read-books.club » Дитячі книги » Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"

8
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зоряна електричка" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 66
Перейти на сторінку:
добре? — попрохав Реза.

— Добре, — погодився Агол, — так навіть краще. Хай один лапобіг буде у запасі.

Вибігли на площу. Блостер із цікавістю чекав, як вони будуть сідати у високу машину. Але все виявилося простим. Агол натиснув кнопку на маленькому пульті, лапи у машини підігнулися, дверцята гостинно розчинились, і приємний голос проказав:

— Щиро запрошую на борт.

Блостер оглянув просторий, прохолодний, попри спекотний день, салон. Машина йшла несподівано плавно. Мабуть, роботу лап, що несли машину, контролював потужний стабілізуючий пристрій. Агол додав швидкості, але хід залишився все таким же плавним і приємним. Машина звернула з протоптаної доріжки та помчала навпростець, лугом, перестрибуючи потічки та невеличкі валуни, швидко маневруючи поміж дерев. «Ось тобі й умовно-розумні! — думав собі Блостер. — На колісній машині тут би ніколи не проїхав, а на лапах — без проблем! Просто супер! Ясна річ, до антиграва їм ще далеко, але…»

Минуло не більше години, а лапобіг був уже біля підніжжя Гірського Стягу. Тут підібрали на борт Резу, який залишив свій лапобіг на невеличкій галявинці біля стежини, та побігли далі. Лапобіг обережно піднімався нагору, стежина ставала дедалі крутішою. З-під лап сипалося каміння, гострі кігті вивертали невеличкі дерева, але машина вперто рухалася вперед. Нарешті добралися до великого рівного майдану. Від довжезної будівлі відходило кілька високовольтних ліній передач. Довкола ані душі, і якби не переривчастий гуркіт, що долинав із глибини гори, то можна було б сказати, що навколо панувала мертва тиша.

— Чуєте? — запитав Агол. — Це Мадингма.

— А де вхід до печери?

— Поїхали далі.

Лапобіг, обережно перебираючи лапами, рушив уперед. Кілька хвилин — і вони наблизилися до високих широких воріт.

— Це вхід до печери, — мотнув головою у бік воріт Агол, — там Мадингма.

— Відчинити можна? — запитав Блостер.

— Зараз спробуємо, — Агол скерував лапобіг до будівлі. Довго шукали по порожніх та лунких коридорах бодай когось, але марно. Весь персонал, мабуть, розбігся.

— От робітнички… — буркотів Реза. — Як гроші отримувати — то перші біля каси, а як щось зробити, то нікого не знайдеш.

— Енергії немає, — сказала Фелела, — ворота у будь-якому разі доведеться відчиняти руками, ось тільки б ключі знайти…

— Агов! Ви хто? — У кінці коридору з'явився невисокий масябосянин. — Що вам тутки потрібно?

— Мене звуть Агол. Це мої друзі. Ми прийшли зупинити дракона.

— А я тутешній сторож.

— Сторож? Пощастило… Можете відчинити ворота до печери?

— Ворота? Це суворо заборонено! Якщо я відчиню ворота без дозволу Головного Хранителя дракона, мене назавтра ж звільнять! Та ще й покарають.

— І де ж зараз шукати цього самого Головного Хранителя?

Сторож знизав плечима:

— А хто ж його знає? Як Мадингма прокинувся, усі звідси дременули. Хто на чому… Хто на лапобігах, хто на своїх двох… Тільки їх і бачили!

— Хто ж тебе звільнить, якщо тут нікого немає?

— Було б кого! А кому — завжди знайдеться! — мудро відповів сторож. — І взагалі, може, ви шпигуни? Може, прийшли наробити шкоди, га?

— Так, як уже наробили, то більше ніхто не наробить! — вступив у розмову Блостер. — Ти що, не розумієш? Якщо нічого не робити, дракон рано чи пізно вирветься з печери! Що тоді буде, ти подумав?

Сторож з гіркотою похитав головою, погоджуючись з Блостером.

— Тоді відчиняй ворота.

