, симпатичний та зайнятий. Саме такий ідеал вона описувала буквально пару годин тому.

А потім настала черга Ліїн представлятися. Вона зі Змієм вклонилися, він, як належить, відступив на півкроку назад, і дівчина сказала:

— Повертаю вам ім'я Червоногрудка і відтепер я знову Ліїн со-Ялата.

Вийшло цілком впевнено.

Найкраща з елана, яка, мабуть, ще від попередньої спадкоємиці не встигла оклигатися, трохи похапала ротом повітря, як викинута на берег риба. Потім, доки імператор традиційно радів, віддавав у руки чоловіка «цю прекрасну діву» і висловлював надію на відданість, розум та інші потрібні для володіння архіпелагом якості, імператриця блідніла, червоніла і стискала підлокітники трону. І варто було імператору замовкнути, як вона нахилилася вперед, її обличчя остаточно перекосило, і Найкраща з Елана гаркнула:

— Я казала, що наступний, хто мене розлютить, вирушить у вигнання?! Вітаю, це ви! Негайно забирайтеся на свої острови, і щоб вашого духу в столиці не було. Ніколи!

Хтось почав аплодувати. Імператриця глибоко вдихнула і з ненавистю подивилася на Кадмію Ловарі, що спокійно стояла під стіною. Та у відповідь чемно кивнула.

— Моя дорога Кадія, ви самі наказали їм одружитися, — нагадав імператор, усміхнувся, коли вона повернулася до нього і додав: — Адже я не даремно питав, чи впевнені ви в цьому рішенні.

— Але…

— Я ж дав вам слово, що не скажу вам хтось спадкоємиці, як би ви не просили і що б не сталося. Але я намагався натякнути, що ця дівчина і є спадкоємицею. Тому питав, чи ви впевнені…

— Я не зміню свого рішення! — сердито сказала імператриця. — У вигнання! Якомога швидше!

Імператор зітхнув і знизав плечима.

Вигнанці переглянулися, вклонилися і відійшли до пар, що вже побували перед неласкавим поглядом імператриці. А Найкраща з елана залишилася і почала свердлити решту дівчат підозрілим поглядом. Через це навіть Волошка говорила ледве чутно, а хтось почав заїкатися.

Загалом, початок свята був безнадійно зіпсований. Один тільки Змій задоволено посміхався. І Ліїн його навіть розуміла, вона теж думала про те, як вмовити імператрицю відпустити їх на рідні острови, якщо вона на зло вирішить залишити Змія з дружиною в палаці, а Ліїн і зовсім призначить у її почет. А тут взяла і вигнала. Та ще й думає, що зробила їм гірше.

Повертатися до палацу Ліїн точно не збиралася. Ну, хоча б не в найближчому майбутньому, а на островах пірати, і взагалі боги знають що діється. І нашестя демонів скоро. І…

І Ліїн не хотілося, щоби хтось щось перевозив на її землі без її нагляду.

Ні, вона зовсім не думала, що зможе за всім простежити. Або що можна вогненних магів туди не пустити. Або ... Та багато цих "або". Але знати, що і навіщо робиться, їй було потрібно. Вона ці землі вже одного разу покинула. Тепер настав час повернутися. По справжньому.