Читати книгу - "Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Блостер зрозумів, що десь проколовся. Табул та Реза повільно звелися зі своїх місць і зайшли Блостеру за спину, відрізаючи йому шлях до дверей.
— А чого тут думати? — напруженим голосом запитав Реза. — Шпигун, скоріше за все. На кого працюєш?
— Краще зізнайся сам… А то примусимо силою!
«М-да… — подумав Блостер. — Доведеться битися. Не палити же в них із гравастволу! Потрібно відразу домовитися: я вгамовую дракона — вони допомагають мені у пошуках Манями».
Прибулець важко зітхнув і підійшов до вікна. З висоти картина паніки, що охопила місто, була ще більш вражаючою. Потоки людей та машин рухалися в один бік, подалі від Гірського Стягу, поряд із яким розташувалося місто. Машини стрибали по дорогах та стежках, наче таргани, швидкі та в'юнкі. Від машин сахались у різні боки мешканці, які йшли пішки й тягли на собі сумки та рюкзаки, намагаючися врятувати бодай що-небудь.
— Там що? — Блостер показав пальцем у бік гір.
— Ти не відповів на запитання.
— Це таємниця?
— Ти не відповів на запитання, — ще твердіше сказав Агол.
— Добре. Я Блостер Корпурама.
— Це ми вже чули. Ім'я — лише звук. Хто ти такий?
— Шпигун я чи ні?… Хіба це має значення, якщо Мадингма прокинувся?
— Має! — упевнено сказав Агол. — В усі часи шпигун — він і є шпигун! Що від нього можна очікувати? Лише зради. Шпигунів на корм Мадингмі!
— Правильно! — підтримав Агола Реза, а Табул згідно закивав.
«Ох, ці умовно-розумні! — подумки сплюнув Блостер. — Знайшли час у шпигунів бавитися».
Дуже вже не хотілося Блостеру відкриватися, звідки він з'явився на планеті. Зі свого досвіду він знав, що це до добра не доводить. Але тут швидше за все іншого виходу не було. Одна надія — масябосянам зараз не до інопланетян. Зараз треба примусити дракона заснути. Він допоможе їм, вони допоможуть йому. Хай навіть вони й умовно-розумні, але почуття простої вдячності в них же має бути!
— Я Блостер Корпурама, — почав він, а потім наче пірнув у холодну воду. — Я з іншої планети.
Кімнату оповила мертва тиша. Атол, Табул та Реза перезирнулися.
— Нам тут лише божевільних бракувало…
«Так, — подумав Блостер, — усе, як завжди…», — а вголос заперечив:
— Анітрохи я не божевільний. Я — Блостер Корпурама з планети Голуш. Щиро кажучи, зараз я тимчасово мешкаю на Менпелі. Тому, що на пенсії. Живу разом із дружиною Аямою. Ще ми маємо робокору. Ось так…
— Це що ж… У Всесвіті всі істоти мають вигляд такий же, як і ми? — Агол пригладив вуха на маківці круглої голови.
— Ні… З якого б це дива? — Блостер витяг комунікатор і набув свого звичайного вигляду. — Ось так виглядаємо ми.
Від несподіванки Агол відсахнувся, а Табул та Реза підскочили зі стільців.
— Ну що, переконались? — і Блостер знову перетворився на масябосянина.
Трійця перезирнулася. Табул посміхнувся на весь свій широкий рот.
— І все ж таки я мав рацію! Сперечалися ми якось… Ще коли я вчився… Ми у Всесвіті не самотні!
— А як ви розумієте нашу мову? І як навчилися розмовляти так чисто? — запитав Агол.
Блостер знову показав комунікатор.
— Зрозуміло, — похитав головою Агол, — тоді ясно, звідки помилка.
— Яка помилка? — поцікавився Блостер.
Його цікавило: де він припустився такої помилки, за якою ця трійця одразу здогадалася, що він не місцевий?
— Дракони не мають хвостів. Голова є, крила є, а хвостів немає, — промовив Табул.
— Ось у чому справа… — Блостер уявив собі дракона, якими їх малювали у книжках на Голуші. На тих малюнках дракони завжди мали величезні хвости, навіть закручені кільцями. А виявляється, що дракони бувають і без хвостів!
— Це зветься інерція мислення, — посміхнувся він. — У нас на планеті драконів малювали завжди з хвостами. Тому я й подумав, що вони всюди такі. Виявилося, що я помилився.
— У вас також є дракони? — тут же поцікавився Агол. — І як ви їх примушуєте засинати?
— У нас дракони є лише у казках. Принаймні, жодного живого на Голуші я не бачив. Але бачив на інших планетах, і всі вони різні. Тому я хочу дізнатися про вашого якомога більше. Чим же він руйнує стіни?
— Ми не знаємо, — сумно відповів Реза, — стіни просто розсипаються. Одна по одній. У порох, у пил… Як це відбувається — незрозуміло.
— Розсипаються, кажеш… У пил? Це цікаво… Схоже на якийсь вид надпотужного випромінювання… Дуже схоже!
Хряснули двері, і до кімнати забігла молода жінка.
— Аголе! Слава Мадингмі, ти тут!
— Ну… Не така вже і слава… Якраз навпаки!
— Ой!.. Це я за звичкою. А де всі? Де мер?
Агол махнув рукою:
— Розбіглися всі, наче гламурики.[31] Усі помчали рятувати свої шкури, у тому числі й ті, хто нагрів на всьому цьому руки й розбудив дракона.
— Який жах… Який жах! І що зараз буде? — Жінка заплющила очі, по її щоці скотилася сльоза.
— Не плач, Фелело, щось придумаємо. До нас на допомогу прийшов посланець Всесвіту.
— Хто? — підняла очі здивована Фелела. Від подиву її сльози вмить висохли.
— Блостер Корпурама, — представився дід, — з планети Голуш.
— Знайшли час для жартів, — образилася Фелела.
— Це не жарти, — заперечив Агол, — перевірено та доведено. Блостер не з Масябосі. Але не будемо гаяти часу. Чи є якісь новини з Гірського Стягу?
— Є. Впала шоста перегорожа.
Табул ударив кулаком по столі, Фелела здригнулася від несподіванки.
— Треба йти туди, — промовив Блостер, — тут ми нічого не вирішимо.
— А якщо ми туди прийдемо, а він нам назустріч? З печери. З вогником… — Реза око в око подивився на Агола.
— Ти навіщо тут залишився? — жорстко запитав той.
Реза нічого не відповів.
— На мотузці тебе ніхто не тягне. Якщо перелякався, то можеш валити звідси… Поки не пізно!
— Навіщо ти так? — вступився Табул.
— А як ще? — обурився Агол.
— А ну, припиніть! — несподівано навіть для себе гаркнув Блостер. — Ви збираєтеся щось робити, чи будете гавкати один на одного, наче базарні шавки?
— Агов, прибульцю! Чи не забагато ти на себе береш?
— Саме до міри! — знову гаркнув Блостер. — Поки ви тут лаєтеся, дракон руйнує наступну загородку. Ми будемо їхати до печери чи ні?
— Інші пропозиції є? — запитав Агол. — Інших пропозицій нема. Поїхали!
— Мій лапобіг туди не добереться, — сказав Реза.
— У мене всюдихід. Лапи шістдесят п'яті з кігтями від Берімура. Пролізе де завгодно.
Блостер згадав чудернацьку машину з широкими лапами та величезними пазурами. Це, мабуть, і були фірмові кігті від Берімура.
— Чуєш, Аголе, я до Стягу поїду на своєму лапобігу, а в підгір'ї ти мене підхопиш,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряна електричка, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.