Читати книгу - "Астальдо"

Фіндекано чув подібні балачки краєчком вуха, але не звертав на них уваги. Він звелів Еленандару, котрий був чудовим музикою, грати йому вечорами на арфі. До молодого арфіста приєднувався Глірдан-флейтист, і тиха музика линула з шатра князя Гітлуму, заспокоюючи і його і наближених. Еленандар грав, час від часу зупиняючись, щоб подивитись на свої руки — здорові і гладенькі, без рубців від ланцюгів. Іноді юнак плакав, і з ним плакала арфа, стогнучи струнами, і тоді Глірдан починав висвистувати на флейті нову мелодію, веселішу, бадьорішу, змушуючи арфіста відкинути сум.

В тому, що Еленандар був правий, завваживши орків, котрі рушили на північ, військо Гітлуму переконалося невдовзі. Над Кіріт-Нінніахом закурився чорний дим — то палали сторожові вежі. Від Дренгісту йшла орда.

Того ж дня примчався гонець з Ломіону. Ерніс сповіщала, що Гурін передав по палантиру очікувану звістку про удар з півночі. Барад-Ейтель знову опинився в облозі, а з ним половина військ Гітлуму. Сподіватися доводилося лише на власні сили — допомога від князя Кірдана могла і спізнитися. А наступного ранку рівнина Гітлуму вже роїлася від орочих зграй.

Якщо тварі думали захопити гітлумців зненацька, то їм довелося жорстоко розчаруватись. Замість беззахисних поселень і неозброєних втікачів орки побачили перед собою вишикуване військо під блакитними корогвами зі срібними зорями. І крик срібних сурем пронісся над полем — ми очікували, ми готові…

Фіндекано не думав, що нападники будуть іншими, ніж сім років тому… Однак він помилився — за молодняком, призначеним на забій, непорушно стояли шереги добре озброєних істот, назвати яких мавпами уже не повертався язик. Озброєні списами воїни стояли, чітко дотримуючись шику, з-під шоломів виднілися не морди — майже людські обличчя. Князь згадав той, давній бій біля Дренгісту, коли тварі здалися йому розумнішими ніж завжди. Теперішні списоносці схожі були на Людей — зір Ельда дозволив Фіндекано роздивитись їх як слід, і зробити висновки.

— Це оті безволосі орки, — сказав він Алмареа, котрий зацікавлено вдивлявся у ворожі лави, — про них оповідали Синдар, які пережили Першу війну.

— Я не хотів би ображати наших союзників, — промурчав Алмареа, — але красунчики схожі на Людей, наче брати… Тільки виховані мавпами брати — рівно триматися їм таки важко. Отже, Морінготто таки знову розплодив цей вид — забув, лиха сила, що забагато розуму мавпі вадить — шерсть починає облазити.

— Лиса мавпа, — підкинув Мірімон, — гірша навіть за обстриженого Ельда, бо має неприродній вигляд.

Фіндекано почув, як за його спиною зітхнув Еленандар і сказав докірливо:

— Замість милих жартів готуйте маленькі луки — кіннота піде до битви першою.

До князя підбіг Еллеон — піхотинці Аданів вже роздивилися ворога і нетямилися від люті.

— Наказуйте, вельможний! Ці тварі ображають нас самим своїм існуванням!

— Наказую стояти насмерть, — відповів Фіндекано, — чомусь мені здається, шановний Еллеоне, що оті орки, які вам так сподобались, рушать саме на людську піхоту, сподіваючись зім’яти ваші ряди. Не забувайте, чому вас навчали Ельдар — ніякої зненависті, ніякої злоби… Просто убивайте — холоднокровно і зі спокоєм духу.

— Вистоїмо, вельможний…

Еллеон побіг до своїх… Фіндекано ще раз обдивився бойовий порядок — Адани посередині, крила прикриває піхота Ельдар з Мітріму, кінноту поділено на дві частини, на правому крилі загін до битви веде він сам, на лівому — Алмареа, якому Фіндекано довіряв як собі. При своєму cano знаходився і Ерейніон — князь Гітлуму мусив думати, як виграти битву, а не озиратися на сина: чи живий ще. Досить і того, що під його командою воюватиме Еріен.

Спершу все начебто вдалося…

Кінні Ельдар прорвалися вглиб ворожого строю, за ними рушили піші лучники, закріплюючи успіх. В центрі Адани стояли непорушно, стримуючи вороже воїнство… Орки зав’язли в їхніх бойових порядках наче мухи в меду. Кіннота вже з’єдналася, і обидва крила війська Гітлуму змикалися, немов кліщі, розчавлюючи супротивника. Якщо орки зазвичай намагалися брати полонених — згідно наказу Морінготто, то Ельдар і Адани були щодо цього одної думки: з орка ніколи не виховаєш мирної розумної істоти, а отже тварей потрібно нищити без жалю і докорів совісті.

Фіндекано вирвався з виру битви, коли Алмареа засурмив тривогу. Виїхав на узвишшя і заціпенів.

Від заливу мчали вовчі вершники. А за ними виднілись бойові порядки піхоти.

Вивідачі, котрим вдалося прорватися до основного війська від Кіріт-Нінніаху нічого не говорили про ще одне військо, набагато сильніше за попереднє. Згадавши вголос лиху силу, Фіндекано звелів сурмити відхід до укріпленого табору і розвернув кінноту прикривати відступ.

Їм все-таки пощастило — бій вже майже згасав. Піші Ельдар та Адани встигли добігти до табору, оточеного кільцем зі скутих ланцюгами возів та земляними укріпленнями. Князь Гітлуму звелів це зробити, бо не знав, скільки ворогів піде у наступ, і чи будуть серед них вершники на гаурах. Нині він повітав себе подумки — обережність ніколи не була зайвою. Якби підмога оркам підійшла на кілька годин раніше — тварі б вечеряли свіжим м’ясом. І те саме сталося б, якби його воїнам не було де укритись.

Вовчі вершники, з вереском налетіли на укріплення і отримали свою порцію стріл… Кільканадцять найвідважніших зуміли перескочити через земляні завали і потрапили поміж Аданів зі списами. На допомогу воїнам Еллеона вже поспішали мітрімці, стріляючи на бігу. Хрипко проревів ріг — позосталі орки повернули назад. Це було зовсім зле — до ранку ворог відпочине і рушить у наступ зі свіжими силами. Світло Анари не заважало тварям — густа свинцева пелена хмар, схожа на дим, висіла над Гітлумом вже тиждень.

Еллеона поранило в ногу стрілою, і він аж шипів від болю, коли цілителька-Нолде обережно виймала з рани смертоносне знаряддя. Алмареа з зосередженим виглядом дивився в хмарне небо — Ельда зупиняв собі кров з численних ран. Вдаватися до цілющого сну не було коли — Мірімон мовчки перев’язував брата, сподіваючись, що сурмач протримається завтрашній день і не потрапить до Мандосу без нього. Кіннотники Фіндекано майже всі були в білих завоях — вони відступали останніми і ледве врятувалися. Втрати, однак, були невеликі — поки що. Князь Гітлуму розставив лучників по становиськах, віддав накази своїм cano і пішов до свого шатра відчутно накульгуючи — ngauro черкнув його зубами по стегну.

Астальдо вже знав, що його близькі живі — і це було йому потіхою. Він приліг на розстелений плащ і спробував трохи подрімати. В кутку шатра вовтузився Еленандар, звідти повіяло пахощами трав Гітлуму — зброєносець тільки-но приніс від вогнища маленький чайничок.

— Аran