Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 Після тієї поїздки взаємини між Вадимом і Ліною трохи змінились. Не можна сказати, що радикально, але стало по-іншому. Вони і надалі залишались керівником і підлеглою, але уже з натяком на дружні стосунки.

 Вадим старався не бентежити дівчину. Баланс робочих стосунків з дружнім елементом видавався ідеальним варіантом. Так було добре. Так було правильно. Але... Підтримувати цей хиткий і делікатний симбіоз ставало дедалі важче.

 Кожного дня бачити її в тих облягаючих спідницях чи сукнях було все трудніше. Її спокійна, врівноважена поведінка не допомагала , якщо не сказати, що посилювала абсолютно непристойні думки. Інколи, коли вона приносила зранку каву чи нахилялась над столом, щоб щось поспіхом дописати в блокноті - так і хотілося підійти, задерти ту спідницю і ... Після чого в голові проносилась «соковита» лайка і Вадим говорив собі, що ще місяць і він їде закордон, що вона його підлегла і т.д. Ну не тварина він, кінець-кінцем.

 Його непокоїла така поведінка шістнадцятилітнього підлітка, хоча навіть тоді таким не був. Останнім часом він, що називається, зовсім пустився берега, але буйні вихідні з випадковими знайомствами не давали очікуваного заспокоєння і задоволення. Більше лякало навіть не те, а усвідомлення, що такі «пригоди» починали втрачати свою «привабливість». Хотілось чогось іншого. Чогось відданого, ніжного, лагідного і що буде належати тільки йому.

 Ліну хотілось.

 Він намагався переконати себе, що ця мана просто наслідок незадоволеного бажання. Якщо б вона опинилась у його ліжку, то проблема була б вирішена.

 Була б...

 Наразі, доводилось просто набиратись терпіння.

 Ліна ж перебувала в святому незнанні думок Вадима. Вона дозволила собі трошки розслабитись, зважаючи на атмосферу, що виникла між ними.

 Ні, серце не стало менше завмирати при його появі чи в його присутності. Він так же ж незрозумілим чином лякав її. Чи може справа якраз була не в ньому? Можливо її лякала власна реакція на нього? Вона просто боялась чогось, чого не могла контролювати? Купа питань, відповідей на які вона не мала або не хотіла мати.

 На вихідних Марта запропонувала Ліні піти на подвійне побачення і хитро посміхнулась, чим здивувала подругу. Наскільки їй відомо, у Марти нікого не було, то ж новина здивувала і вона взялася з ентузіазмом розпитувати про її хлопця. Ним виявився той самих знайомий, якого вона була запросила на свято з нагоди дня народження. Вони зустрічались вже кілька тижнів, а у випадку Марти це вже серйозно, тож можна і розповісти про їх стосунки.

 Ліна з особливою цікавістю розпитувала про Максима (так його хлопця) і про їх відносини. Потім зателефонувала Роману, щоб порадувати новиною про подвійне побачення. Вони цього тижня не зустрічались через його насичений графік. Останнім часом з цієї причини Ліна бачилась з ним не так часто, як би цього хотілося.

 Хлопець, звісно, без такого захвату як Ліна, але погодився на цю авантюру.

 В неділю, після дружнього знайомства, молоді люди сиділи за столом місцевого гриль-бару і весело гомоніли. Хлопці почали обговорювати різновиди пива – кому яке до вподоби.

-          Мені більше подобаються крафтові види пива. Найсмачніше, що я пив, було в Німеччині на фестивалі Октоберфест минулої осені. Буде можливість, обов’язково туди поїдь, - розповідав Максим.

-          Так. Давно планую та якось на роботі постійний завал, не можу вибратись у відпустку, - відповів Роман.

-          А наша Ліна на днях спробує крафтового німецького пива і я вже замовила собі пляшечку в якості сувеніра, - демонстративно-гордим тоном промовила Марта до свого хлопця.

-          Ти це про що? – здивовано спитав Роман.

-          Та як же? Ліна їде у відрядження, в Мюнхен, наступного тижня, - невпевнено-ніяково додала Марта, розуміючи, що бовкнула лишнє.

-          Чого ти мені не розказала? – строго спитав хлопець і повернувся до Ліни.

-          Я забула. Чесно, - дівчина скривилась, наче від болю і з мольбою подивилась на Романа.

 Почувся звук відсування крісел і обоє повернулись в бік джерела шуму.

-          Ми підем покурим, - примирливо заговорила Марта і вони з Максом вийшли на вулицю.

 Роман знову повернувся до Ліни:

-          Як це так ти забула?

-          Ми не часто спілкуємося. В тебе багато роботи. Зрештою, це не так і важливо. Ну чого ти? – швидко проговорила дівчина.

-          З ким ти їдеш?

 Так вийшло, що Ліна досі не розповіла Роману, що її перевели на іншу посаду. Не хотіла лишній раз його дратувати, зважаючи, що це всього на два місяці.

-          З керівником, - просто відповіла Ліна.

-          З яким ще керівником? Ти ж працювала з жінкою.

-          Мене на два місяці перевели на іншу посаду, - тихо відповідала дівчина.

-          Це прекрасно, - холодно заговорив Роман, - і я дізнаюсь про це тільки тепер.

-          Роман, прошу тебе не роздувай. Це всього-на-всього на два місяці, - впевнено заговорила Ліна, - я не розповіла, бо це абсолютно не важлива інформація.

-          Він молодий? – сухо спитав хлопець, не слухаючи вмовляння Ліни.

-          Та яке це має значення? Ти не довіряєш мені? – важко застогнала дівчина.

-          Він молодий? – не змінюючи тону продовжував допитуватися хлопець.

-          Так, молодий,- голосніше, ніж хотілося відповіла дівчина, - але нема причин хвилюватися. Повір, ти робиш з мухи слона. Шукаєш проблеми там, де їх нема.

 Думку про те, кого вона переконує більше - Романа чи себе – дівчина вирішила проігнорувати.

 Хлопець сидів мовчки. Ліна знала, що він ревнивий. В них уже виникали суперечки з цього приводу, але незначні і вони легко мирились. Ця ж ситуація виявилася складнішою.

-          Роман, будь ласка, повір мені. Нема причин так реагувати, - спробувала ще раз заспокоїти його.

-          Ти не можеш відмовитися, - було видно, що він намагається мислити тверезо.