Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

Я ліниво колупалася в тарілці виделкою. Апетиту не було. І впевненості, що мій викрадач розповість, що задумав насправді, теж не було.

— Щось ти зовсім засумувала, Ів?

—  Шістнадцять.

—  У сенсі шістнадцять?

— Залишилося шістнадцять хвилин: час на дорогу, на очікування замовлення, додаю сюди монолог про вашу перевагу над аристократичним класом та всім світом загалом. Тож… уже п'ятнадцять.

— Яка ти пунктуальна… — від його слів повіяло загрозою.

— Точність — ввічливість королів.

Вперше я йому посміхнулася і поклала в рот шматочок дивовижно смачного осетра, задоволена, що змогла дати хоч якусь відсіч. Наші погляди зустрілися, в глибині його майже чорних очей вирує полум'я — такий погляд не забути: він видає пристрасть на межі несамовитості. Чоловік не дивився на мене, він пожирав мене поглядом.

Радісне відчуття тріумфу змастилося тривожним передчуттям. Крістоф брехав —  у нього було не все, чого він хотів. У нього мій чоловік, мої рахунки, мій замок і моя країна. Але я — вишенька на цьому торті… Як же я раніше цього не зрозуміла?

***

Гельмут налив Крістофу віскі. Він натирав до блиску келихи, перевіряючи на світлі, чи не залишилися сліди від пальців.

— Твоя фрау швидко пішла.

— Вона дуже зайнята фрау. Дуже ... —  задумливо промовив Крістоф і зробив ковток.

— Але ж гарна! Відразу видно породу, — на обличчі Крістофа з'явилася іронічна усмішка, не помічаючи цього, Гельмут продовжував: — Знаю я таких жінок. Їм палець у рот не клади, по передпліччя відкусять.

— Дякую, Гельмут, — Крістоф поклав на дерев'яну поверхню значну стопку крон. — За твій неспокій та конфіденційність.

— Крістофе, друже, ти ж знаєш, я — могила, — рука бармена потяглася до грошей.

Крістоф осушив келих до дна.

Заплющивши очі, він перенісся у свій номер люкс готелю «Інуїт». На годиннику початок третього. Його не лишала думка про те, що він щось зробив не так. Згадуючи її стривожений погляд, Крістоф думав, де і чим він міг її налякати.

Він відправив Ів назад, саме під двері її квартири. Але чому тоді його не відпускало нав'язливе почуття тривоги?

Бачення було дуже до речі. Воно захопило його так різко і раптово, що Крістоф відразу й не зрозумів, де його світ, а де світ Ів.

Ханс обурювався, він ходив маленьким залом орендованої квартири, активно жестикулюючи руками. Його обличчя спотворив гнів. Ів крадькома дивилася на нього, і опускала погляд, як дитина, що провинилася.

Крістоф розпирали емоції. Інстинкт вимагав захистити свою жінку, поставити  на місце Ханса. Бачення очима Ів зникло. Негайно заплющив очі і, залишивши свою оболонку в номері, він перенісся до квартири Ів.

Вона також сиділа на дивані. Спостеріігаючи, що з Ів усе гаразд, Крістофу стало трохи спокійніше. Але не надовго. За словами Ханса він зрозумів, що його план може полетіти до біса.

— Ів, ти маєш поїхати. Тебе треба ізолювати від цієї людини. Це може дуже сильно вдарити по нам і переговорам загалом, — говорив Ханс уже спокійніше.

—  Я розумію, Хансе. Але тобі не здається, що це вже надто. Що він може нам зробити?

—  Та що завгодно! Йєнсен ніколи не грає за правилами. Він хитрий політик. До кінця не знаєш, що кипить у його голові, тож завтра ти поїдеш.

— Ц-ц-ц. Не варто називати вголос секретне слово, якщо не хочеш, щоб про нього дізналися, — Маріса повзла по голові дивана і дивилася в бік Крістофа, — особливо коли сумнівні елементи вистрибують із дзеркал і б'ють старовинні трельяжі.

У кімнаті зависла мовчанка. Ів підскочила з дивана і підійшла впритул до Ханса.

— Він що тут? — спитала Ів у фамільяра.

— Мені звідки знати, — збрехало лускате. — Я просто страхуюсь. Мало на що він здатний.

Крістоф зрозумів, що Ів розповіла про все Хансу. Укол ревнощів змусив його внутрішньо напружитися. Він зрозумів, що самка пітона грає за своїми правилами. Вона вже давно знала про Крістофа та його нічні відвідини. І ось зараз вона знову його не видала.

—  Марісо, ти параноїк! І так тревожно, ще й твої припущення.

— Це не важливо. Збирай речі, Ів. Ти їдеш, як тільки розвидниться.

На обличчі Крістофа з'явився злий прищур. Йому не треба було знати, куди їде Ів. Він знав, як зробити так, щоб вона сама прийшла до нього.