read-books.club » Сучасна проза » На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші 📚 - Українською

Читати книгу - "На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші"

312
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші" автора Еріх Марія Ремарк. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 173 174 175 ... 242
Перейти на сторінку:
залишусь у тебе…

— Отут?

— Так…

Я підвівся.

— Блискуча ідея… але ж твої речі… вечірня сукня, черевички…

— То я й пробуду до вечора…

— А як же вдома?

— А ми подзвонимо туди, скажемо, що я десь заночувала…

— Це можна. Ти хочеш їсти?

— Ще ні.

— Про всяк випадок я швиденько поцуплю кілька свіжих булочок. Рознощик вішає їх у корзинці біля вхідних дверей. Тепер саме час.

Коли я повернувся, Пат стояла біля вікна. На ній були тільки її сріблясті черевички. М’яке ранкове світло, наче серпанок, падало їй на плечі.

— То ми забули все вчорашнє, Пат, правда? — спитав я.

Вона кивнула, не обернувшись до мене.

— Ми просто не будемо більше зустрічатися зі сторонніми людьми. Справжня любов не терпить сторонніх людей. Тоді ми не сваритимось і не ревнуватимемо. До біса того Бройєра з усім його товариством, правда ж?

— Авжеж, — мовила вона, — і ту Маркевич теж.

— Маркевич? А це хто?

— Та, з якою ти сидів коло прилавка в «Каскаді».

— Ага, — сказав я, раптом відчувши якесь задоволення, — і її теж.

Я вивернув свої кишені.

— Глянь-но сюди. Хоч якась користь від цієї історії — я виграв у покер купу грошей. На них ми сьогодні ввечері кудись підемо, гаразд? Але по-справжньому, без чужих. А за них ми забули, правда?

Вона кивнула.

Сонце сходило з-за даху будинку профспілок. Заблискотіли шибки вікон. Волосся Пат заяскріло, плечі стали злотаві.

— Як ти мені вчора казала, хто такий цей Бройєр? Я маю на увазі — за фахом?

— Архітектор.

— Архітектор, — повторив я, трохи вражений, бо радніший був би почути, що він взагалі ніщо, — ну й нехай собі архітектор, що ж із того, правда, Пат?

— Так, любий.

— Нічого ж особливого, правда?

— Анічогісінько! — переконливо сказала Пат, обернулась до мене і розсміялася. — Це ж ніщо, справді, ніщо. Сміття, та й годі!

— А кімнатка, Пат, хіба вона така вже жалюгідна? Звісно, інші люди мають кра…

— Вона — чудова, твоя кімната, — перебила мене Пат, — справді прекрасна кімната, любий, я не знаю кращої від неї!

— А я, Пат, у мене чимало недоліків, я ж усього лише шофер таксі, але…

— Ти мій найлюбіший, ти крадеш чужі булочки й глушиш ром, ти мій любий…

Вона кинулася мені в обійми.

— Ах, дурнику мій, як же хороше жити!

— Тільки разом з тобою, Пат! Правда, тільки з тобою. Пат!

Ранок розгорявся, сипав променями. Унизу, над могильними плитами, коливалися пасма туману. Крони дерев були вже залиті сонцем. З димарів на будинках кільцями здіймався дим. Гукали рознощики перших ранкових газет. Ми лягли й поринули в ранковий сон, такий чуткий, наче ми й не спали, а марили. Ми лежали, обнявшись, летячи кудись у дивний світ невідомого, зливши свої віддихи в один. Потім, о дев’ятій, я подзвонив спершу підполковникові Егберту фон Таке від імені таємного радника Буркгарда, а тоді Ленцові, щоб попросити його поїхати замість мене в ранкову поїздку на таксі.

Той одразу ж перебив мене:

— Та облиш, малий. Адже недурно твій Готфрід знавець різних примх людського серця… Я цього й сподівався. Щасти тобі, мій золотий хлопче!

