Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         Тож як у цьому хаосі, до якого привело чимало причин, та прокладеного чималими жертвами людей, які мали власну велику історію і хотіли її продовжувати – винуваті всі ці сердешні, помираючі з голоду істоти? Неймовірно, але Родіон став навіть очікувати того моменту, коли чоловік діставатиме буханки хліба, аби лиш побачити радісні, врятовані від жахливої смерті лиця! «Давай, насить їх усіх! Тепер слушний час!» – трохи не уголос викрикував він.

         Одначе Антихрист зупинився, ігноруючи палкі молитви, з якими до нього звертались люди. Він глядів на Родіона Михайловича. Юрба ж за ним зчудовано спинилась. Все ж, вони не бачили того, на кого він звернув свій погляд.

         Але Антихрист його міг бачити.

         «Давай же! Кинь їм хліба! Невже не бачиш, які вони втомлені? Які вони голодні!? Врятуй хоч ти, Антихристе!» – відчайдушно рухались його губи.

         Антихрист не рухався. Неймовірно! Для мусульман і християн він, фактично, уявляється як одна й та ж людина: для перших – пророк Іса, для других – Ісус Христос. Та тільки Родіон Михайлович знав, що це Лжепророк, або одноокий Даджаль. Хоч як би там не було, він не міг дивитись на те, як натовп марно очікує милостині.

         Враз Антихрист впустив мішок на пісок. Звичайно, до його ніг відразу кинулись люди, але він, не зводячи пустого погляду з Родіона Михайловича, затоптав той мішок своїми могутніми ногами. Люди заволали, стали відіймати його ногу, але він тримався, мов титан.

         – Настав час годувати людей, чи не так? – питав Родіона Антихрист.

         – Бог розплатився зі мною, але знову ціною мук інших людей, – відповів сам до себе Родіон Михайлович. Його очі тепер були повні сліз.

         Сказавши щось юрбі на їхній мові, Антихрист ще трохи потоптав мішок та врешті підняв його. Усі хлібні крихти, м’якуші з кіркою, що перетворились у глевку клейковину, помішану з піском, він висипав на землю та пішов геть. Люди, в тому числі християни, пішли за ним.

*  *  *

         В одну мить Родіон Михайлович опинився на високій скелі, котра невідомо звідки нависала над Єрусалимом. Все це зруйноване місто постало перед ним, мов на долоні. Мечеті, ось спекотна долина Геєни, в якій Родіон з Іваном вперше побачили Андрія Прокоповича, десь в далечині його меткому оку виднілась величезна, поросла численним мохом, Стіна Плачу. В останній час там ще можна було побачити велику купу юдеїв, та після приходу Антихриста тільки одиниці залишились біля своєї святині, дійсно вважаючи, що той, хто подає милостиню – лжепророк. Зрозуміло однак, що серед усіх інших ті люди вважались божевільними.

         На скелі Родіон бачив, як знизу юрба, яку годі навіть числити, руйнувала стіну, котра фактично розділяла святині ісламу та християнства: за тієї стіною, на Храмовій горі знаходилась мечеть Аль-Акса, по іншу же сторону були юдейські та християнські святині, і в їх числі Гроб Господній.

         Аль-Аксу збиралися зруйнувати, бо так було велено Антихристом. Родіон Михайлович тут же згадав слова з Апокаліпсису, в якому дійсно говорилось про стіну, котру зруйнує лжепророк, щоб побудувати новий храм. Як виявилось, це діяння приведе тільки до більшого розбрату, бо мусульмани ніколи не дозволять зруйнувати одне з їхніх найсвятіших місць.

         Дійсно, коли велика стіна була зруйнована, всі ті, хто вже поклонились Антихристу, відповідно добре нагодовані та войовничі, побігли мародерствувати в мечеть. Усяке золото, котре було там, вони винесли. Потім багацько людей піднялось на дах мечеті, та стало молотками, колами і навіть косами бити по товстенному куполу. Таким чином, проти них постали мусульмани.

         Родіон бачив, як останні відчайдушно одбирали зброю та нещадно протикали тіла тих, хто посягнув на мечеть. Деякі падали зі самого її даху, не залишаючи для себе жодного шансу на життя.

         Хаос, безлад, смерті і крики… Антихрист споглядав за всім тим з цікавістю, не меншою від Родіонової.

         В один момент поряд Родіона виникнув сивий старець у схимницькій одежі, під каптуром. Побачивши його, наш герой, спам’ятовуючи колишній досвід, промовляє про себе «Да воскреснет Бог…», після чого старець повільно знімає свого каптура. Це був Олександр Свірський.

         – Запоминай то, что я тебе сейчас говорю, Родион. Он имеет десять голов и семь рогов. Он сошел с моря, когда приказал ему дракон – он же Сатана. Сатана величествует над ним, и именно его в образе Спасителя ты видел у крутизны. Он имеет семь рогов, которые символизируют семь смертных грехов, над которыми он имеет исключительную власть, и поэтому равнодушный к каждому из них. Гордость – царица грехов, и только благодаря ей он получил смертельную рану, которая исцелела. Не так Бог, как люди не терпят гордость других людей, но при этом не замечают собственную. Имеет же он головы, на которых написаны богохульные имена. Так описывал его апостол Иоанн, а я тебе обьясняю вот так, и слушай меня сейчас внимательно, Родион, ибо ты должен это запомнить:

         Первая голова – Иаков, чтобы иметь великую силу, благодаря которой смог бы он противостоять самим стражникам Божиим, покуда не пройдет время человеческое.