Читати книгу - "Одна година на бажання , Ді Мія"

 Відіспавшись, я почувалася добре, тому переконала його цього не робити. Далі почалося найважче - допит.

 Брат був фахівець у цій справі. Не дарма він був кращим детективом Ніреймору. Я намагалася ухилятися як могла, але він як професіонал помічав кожну неточність. І я здалася.

 Адріан не сказав мені, що не можна нікому нічого розповідати, тому я вирішила розповісти братові все як було. Нехай він мене вважатиме божевільною, мені було вже все одно. Тим паче йому тієї ночі теж надійшла подібна пропозиція.

 Він вислухав мою розповідь дуже уважно і мені здалося, що фактично не здивувався ні чому з моїх слів. Я, звісно ж, пропускала якісь деталі, як-от напад на мене вампірки. Нема чого йому таке знати. Я потім місяцями буду з роботи й на роботу під охороною з його співробітників ходити. Ні красно дякую. Я була рада, що він ніби повірив мені, але тут вже мені хотілося перевірити, чи все з Нейтом гаразд. Що стало з ним? Це що кожен шахрай може набрехати йому з три короби й він повірить? Чи тільки мені як сестрі таке під силу?

 Після моєї розповіді він довго мовчав, потім почав розпитувати мене про мої відчуття до Дарена і нашу з Адріаном угоду детальніше.

 Я знову згадала, що рудий запропонував і йому знайти своє кохання. Запитавши про це брата, Нейт миттєво змінився на обличчі й став ходити туди-сюди, як маятник, а після сів за стіл та поклав обличчя на долоні.

 А потім, потім я дізналася щось, що перевернуло все, що я знала про брата. Він знав! Він усе знав! Про інші світи. Їх виявилося декілька. Сказати, що я була шокована - нічого не сказати. Виявилося, що він знав про це ось уже декілька років після одного випадку, коли до нього заявилися люди з між світового патруля. Вони тоді йому все розповіли та запропонували співпрацю. Звісно, він тоді не повірив у це і вони показали йому Фуегос. Нейт довго не міг прийти до тями після цього. Виявилося, що деякі справи, які він ніяк не міг розкрити, діло рук деяких істот, що відвідували Ніреймор.

 Відтоді вони тісно співпрацювали з між світовим патрулем. Він доповідав їм про дивні справи, а патруль повідомляв йому, чи не проходить у справі хтось з іншого світу.

 Я здивовано дивилася на Нейта та не могла це усвідомити. Якби я не побачила все на власні очі, то я б нізащо не повірила.

 Це була дуже довга розмова. Брат запитав мене, чи не чекаю я Дарена тут. А я просто знизала плечима. Я сама не знала. Мені б хотілося дізнатися, чи все гаразд з ним, й напевно побачити ще раз. Але, про більше я навіть не намагалася думати. У мене в голові залишалась лише та картинка з моїх снів.

 Я теж ще раз запитала Нейта про пропозицію Адріана, той довго мовчав, а потім сказав, що робота - його любов. Ніхто не зможе бути з ним, бо він дуже багато часу приділяв роботі та не збирався це змінювати.

 І це було правдою. Нехай ми й жили в одному будинку, залишеному нам від батьків, але вдома я бачила його вкрай рідко. У його офісі була невелика кімната, в якій він часто залишався на ніч. Там навіть була ванна кімната. Я часто приносила йому випраний й випрасуваний одяг. Мені давно здавалося, що йому час знайти собі пару, все ж таки він був старший за мене на п'ять років і я бачила як він потребував жіночої підтримки. Але на жодну з красунь, які висіли на ньому гронами, у нього не здригнулося серце. Ні, у нього, звісно, були короткі інтрижки, але він ніколи ні з ким мене не знайомив. Я тільки чула від спільних знайомих, що його бачили то в кіно, то в ресторані з якоюсь жінкою, але вони були різні. Тож я ніколи не була впевнена, що це просто не ділова зустріч.

 Я порадила братові добре подумати над пропозицією рудого й на цьому ми розійшлися і більше не поверталися до того дня в розмовах.

 Сьогодні була субота й перші дні весни і я не хотіла сидіти вдома весь день. Вдень доробила всі свої справи, а ввечері гарно одягнувшись, пішла прогулятися на головну площу. Ні-ні, я нікого не хотіла зустріти. Але в глибині душі сподівалася зіткнутися з Адріаном на тій самій алеї та хоча б дізнатися хоч якісь новини про Дарена. Мені потрібно було знати, що з ним просто все гаразд.

 Я повільно прогулювалася вздовж алеї. На площі біля пляжу як завжди грали вуличні музиканти - студенти музичного університету Ніреймора. Сьогодні до них приєдналися дві дівчини-вокалістки. Я мигцем глянула на них. Одна миловидна повненька брюнетка з ямочками на щоках. А друга рудоволоса дівчина з гарною посмішкою. Між собою вони мали цікавий контраст. Голоси в них були приємні й не різали вухо. Я іноді приходила послухати їх. Часто їх не було і я слухала просто двох хлопців, які круто грали на гітарах. Місцеві дуже добре знали цих музикантів, а туристи містечка вважали це вечірньою родзинкою Ніреймора.

 Дослухавши сумну повільну пісню до кінця, я відокремилася від натовпу, що стовпився довкола гурту, та підійшла до лавочки, яка стояла не далеко. На мій подив на ній ніхто не сидів. Глянула на море, на місячну доріжку, що стелилася по воді, і вдихнула морського весняного повітря на повні груди.

- Можна біля вас присісти?

 Я відчула, як серце почало прискорено битися, й швидко обернулася до того, хто говорив. Я звісно пам'ятала цей голос.

 Біля мене стояв Дарен у коричневому плащі, не застебнутому, а просто накинутому на плечі. Він був у чорній сорочці та джинсах. На його шиї висів медальйон із чорним каменем усередині. Але що найголовніше, у нього не було крил за спиною!

 Я округлила очі. Як? Як таке може бути?

- Що таке? - Усміхнувшись, промовив Дарен і сів біля мене.

 Я подивилася в його обличчя. Усе таке ж прекрасне. Ні подряпини, ні синця. І не могла вимовити ні слова.

- Дафно, ти мене лякаєш! - Сказав чоловік, усмішка з його обличчя сповзла, він уважно вдивлявся в мої очі.

- Ти? Як? Повітряники? Цілий? Де твої крила?  - Купа незв'язних запитань вирвалася з мого рота, я заціпеніло дивилася на чоловіка й не могла повірити в те, що це відбувається тут і просто зараз.