Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Ні. Мене виправдали за всіма пунктами і відпустили. Як багато тобі відомо?

Він трохи повагався.

— Гаразд. Кажу як на духу. Коли я зрозумів, що ти вляпалася в лайно, я найняв перекладацьке бюро, яке прочісувало шведські газети і забезпечувало мене свіжою інформацією. Я був досить добре обізнаний із станом справ.

— Якщо твої відомості взяті з газет, то ти нічого не знав. Але підозрюю, ти проліз у деякі мої таємниці.

Він кивнув.

— Що тепер буде?

Вона поглянула на нього із здивуванням.

— Нічого. Все залишиться як раніше. Наші стосунки ніяк не пов’язані з моїми проблемами в Швеції. Розкажи, як ішли справи, поки я була відсутня. Ти добре поводився?

— Я не п’ю, — сказав він. — Якщо ти це маєш на увазі.

— Ні. Твоє приватне життя мене не стосується. Доти, доки воно не починає шкодити бізнесу. Мене цікавить, стала я багатшою чи біднішою, ніж рік тому?

Він підсунув крісло для відвідувачів і сів. Якоюсь мірою те, що вона окупувала його місце, не мало значення — починати з нею боротьбу за те, хто головніший, він не збирався:

— Ти вручила мені двісті шістдесят мільйонів доларів. Двісті мільйонів ми розмістили у фондах для тебе. З рештою ти дозволила грати мені.

— Так.

— Твої особисті фонди змінилися майже лише на відсотки. Я можу збільшити прибуток, якщо…

— Збільшення прибутку мене не цікавить.

— Гаразд. Ти витратила мізерну суму. Найбільше пішло на придбання квартири і створення добродійного фонду для цього адвоката Пальмґрена. А так ти просто нормально витрачала гроші, не дуже розкошуючи. Відсоткові ставки були сприятливими. У тебе приблизно плюс-мінус нуль.

— Добре.

— Залишок грошей я вклав. Торік ми заробили не дуже багато. Я перебував у не найкращій формі і більшу частину часу присвятив тому, щоб заново вивчити ринок. У нас були витрати. Доходи почали надходити лише цього року. Поки ти сиділа за ґратами, ми розбагатіли приблизно на сім мільйонів. Зрозуміло, доларів.

— З яких двадцять відсотків належать тобі.

— З яких двадцять відсотків належать мені.

— Тобі вистачає?

— Я за півроку заробив більш як півмільйона доларів. Так. Мені вистачає.

— Знаєш… не роззявляй рота на дуже багато. Коли вирішиш, що з тебе вже досить, можеш кинути. Але періодично приділяй і далі по кілька годин моїм справам.

— Десять мільйонів доларів, — сказав він.

— Як це?

— Коли я зберу десять мільйонів доларів, я припиню працювати. Добре, що ти прийшла. Нам треба дещо обговорити.

— Кажи.

Він розвів руками.

— Це така грандіозна сума грошей, що мені, чорт, страшно. Я не знаю, як ними розпоряджатися. Мета моєї діяльності полягає лише в тому, щоб заробити ще більше грошей. А для чого вони будуть використовуватись?

— Я не знаю.

— Я теж. Але гроші можуть стати самоціллю. Це ідіотизм. Тому я і вирішив, що, заробивши десять мільйонів, вийду з гри. Я не хочу більше бути відповідальним.

— Гаразд.

— Перш ніж я все це кину, мені б хотілося, щоб ти вирішила, як управляти статками надалі. Необхідно мати мету, основні напрями і організацію, якій це можна передати.

— Мм.

— Одна людина просто неспроможна вести справи таким чином. Я виділив суму на довготермінові постійні інвестиції — нерухомість, цінні папери і таке інше. У комп’ютері є повний перелік.

— Я його прочитала.

— Другу половину я залишив для гри на біржі, але доводиться слідкувати за такою кількістю грошей, що я не встигаю. Тому я заснував у Джерсі інвестиційну компанію. У тебе наразі в Лондоні є шість співробітників. Двоє спритних молодих інвестиційних менеджерів і офісний персонал.

— «Єллоу боллрум лімітед»? Мене якраз цікавило, що це таке.

— Наша компанія. Тут, у Гібралтарі, я найняв секретаря і молодого багатообіцяючого юриста… вони, до речі, десь за півгодини прийдуть.

— Ага. Моллі Флінт, сорок один рік, і Браян Делані, двадцять шість.

— Хочеш з ними зустрітися?

— Ні. Браян твій коханець?

Він був мов громом прибитий.

— Я не змішую…

— Чудово.

— До речі… мене не цікавлять молоденькі хлопчики… я маю на увазі, недосвідчені.

— Так, тобі більше подобаються хлопці трохи крутішої вдачі, ніж у шмаркачів. Мене це як і раніше не стосується, але, Джеремі…

— Що?

— Будь обережний.

Спочатку Лісбет планувала провести в Гібралтарі лише два-три тижні, щоб знову відчути ґрунт під ногами, але несподівано зрозуміла, що не має уявлення про те, чим би їй зайнятися і куди піти, і в результаті затрималася там на дванадцять тижнів. Вона щодня перевіряла електронну пошту і дисципліновано відповідала на листи Анніки Джанніні в тих небагатьох випадках, коли та їй писала. Де вона перебуває, Лісбет не повідомляла і не спілкувалася ні з ким іншим. Вона й далі відвідувала «Бар Харрі», але заходила туди лише вечорами, аби випити кухоль пива. Більшу частину дня вона проводила в готелі — або на балконі, або в ліжку. Встигла завести ще один тимчасовий зв’язок з тридцятилітнім офіцером британського флоту, але з цього вийшло one night stand,[64] що не залишило особливих спогадів.

Лісбет знемагала від нудьги.

З Джеремі Макмілланом вони зустрічалися лише кілька разів і якось на початку жовтня повечеряли разом. Уже посутеніло, вони пили якесь біле вино з фруктовим запахом і обговорювали, як слід використати мільйони Лісбет. Раптом він здивував її, запитавши, що її пригнічує.

Вона поглянула на нього, подумала, а потім несподівано розповіла про свої стосунки з Міріам By і про те, як ту майже до смерті побив Рональд Нідерман. А винна була вона. За винятком переданого через Анніку Джанніні привіту, Лісбет від Міріам By ні слова не чула, а тепер Міріам поїхала до Франції.

Джеремі Макміллан досить довго сидів мовчки.

— Ти в неї закохана? — раптом запитав він.

Подумавши над відповіддю, Лісбет Саландер похитала головою:

— Ні. Думаю, я не з тих, хто закохується. Вона мій друг. І у нас виходив хороший секс.

— Закоханості не уникнути нікому, — сказав він. — Можливо, в це не хочеться вірити, але дружба, мабуть, є звичайнісінькою формою кохання.

Вона поглянула на нього з подивом.

— Ти розсердишся, якщо я буду відвертий?

— Ні.

— Ради Бога, їдь у Париж, — порадив він.

В аеропорту Шарля де Голля Лісбет приземлилася о пів на третю пополудні, після чого доїхала експресом до Тріумфальної арки і дві години вешталася найближчими кварталами, шукаючи вільний готельний номер. Пройшовши в південний бік, до Сени, вона нарешті отримала номер у маленькому готелі «Віктор Гюґо» на рю Коперник.

Прийнявши душ, вона зателефонувала Міріам By, і вони зустрілися близько дев’ятої вечора в барі поблизу від