— Заткни пельку, — радісно сказав я йому, а на кухні заявив, що я хворий і до півдня лежатиму в ліжку. Після того мені довелося аж тричі відбивати атаку занепокоєної пані Залевської, що пропонувала мені то чай з ромашкою, то аспірин, то компреси. Потім мені пощастило непомітно упхнути Пат до ванної кімнати. Нам нарешті дали спокій.

XIV

Через тиждень після того до нашої майстерні несподівано приїхав на своєму «форді» пекар.

— А вийди-но, Роббі, — сказав Ленц, сердито глянувши у вікно, — цей тістечковий Казанова, мабуть, хоче оголосити нам якусь рекламацію.

Пекар був у похмурому настрої.

— Щось із машиною? — спитав я.

Він похитав головою.

— Навпаки. Вона тепер чудово працює. Ніби нова.

— А вона й справді нова, — підтвердив я, поглядаючи на нього вже більш зацікавлено.

— Справа в тім, — почав він. — Що… Одне слово, мені потрібна інша машина. Більша… — Він озирнувся: — Здається, у вас тоді був «кадилак»?

Я зразу збагнув, що сталося. Чорнява особа, з якою він жив, таки прогризла йому голову!

— Еге, «кадилак», — замріяно промовив я, — треба вам було тоді хапати його! Це ж був екземпляр! Красунчик! Ми віддали її за сім тисяч марок. Вважай, за півціни!

— Ну так уже й за півціни…

— Кажу ж вам, що за півціни, — рішуче наголосив я, розмірковуючи, що тут можна вдіяти, а тоді сказав: — Можна б попитати, може, якраз тому, хто її тоді купив, потрібні гроші. Тепер часто так буває. Заждіть хвилинку…

Я пішов до майстерні та квапливо розповів про все.

Готфрід аж підскочив.

— Хлопці! Де б нам швиденько дістати якийсь старий «кадилак»?

— Це вже мій клопіт, — запевнив я, — а ти краще подбай про те, щоб пекар не втік часом.

— Біжу!

Готфрід вибіг із майстерні. А я зателефонував до Блюмен-таля. Щоправда, великої надії я не плекав, а втім, чому й не спробувати! Блюменталь був у себе в конторі.

— Хочете продати свого «кадилака»? — спитав я без зайвих розмов.

Блюменталь засміявся.

— У мене є покупець, — повів я далі, — заплатить готівкою.

— Готівкою… — трохи подумавши, промовив Блюмен-таль, — в наші часи це слово звучить надто поетично…

— Я теж так думаю, — сказав я, раптом відчувши впевненість. — Ну, то як, поговоримо?

— Поговорити завжди можна… — відказав Блюменталь.

— Добре. Коли б я міг із вами побачитись?

— Сьогодні вдень після обіду я матиму час. Ну, скажімо, о другій годині в мене в конторі.

— Гаразд.

Я поклав слухавку.

— Отто, — звернувсь я досить-таки схвильовано до Кестера, — ніколи я цього не сподівався, але, здається мені, що наш «кадилак» повернеться!

Кестер одірвався від своїх паперів.

— Справді? Він хоче його продати?

Я кивнув і подивився у вікно. Ленц жваво натискав на пекаря.

— Не так він це робить, — занепокоївся я, — надто багато балакає. А пекар страх який недовірливий, його треба переконувати мовчанкою. Піду на зміну Готфрідові.

Кестер засміявся:

— Ні пуха тобі ні пера, Роббі!

Підморгнувши йому, я вийшов. Та я не повірив власним вухам: Готфрід і не думав завчасно оспівувати «кадилак». Він завзято пояснював пекареві, як індіанці в Південній Америці печуть хліб з кукурудзяного борошна. Я кинув йому вдячний погляд, а тоді звернувся до пекаря.

— На жаль, той чоловік не хоче продавати.

— Так я й знав, — випалив Ленц, наче ми з ним наперед умовилися…

Я знизав плечима.

— Шкода, звичайно… Та я його розумію…

Пекар стояв, явно вагаючись. Я глянув на Ленца. Він зараз

1 ... 173 174 175 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші"