Читати книгу - "Патерн, Володимир Львович Єшкілєв"

— Зник, — розвів руками Назар. — Сорі.

— Як зник?

— Зранку ще висів, а по обіді — зник.

— Ти серйозно?

— Серйозніше не буває. Сорі, старий.

— Лише мій файл зник?

— Уяви собі. — Назар зробив великі очі. — Може, твій батько зателефонував нагору?

— Сумніваюся.

— А тобі він телефонував?

— Ні, не телефонував. А чому він мав мені телефонувати?

— Кіпіш, скажу я тобі, неслабий піднявся. — Назар від’єднав від планшета накопичувач і передав Антонові. — В Августина три телефони не замовкають. Він тільки павербанки міняє й вуха масажує.

— Він би щось інше собі масажував, саме час. — Антон поклав накопичувач до кишені. — Мілин файл, до речі, цікавий. Але питання залишилися. Наприклад, ніяк не можу в’їхати, як дівчинка із золотої касти опинилася в гадючниках. Не просвітиш шефа?

— Може б, ти для мене штатну посаду вибив — «адміністратор-просвітитель»?

— Мало грошей отримав?

— Жартую.

— А я сьогодні не в гуморі.

— Вибачай, шефе, я ж без зла. — Назар вимкнув планшет і поклав на заднє сидіння. — Я Мілу вперше побачив на «Доброму каналі». Ми там робили срачі передвиборні. Таку собі дрібну заказуху. Але я не про те... — Він озирнувся, глянув у заднє скло. — У неї тоді подруга була...

— У якому сенсі «подруга»?

— Не знаю, бро. Я свічку їм не тримав. Але в нас із тою подругою все добре вийшло.

— Падіння секс-астероїда?

— Ти кончений сексист, бро, — похитав головою Назар. — Із дівчиною, аби ти знав, можна не лише трахатися, але і спілкуватися. Подруга дуже розумна, багато в чому розбирається. Вела платні тренінги з НЛП, дуже круті. І все про всіх знала.

— Я зрозумів, — кивнув Антон. — Ти з нею спілкувався.

— Так, спілкувався. І вона мені дещо про Мілу розповіла. Про юні роки золотої дівчинки.

— Так ти про її вітчима знав не з файлу?

— Ти хотів про Мілу? Тоді слухай, не перебивай.

— І чому я тебе ще не послав?..

— Тому що я незамінний. Так ось, подруга повідала, що ще під час суду над вітчимом Міла втекла з дому. Бо там усі були проти неї — маман, молодша сестра й старші родаки теж. Зробила ноги і відразу вийшла заміж за братка. За такого бродягу7, який кришував агросектор у трьох областях. Поселилася наша Міла в заміському палаці, розсікала на червоному «астоні». Грала в босяцьку принцесу, тусувала з богемою і всіх страшенно дратувала. Буквально.

Була як більмо на оці. А потім, коли її вітчима на зоні повісили, пішли чутки, що Мілин бродяга на ту зону заслав маляву. І поставили вони з Мілою на вітчимі жирну крапку. Тоді родаки вітчима затялися, конкретно затялися. Підключили всі контакти, авторитетам вклонилися. І змусили бродягу разом із Мілою тікати з країни.

— Це коли було?

— Здається, років сім чи вісім тому.

— А далі?

— Далі, бро, просто трилер. Десь у Чехії, а може в Австрії, на бродягу наїхали суворі пацани. Якісь абреки з Кавказу. Бєспрєдєльщіки. А він себе якось нерівно поставив, нарвався, і його завалили. Пристрелили в якомусь гірському шале, а Мілу сильно обідєлі.

— Зґвалтували?

— Подруга казала, що змусили відробляти борги її благовірного. Може, правда, а може, й ні.

— І саме тоді вона знюхалася з Августином?

— Щось таке, — знизав плечима Назар. — Після повернення до України вона працювала в його проєктах. Виключно в його проєктах. Борзість із неї зійшла, і стала принцеса тихою мишкою-асистенткою.

— А родичі вітчима?

— Про них подруга не розповідала. Може, втратили вплив, а може, щось інше.

— Відтоді багато чого помінялося, — кивнув Антон.

— Та ні хріна не помінялося, — раптом розлютився Назар. — Ні хріна! Як правили мордаті, так і правлять. І будуть правити, тому що нічого не міняється у цій країні. І я, бро, не здивуюся — от повір мені, зовсім не здивуюся, — якщо Мілу замовили родаки її вітчима.

— Цікаві речі ти розповів, — після хвилинного мовчання підсумував Антон. — Я хочу сказати: цікаву казку. Принцеси, бродяги, месники...

— За що купив, за те продав.

— А ще свого приплів.

— Знаєш що, я тобі...

— Але, думаю, диму без вогню не буває, — підсумував Антон. — А як називається та твоя подруга?

— Ти серйозно?

— Хочу з нею побалакати. Ти проти?

— Ні.

— Тоді у чому питання?

— Ні в чому. Анжела N. — Назар назвав прізвище.

— Не знаю такої.

— Вона тепер в політиці.

— Ок, пошукаю.

Антон відчинив дверцята й вийшов не прощаючись.

11

Після зустрічі з Назаром Антон не поїхав додому, а завернув до нічного бару. Там, сівши за кутовий столик, він почав із «єгермейстера», перейшов на ірландське віскі і фіналізував процес дорогою і смердючою ресторанною стилізацією під домашній самогон. Уже зовсім п’яний, кинувши «ауді» просто перед клубом, Антон дістався до власної квартири і заснув, ледве торкнувшись ліжка.

Зранку він не виявив у холодильнику нічого лікувального. Випив залишки тоніка й уже почав одягатися, аж раптом відчув, що не хоче виходити надвір. Не хоче бачити людські обличчя, не хоче чути вуличного гамору. А ще не хоче новин. Ані поганих, ані добрих.

Ніби підігруючи його настрою, погода зіпсувалася. Здійнявся поривчастий вітер. Сонячний ранок нагло змінився сірим дощовим полуднем. Прогноз на погодному сайті набряк свинцевими краплями.

«Якийсь шведський травень», — оцінив кліматичний збій Антон, зачинив вікно в спальні, кватирку на кухні і засмикнув усі гардини.

Заваривши міцного пуеру, він розшукав у серванті пачку печива й приніс на кухню один зі старих ноутбуків. Відсьорбуючи з горнятка чифір та розмочуючи в ньому засохлі кружальця, Антон переглянув відео з Назарового накопичувача.

Більшість сюжетів були зняті прихованими камерами в житлових боксах. Побачене нагадало йому аматорське порно минулого століття, що вимагало від глядачів розвинутої фантазії та високої відданості вуаєристським практикам.

На тлі цього побутового нуару записи з каптьорки вирізнялися чіткістю, постановочними ракурсами та емоційною яскравістю. У всіх каптьорочних «іграх» головну роль грала Христина, а її партнерами виступали жінки: Міла, ведуча та білявка модельної зовнішності, яку Антон іноді бачив у павільйонах та вважав дівчиною одного з операторів.

Він кілька разів передивився ці записи і врешті-решт переконався, що