read-books.club » Фентезі » Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

115
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ліїн із роду со-Ялата" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 172 173 174 ... 180
Перейти на сторінку:
розділ 23

Про церемонії, вдале вигнання і хороші поради

 

Як виявилося, забіг лабіринтом і відвідування храму з чарівним вівтарем були зовсім не найстрашнішим і найважчим, що потрібно було зробити.

Спочатку вони мали повернутися до палацу, під вітальні крики натовпу, поради про те, що чоловікам треба робити з дружинами. Під підвивання якоїсь дурепи, що різко виявила в собі пророчий дар і була впевнена, що така велика кількість пар точно не до добра. Повз захоплених дівчат, які намагалися дотягнутися до імператорських красунь, щоб зірвати з їхніх суконь собі на згадку стрічку, шматок мережива, а то й зовсім клаптик тканини. Дівчата, які прагнули сувенірів, були наполегливі настільки, що їх ледве стримували вартові, що сховалися за ростовими щитами. А найрішучіші навіть намагалися перелізти через щити, але були вчасно заштовхані назад хлопчиками з жердинами. Штурхали, до речі, саме жердинами, мабуть, боялися, що шалені діви зажадають забрати собі на пам'ять пажів, раз не змогли дотягнутися до стрічок.

У Ліїн від галасу почала боліти голова. Нещасна Качечка вчепилася в Каяра так, ніби з натовпу міг вискочити черговий викрадач, бридко розреготатися і віднести її в невідому далечінь на очах здивованої публіки. Фіалка на натовп дивилася гидливо, а її чоловік глузливо. Інші дівчата і чоловіки намагалися йти рівно посередині не дуже широкого проходу крізь натовп. Якби не необхідність крокувати, підтримуючи дівчину під лікоть, вони напевно вишикувалися б ланцюжком, бо так було б безпечніше. І тільки Змій примудрявся тримати на обличчі абсолютну незворушність і йти з таким виглядом, ніби цього натовпу взагалі не існувало.

А потім нарешті закінчився натовп і почався палацовий комплекс. Дівчат одразу ж підхопили під руки служниці, не забувши вклонитися чоловікам і послатися на імператрицю, начальство та традиції, і повели відпочивати. Голова, як виявилось, боліла не лише у Ліїн. І, схоже, це теж була традиція, бо на дівчат уже чекали лікарі та ароматний чай, який мав зняти напругу.

А потім їх переодягли, сукні потягли чистити й упорядковувати, бо на святі на їхню честь імператорські красуні мали з'явитися саме в цих сукнях. Бо традиція. Ще з тих часів, коли деякі діви могли собі дозволити пошити одну гарну сукню раз на чотири роки.

І мало не до самого вечора, коли мав відбутися черговий бал, служниці метушилися навколо красунь, годували їх, напували і змушували відпочивати.

— Напевно, нас згодують дракону, — зробила сумний висновок Волошка, яка більше втомилася, ніж відпочила від такої турботи.

— Нас згодують чоловікам, — похмуро сказала Фіалка. Трохи подумала, велично подивилася на подруг по нещастю, посміхнулася і спитала: — Діви, може, поговоримо про щось веселе?

— Ага, про першу шлюбну ніч, — підтримала її художниця.

На неї всі подивилися з подивом.

— А що там має бути веселе? — несміливо запитала Качечка.

Художниця чомусь хихикнула, а потім широко посміхнулася і відчайдушно запропонувала:

— Хочете, я вам розповім, як наша куховарка видавала свою вагітну, але невинну дочку заміж за купцевого рахівника і як намагалася закинути їй через вікно пляшку зі свинячою кров'ю, щоб чоловік у невинності не засумнівався? Це було дуже весело. Особливо коли рахівник, що отримав пляшкою по голові, прокинувся, побачив криваву пляму на половину ліжка і подумав, що до будинку пробралися злодії, навіщось зарізали його молоду дружину і забрали з собою.

— Вони що, набрали повну пляшку? — здивувалася Ліїн, справді зацікавившись цією історією.

— Матінка цієї дуже вже невинної діви не могла сказати, навіщо їй кров. Пояснила, що хоче чорну ковбасу зробити. Ну їй і налили. А вона потім забігалася і не встигла відлити трохи у менший посуд. Отак і понесла. Але це ще не все, на шляху вона зустріла нетверезого конюха, і він подумав, що там вино. І поважній жінці довелося тікати прямо по грядках, задерши спідницю, щоб не спіткнутися. А було темно, одягнена кухарка була у все чорне, а панталони та панчохи у неї були білі. І одна дурепа, визирнувши у вікно, побачила, як по грядках бігають відрізані ноги, і почала кричати. Тому й пляшку у вікно кухарка жбурляла поспіхом, сподіваючись, що донька не спить і зрозуміє, що це таке прилетіло.

— А донька спала, — здогадалася Фіалка.

— Так. І прокинулася від того, що чоловік, котрий отримав пляшкою по голові, впав на неї зверху. І їй здалося, що він мертвий. Вона злякалася настільки, що швидко зібрала в будинку все цінне та втекла. Навіть з матінкою не попрощалася.

Над подальшими поневіряннями дружини, що втекла, вважаючи, що чоловіка вбили для того, щоб звинуватити її, і чоловіка, якому ніяк не вдавалося спалити постільну білизну і матрац, а при цьому ще й доводилося розповідати про раптову хворобу дружини, дівчата сміялися довго. Разом зі служницями та охоронцями входу до спільної вітальні. І чи ця безглузда історія справила такий позитивний вплив, чи трави заробили, але дівчата відчули себе набагато бадьоріше. А потім взагалі сіли грати у фанти, вирішивши, що завданнями будуть смішні історії та ідеальні чоловіки.

— Тому що настрій нам ще встигнуть зіпсувати, — тихенько напророчила Фіалка, але почула її, мабуть, лише Ліїн.

***

Чоловіків до дівчат пустили перед балом.

— Щоб ніхто не втік, не прийнявши участі, — сказала Фіалка.

Дівчат знову нарядили, церемонно вивели до чоловіків, і парами, одну за одною повели. Для початку в малий тронний зал, де дівчата мали отримати свої імена назад, порадувати (або засмутити) чоловіків тим, кого вони отримали за дружину, і вислухати настанови імператриці. Причому наставляти вона повинна була на шлях істинної дружини, котра тиха, мовчазна, покірна і любить чоловіка. Вийшло воно, щоправда, не зовсім так.

До тронної зали пари довели без проблем, ніхто ніде не заблукав, не відстав і не загубився. І навіть служниці не намагалися зірвати на згадку пару бантиків. Напевно, встигли запастись цим добром у попередні роки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 172 173 174 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"