— Не можу. Нема дозволу від Головного Хранителя дракона.

— Та його ж немає! Він накивав п'ятами! Де ж його шукати? — закричав Агол, якому урвався терпець.

— Не знаю, пане Аголе. Але ж без дозволу Головного Хранителя ворота відчинити не можу, і нема чого на мене гримати. Я при виконанні.

Реза зробив невеличке коло та зайшов сторожеві за спину. Табул, наче випадково, зробив два кроки вперед, наблизившися до сторожа збоку. Реза підморгнув — і обидва схопили сторожа за руки. Той особливо і не пручався.

— Аголе, шукай ключі!

— Ви ж розумієте, — тим часом торохтів сторож, — я не можу відчинити ворота без дозволу Головного Хранителя… Але, скоряючись силі, віддати ключі… Можу і віддати… Насильство ж… Та не там, у іншій кишені… Саме тут… Насильство ж, розумієте, це застосування сили… Оцей, з подвійною борідкою… Саме він… А супроти сили не попреш… Бо де ж її взяти, ту силу?

Агол, міцно тримаючи ключі у кулаку, кинувся до печери. Важкі ворота відчинилися несподівано легко — й одразу з підземелля вилетіла ціла зграя чи пташок, чи летючих тваринок, схожих на земних кажанів. Ще більше їх валялося на підлозі.

— Цікаво… — Блостер підняв одного кажана й уважно огледів. — Чого б це вони? Зовнішніх ушкоджень наче немає…

— Може, від голоду? — сказав Агол.

— Чи від страху? — висловила свою думку Фелела.

— У темряві об ворота голови порозбивали? — додав версію Реза.

— Ні, не схоже.

І тут усі масябосяни неначе за командою схопилися за голови. Першим утратив свідомість Реза, за ним Агол. Потім звалився Табул, і останньою впала Фелела.

— Цього ще бракувало! — розгубився Блостер і почав витаскувати масябосян на свіже повітря. Першою прийшла до тями Фелела:

— Я почула різкий свист, такий пронизливий! Такий голосний!

— Я теж, — підтвердив Реза.

— А мене наче гострим зубилом… У скроню! Нічого подібного я раніше не чула!

— Тепер зрозуміло, від чого вони здохли. Я зараз зроблю невеличкий дослід, а ви потім скажете, чи схожий цей звук на той, від якого ви всі знепритомніли. Попереджую, це може бути неприємним, натомість ми дізнаємося правду. Добре?

— Давай, спробуй! — погодився Агол, заздалегідь скривившися.

Блостер витяг комунікатор і скерував на компанію.

— Так!!! Так!!! Вимикай негайно! — загаласували всі разом.

— Наразі все зрозуміло, — підвів підсумок досліду Блостер, — цей звук на рівні субкоротких хвиль. Дракон руйнує перегородки субзвуком. Тому тваринки й передохли. Вони, здається, дуже чутливі до субзвуку. Перегородку будували з міцних твердих матеріалів, і Мадингма легко руйнує їх субзвуком. Якщо ми прикриємо хоча б одну з цих перегородок м’яким, звуконепроникним матеріалом, то у дракона нічого не вийде.

— Але ми не зможемо працювати при такому звуку, ми просто помремо.

— А я нащо? Мені ж субзвук не страшний, я же працювати можу!

— Один ти нічого не встигнеш! — сумно підбив підсумок Агол.

— Подивимося! — бадьоро відповів Блостер. — Нам нічого не залишається, крім одного — пробувати та сподіватися.

Розділ 8. Водоживи та промедаї

Льоха й Маняма стояли на трамвайній зупинці біля парку. Вони їхали до міста. Льоха вирішив показати Манямі, як живуть земляни.

— Розумієш, у нас люди живуть по-різному, — пояснював Льоха Манямі. — У Києві ми живемо так, а де-небудь на островах Нової Гвінеї зовсім по-іншому. Там джунглі, там тропіки… Крокодили… Чи тигри… А

1 ... 16 17 18 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"