Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Звернула увагу на обшивку на стінах. Звукоізоляційні блоки, як і сказав Ігор. Він каже, що був поганим батьком. Але все, що він робив, — любов, підтверджена дією. Я бачу це. Чому не бачить Костя?
— Я майже налаштував, — не піднімаючи голови, радісно повідомив наречений.
Кивнула. Він не бачить цього, але він і мене в принципі не помічає. Тепер чітко це бачу. Я — частина інтер'єру, звичне середовище проживання.
— Кать, — раптом задумливо протягнув, відкладаючи гітару на ліжко. — Я тут подумав... Ви з батьком, напевно, маєте рацію. Я поводжуся егоїстично.
Його зізнання прозвучало дзвінким ляпасом мені. Злитися на нього, коли думає лише про себе, набагато простіше. Але коли ось так щиро кається, я починаю кидатися, немов загнаний у клітку дикий звір.
— Давай я скасую гастролі, і ми поїдемо до моря разом.
Сказав, і дивиться на мене з надією.
«...життя ж тільки твоє. Ніхто не може вирішити за тебе, нав'язати тобі щось, і нести відповідальність доведеться тільки тобі. Наївно думати, що хтось інший зробить усе це за тебе...».
Тепер розумію, про що сказав Ігор. Я чекаю, що рішення ухвалить він, знімаючи з моїх плечей тягар відповідальності. А Костик чекає рішення від мене. І кожному потрібне неодмінно зручне рішення, у якому винен у підсумку буде не він.
— Поїдь на гастролі, милий, — постаралася сказати якомога ніжніше й щиріше.
Костя просяяв, підтверджуючи мої здогадки. Йому потрібно було почути від мене, що я не проти. Потрібен був офіційний дозвіл здобути свободу. А при нагоді заявити, що сама відпустила, і навіть наполягла на гастролях. Що ж, для нього це занадто важливо.
— Адже ти цим живеш, для тебе це важливо, — погладила по щоці, зловивши себе на тому, що нічого не відчула в цей момент.
— Ти поїдеш зі мною? — запитав невпевнено.
І знову в очах надія на правильну відповідь. О ні, я не підведу його очікування.
— Я побуду вдома. Або поїду все ж таки до моря. Ще не вирішила, — відповіла чесно.
— Ти впевнена? — перепитав контрольно.
Ледве втрималася від усмішки, виразно розчувши тихе зітхання від полегшення. Спокій завжди дратуватиме галасливий натовп, а натовп —того, хто шукає спокою. Я — частина образу, яким Костя пишається, але ця частина ніяк не стикується з усією іншою атрибутикою.
— Повеселися там гарненько, — побажала від душі.
— Ха! Ще й як! Буду слати тобі фотки щодня.
— Чудово, — мляво кивнула у відповідь, мріючи якнайшвидше дістатися ліжка й лягти.
Спати навряд чи вийде. Тому що уяву все ще розбурхує чоловік, який залишився у вітальні. Можливо, навіть не сам Ігор, а різкий контраст із Костею в його особі. Але чи можуть вони бути настільки протилежностями, якщо є одним родом? Що, як усі якості, які ваблять мене в старшому Горденку, мудра дружина зможе розвинути і в молодшому? Потрібен лише час і певна частка старанності. А я впораюся? Мені це потрібно?
— Ти куди це? — Костик спіймав за руку, з шахрайською посмішкою привертаючи до себе з цілком однозначним наміром.
— Не треба, Косте, — тихо попросила, м'яко впираючись руками йому в груди.
— Чому? — здивовано поглянув на мене. — Голова болить? — усміхнувся єхидно.
Хотіла почати пояснювати справжню причину. Сказати, що страшенно втомилася від кількості брехні на одну годину мого життя за останні кілька днів. Що страшенно хочу, щоб він подорослішав трохи й почав піклуватися про нас, не підміняючи себе своїм батьком. Тому що це наше життя, а не наше на трьох. Але почувши такий підкол, тільки кивнула:
— Болить.
Вивернулася з кільця його рук, а він не надто й утримував. Хмикнув у спину й потягнувся за гітарою.
— Залиш це на завтра, будь ласка, — попросила втомлено, вирушаючи в душ.
Костя байдуже знизав плечима.
Стоячи під струменями теплої води, думала, що ось зараз дам волю сльозам, що накопичилися. Душ усе сховає, змиє, очистить мене. Не вийшло. Душа наче закам'яніла.
Механічною лялькою рушила повз зайнятого гітарою Костю, побажала доброї ночі й зайняла свою половину ліжка, щільніше кутаючись у ковдру. Напрочуд тонка, але при цьому така тепла. Якісна, як і все в цьому будинку.
Намагаючись майже не дихати, чекала, коли вляжеться і Костя. Нарешті світло згасло, крадькома зітхнула з полегшенням. Ну ось, тепер і я можу заснути. Але сон, як і раніше, не йшов. Подушка здавалася занадто незручною. Роздратування всередині наростало.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.