Читати книгу - "Під куполом"

19

Джулія з Розі якраз обговорювали, яке майбутнє очікує їхнє місто, коли мало не завершилося їхнє сьогодення. Завершилося б, якби на повороті Есті, приблизно за милю від пункту свого призначення, вони зіштовхнулися зі старим фермерським пікапом. Але Джулія виїхала з-за повороту достатньо вчасно, щоби помітити машину, яка несеться їй назустріч, по її смузі, прямо їй в лоб.

Вона різко, не думаючи, крутнула кермо свого «Пріуса» вліво, перескочивши на іншу смугу, і два автомобілі розминулися на відстані пари дюймів. Горес, котрий сидів на задньому сидінні зі своїм звичним виглядом цілковитого задоволення о-мене-катають-у-машині, здивовано дзявкнувши, покотився на підлогу. То був єдиний звук. Жінки не заверещали, навіть не зойкнули. Все відбулося надто швидко. Смерть або серйозне каліцтво мигцем промайнули повз них та й поготів.

Джулія порухом керма повернулася на свою смугу, потім з'їхала на ґрунтове узбіччя, зупинила «Пріус» і подивилася на Розі. Горес позаду знову заскочив на сидіння і коротко гавкнув, немов питаючи, чому це ми стали. На це обидві жінки розсміялися і Розі почала плескати собі по грудях поверх показної полиці своїх цицьок.

— Ох, моє серце, моє серце, — приказувала вона.

— Йо, — кивнула Джулія. — У мене теж. Ти бачила? Він пролетів буквально впритул.

Розі знову засміялася, здригаючись:

— Ти жартуєш? Серденько, якби я тримала руку на вікні, він відтяв би мені лікоть, сучий син.

— П'яний, мабуть, — струснула головою Джулія.

— П'яний, це без усяких сумнівів, — фиркнула Розі.

— Ти готова їхати далі?

— А ти? — перепитала Розі.

— Так, — відповіла Джулія. — А ти там як, Горесе?

Горес гавкнув, доповідаючи, що він завжди готовий.

— Близький вибух невдачу відганяє, — промовила Розі. — Так любив казати дідусь Твічел.

— Будемо сподіватися, що він мав рацію, — кивнула Джулія, знову виїжджаючи на дорогу. Вона уважно дивилася вперед, щоб не проґавити наближення чужих фар, але наступне побачене ними світло подавали вже прожектори, націлені на Гарлоу з того боку Купола. Саммі Буші вони не побачили. А Саммі їх бачила; вона стояла перед гаражем Евансів, тримаючи в руці ключі до їхнього «Малібу». Коли вони проїхали, вона підняла ворота гаража (довелося робити це вручну, далося їй це дуже боляче) і сіла за кермо.

20

Між універмагом Берпі й «Паливом & Бакалією» пролягав провулок, що пов'язував Мейн-стрит і Вест-стрит. Ним найчастіше користувалися машини усяких постачальників. Цього вечора провулком о чверть на десяту йшли Джуніор і Картер Тібодо, ішли майже в суцільній темряві. Картер ніс у руці п'ятигалонову каністру, червону, з жовтою діагональною смугою на її боці. По смузі йшов напис БЕНЗИН. У другій руці він ніс мегафон на батарейках. Мегафон був білого кольору, але Картер його замаскував, обмотавши чорною ізоляційної стрічкою, щоби той випадково не впав комусь в око раніше, ніж вони почнуть ретируватися цим провулком.

Джуніор ніс наплічник. Голова в нього більше не боліла і кульгавість його майже пропала. Він був упевнений, що його тіло врешті перемогло ту недугу, яка його так вкурвлювала. Мабуть, якийсь приблудний вірус. У коледжі такого лайна нахапатися можна вдосталь, і те, що його звідти виперли за побиття того пацана, напевне, було прихованим благословенням.

