Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Я дуже шкодую, що ніяк не давала про себе знати і не прийшла на суд, — сказала Міріам By.

— Все нормально. Суд у будь-якому разі проходив за зачиненими дверима.

— Я три тижні пролежала в лікарні, а потім виявила вдома, на Лундаґатан, цілковитий хаос. Я не могла спати, мені снилися жахіття про цього клятого Нідермана. Я зателефонувала мамі і сказала, що хочу приїхати.

Лісбет кивнула.

— Пробач мені.

— Припини. Адже я приїхала сюди, щоб просити вибачення у тебе.

— З чого раптом?

— Я не подумала. Мені просто не спало на думку, що я піддаю тебе смертельній небезпеці, коли поселила в квартирі, яка як і раніше вважалася моєю. Я винна в тому, що тебе мало не вбили. Якщо ти мене ненавидиш, я це зрозумію.

Міріам By дивилася на неї розгублено.

— Я так навіть не думала. Мене намагався вбити Рональд Нідерман, а не ти.

Вони трохи посиділи мовчки.

— Он воно що, — нарешті промовила Лісбет.

— Що? — відгукнулася Міріам By.

— Я приїхала слідом за тобою не тому, що закохана в тебе, — сказала Лісбет.

Міріам кивнула.

— У нас виходив дуже хороший секс, але я в тебе не закохана, — наголосила вона.

— Лісбет… я думаю…

— Я хотіла сказати, що сподіваюся… дідько.

— Що?

— У мене не так багато друзів.

Міріам By кивнула:

— Я ще трохи затримаюся в Парижі. Моє навчання вдома пішло собаці під хвіст, і я записалася до тутешнього університету. Доведеться залишитися тут мінімум на рік.

Лісбет кивнула.

— Далі не знаю. Але я повернуся до Стокгольма. Я плачу й далі за квартиру на Лундаґатан і хотіла б її зберегти. Якщо ти не проти.

— Квартира твоя. Роби з нею, що хочеш.

— Лісбет, ти абсолютно особлива людина. Я б дуже хотіла залишитися твоїм другом.

Вони проговорили дві години. У Лісбет не було причин приховувати від Міріам By своє минуле: справа Залаченка тепер стала відома всім, хто читав шведські газети, а Міріам By стежила за нею з неабиякою цікавістю. Вона детально розповіла про те, що сталося в Нюкварні тієї ночі, коли Паоло Роберто врятував їй життя.

Потім вони поїхали додому до Міріам, у гуртожиток неподалік від університету, де вона жила.

Епілог

ОПИС МАЙНА

П'ятниця, 2 грудня — неділя, 18 грудня

Коли Анніка Джанніні близько дев’ятої години вечора прийшла на зустріч із Лісбет Саландер до бару театру «Сьодер», та пила міцне пиво і вже кінчала другий кухоль.

— Вибач, що запізнилася, — сказала Анніка і глянула на свій годинник на руці. — Довелося розбиратися з іншим клієнтом.

— Он як, — відгукнулася Лісбет.

— Що ти святкуєш?

— Нічого. Мені просто хочеться напитися.

Всідаючись на стілець, Анніка поглянула на неї скептичним поглядом.

— І як часто у тебе виникає таке бажання?

— Коли мене випустили, я попервах напивалася до втрати свідомості, але не думай, схильності до алкоголізму в мене немає. Мені просто спало на думку, що я вперше в житті дієздатна і маю законне право напитись удома, у Швеції.

Анніка замовила кампарі.

— Гаразд, — сказала вона. — Ти волієш пити сама чи в компанії?

— Краще сама. Але якщо ти не будеш багато базікати, можеш зі мною посидіти. Гадаю, у тебе немає бажання піти до мене додому і зайнятися сексом.

— Пробач? — перепитала Анніка.

— Авжеж, так я і думала. Адже ти страшенно гетеросексуальна людина.

Анніка Джанніні раптом розвеселилася.

— Мені ще ніхто з клієнтів сексу не пропонував.

— Ти зацікавилася?

— Даруй. Аніскілечки. Але вдячна тобі за запрошення.

— Чого ж ти хочеш, адвокате?

— Дві речі. Або я зараз ось тут відмовляюся працювати твоїм адвокатом, або ти починаєш брати слухавку, коли я тобі телефоную. Адже ми вже це обговорювали, коли тебе звільнили.

Лісбет Саландер поглянула на Анніку Джанніні.

— Я намагаюся тебе спіймати вже цілий тиждень. Я телефонувала, писала і слала мейли.

— Я виїздила.

— До тебе годі було добратися більшу частину осені. Так не піде. Я погодилася бути твоїм юридичним представником у всьому, що стосується твоїх відносин з державою. Це означає, що необхідно займатися формальностями і документами. Треба підписувати папери, відповідати на питання. Я повинна мати можливість з тобою зв’язуватися і не бажаю сидіти, як ідіотка, не знаючи, де ти є.

— Я розумію. Я два тижні провела за кордоном, а вчора повернулася додому і зателефонувала тобі, тільки-но почула, що ти мене розшукуєш.

— Так не годиться. Поки всі питання про компенсацію і таке інше не владнаються, ти зобов’язана інформувати мене про те, де ти, і телефонувати мені мінімум раз на тиждень.

— Мені плювати на компенсацію. Я хочу, аби держава дала мені спокій.

— Але держава не дасть тобі спокою, хоч як би тобі хотілося. Твоє звільнення в суді тягне за собою довгий ланцюг наслідків. І йдеться не лише про тебе. Петера Телебор’яна судитимуть за те, що він з тобою скоїв. Це означає, що тобі доведеться виступати свідком. Службова провина прокурора Екстрьома стала предметом розслідування, і, крім того, якщо виявиться, що він за завданням «Секції» свідомо нехтував службовим обов’язком, його можуть притягнути до судової відповідальності.

Лісбет звела брови. На секунду в неї зробився майже зацікавлений вигляд.

— Гадаю, до суду справа не дійде. Екстрьом купився на блеф і до «Секції» насправді жодного стосунку не має. Але минулого тижня прокурор почав попереднє слідство відносно Комітету з нагляду за органами опіки і піклування. Там є кілька заяв від омбудсмена юстиції і одне звернення на ім’я канцлера юстиції.

— Я ні на кого не заявляла.

— Так. Але цілком очевидно, що були вчинені грубі посадові злочини, і потрібно все розслідувати. Ти не єдина, за кого комітет відповідає.

Лісбет знизала плечима:

— Мене це не стосується. Але я обіцяю підтримувати з тобою контакт краще, ніж раніше. Два останні тижні були винятком. Я працювала.

Анніка Джанніні поглянула на свою клієнтку з підозрінням.

— Чим ти займалася?

— Консалтингом.

— Гаразд, — нарешті сказала Анніка. — Друга справа: готовий опис майна.

— Якого ще майна?

— Що залишилося після твого батька. Державний адвокат звернувся до мене, бо ніхто, схоже, не знав, як зв’язатися з тобою. Ви з сестрою єдині спадкоємиці.

Лісбет Саландер з кам’яним лицем глянула на Анніку Джанніні. Потім зловила погляд офіціантки і показала пальцем на свій кухоль.

— Мені не треба жодного спадку від тата. Роби з ним, що хочеш.

— Неправильно. Це ти можеш робити з ним усе, що захочеш, а моє завдання — простежити за тим, щоб у тебе