Зі створу провулку їм добре було видно «Демократ». Світло заливало порожній тротуар, і вони бачили, як усередині метушаться Фрімен і Тоні Гай, підносячи і складаючи біля дверей пачки газет. Стара дерев'яна будівля, у якій містилася редакція і помешкання Джулії, стояла між Сімейною аптекою Сендерса та книжковою крамницею, але відділена від обох — з боку книгарні мощеним хідником, а з боку аптеки провулком, схожим на той, із якого зараз визирали вони з Картером. Ніч була безвітряна, і він подумав, що, якщо його батько достатньо швидко мобілізує людей, зайвої шкоди не трапиться. Не те, щоб це його непокоїло. Та хай хоч і весь східний бік Мейн-стрит вигорить, Джуніору це було по цимбалах. Отже, ще більше неприємностей Дейлу Барбарі. Він усе ще відчував на собі отой його прохолодний оцінюючий погляд. Неправильно, коли на тебе таким чином дивиться хтось, особливо якщо цей хтось дивиться з-за ґрат. Курвий Бааарбі.

— Треба було його застрелити, — промурмотів Джуніор.

— Що? — перепитав Картер.

— Нічого, — витер він собі лоба. — Жарко.

— Атож. Френкі каже, якщо так буде й далі, ми тут усі стушкуємося, як у духовці яєчка. О котрій нам треба це зробити?

Джуніор похмуро знизав плечима. Батько йому казав, але він не пам'ятав точно. Либонь, о десятій. Та яка різниця? Хай оті двоє там згорять. А якщо сучка редакторка в себе нагорі — мабуть, розслабляється зі своїм улюбленим ділдо після важкого дня, — най і вона згорить. Ще більше неприємностей для Бааарбі.

— Давай починати.

— Ти певен, братане?

— Ти кого-небудь бачиш на вулиці?

Картер роззирнувся. Мейн-стрит лежала пустельна і загалом темна. Генератори позаду будівель редакції газети й аптеки були єдиними, які він чув. Він знизав плечима:

— Гаразд. Чом би й ні?

Джуніор розстебнув пряжки рюкзака й відслонив клапан. Нагорі лежало дві пари оснащених світлодіодами рукавичок. Одну пару він віддав Картеру, другу натяг сам. Нижче лежало щось загорнуте в банний рушник. Розвернувши цей пакунок, він виставив на латаний асфальт чотири винних пляшки. На самому дні рюкзака лежала бляшана лійка. Джуніор вставив її у горло першої пляшки і потягнувся по бензин.

— Давай краще я, братане, — сказав Картер. — У тебе руки дрижать.

Джуніор здивовано подивився на свої пальці. Він не відчував дрожу, але дійсно вони тремтіли.

— Я не боюся, якщо це те, що ти думаєш.

— Я й зблизька такого не казав. Це не просто якісь проблемки з головою. Усім це видно. Тобі треба сходити до Еверета, бо з тобою щось негаразд, а він зараз єдиний, кого наше місто має найбільш подібного на справжнього лікаря.

— Я почуваюся пречудо…

— Замовкни, поки тебе хтось не почув. Займися рушником, решту я сам зроблю.

Джуніор вихопив з кобури пістолет і вистрелив Картеру в око. Голова в того луснула, хлюпнувши навсібіч кров'ю й мозком. А потім Джуніор став над ним, стріляючи знову, й знову, й знов…

— Джунз?

Джуніор замотав головою, щоб прогнати видіння — така яскрава, чисто галюцинаторна маячня, — і второпав, що дійсно вчепився за руків'я пістолета. Може, той вірус ще не зовсім вийшов з його організму? А може, то й не вірус зовсім.

«А що ж тоді? Що?»

Ароматний запах бензину вдарив йому в ніс, та так сильно, що аж в очах запекло. Картер почав наповнювати першу пляшку. «Глюк, глюк, глюк», — заспівала каністра. Джуніор розчепив