Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

Накрутивши себе після розмови з подругою, я все ж наважуюсь сходити до лікарні, щоб кваліфікований лікар підібрав мені потрібні пігулки, адже краще перестрахуватися, щоб потім не розгрібати наслідки. Безпека насамперед.

– Добрий день, можна? – я заглядаю в кабінет до лікаря.

– Так, звісно, проходьте. Я Вас слухаю.

– Я б хотіла, щоб Ви підібрали мені протизаплідні пігулки.

– Добре. У такому разі давайте ми зробимо так. Ви здасте аналізи і зробите УЗД, і вже за результатами будемо визначатися.

– Добре, – я згідно киваю.

– Тоді я зараз випишу Вам направлення на обстеження.

З кабінету я виходжу з купою папірців. Сходила, називається, до лікаря. Тепер доведеться здавати тисячу й один аналіз, але інших варіантів у мене немає.

Наступного дня рано вранці я їду в лабораторію і здаю всі аналізи та роблю УЗД. А коли всі результати аналізів нарешті готові, ще раз відвідую лікаря. З аналізами в мене повний порядок, і лікар виписує мені потрібні пігулки.

***

Влад сидить у вітальні біля каміна і переглядає фінансовий звіт за минулий місяць.

Раптово відчиняються вхідні двері і входить Реґіна. На ній вдягнена облягаюча червона сукня трохи нижче коліна, з глибоким декольте, і туфлі на високих підборах. Реґіна дуже ефектна жінка, яка завжди має приголомшливий вигляд.

Влад здивований її появою, адже вони не домовлялися про зустріч.

– Я не чув, як ти під'їхала. Щось сталося?

– Привіт. Ні, все гаразд. У мене до тебе є одна справа.

– Я слухаю, – Влад відкладає звіт і відкидається на спинку дивана.

Реґіна граційно обходить диван і сідає поруч із ним, закинувши одну ногу на іншу.

– Як ти знаєш, ми з Мартою вчилися в одній групі університету. І одного разу вона мені розповідала, що в неї збереглися світлини з нашого випускного. Я хотіла б взяти їх і зробити собі дублікати.

– Світлини? – дивується Влад. – А чого раптом ти згадала про них? Стільки років минуло.

– Ну, знаєш, захотілося згадати студентські роки. То ти допоможеш мені? – загадково посміхається вона.

– Гаразд, зараз подивлюся в кабінеті, там начебто має щось бути.

Влад встає і прямує до свого кабінету, а Реґіна тим часом дістає з сумочки дзеркало, підфарбовує губи червоною помадою, поправляє зачіску і груди в декольте.

Раптово телефон Влада, який він залишив на дивані, починає дзвонити. Реґіна бере його до рук і невдоволено кривиться, адже на екрані висвічується ім'я "Лана".

«А ти ще, якого біса дзвониш» – злісно шипить вона.

***

Я виходжу з роботи і вирішую зателефонувати Владу. Потрібно повідомити йому про запрошення на День народження до моєї подруги.

Я думаю про Влада весь день, і мені просто необхідно зараз почути його голос.

Набираю його номер і нетерпляче чекаю відповіді. Гудок, ще один, і ще.

– Алло, – в слухавці лунає жіночий голос і мене наче обливають окропом.

Я одразу впізнаю цей голос. Він належить Реґіні.

«Чому вона відповіла з його телефону? Ні! Не може бути! Адже він казав, що між ними нічого немає» – у голові одразу виникає купа думок.

– Алло, не мовчіть! – дратується Реґіна.

– Добрий вечір. Покличте, будь ласка, Влада до телефону?

– Він зараз у душі, але, якщо щось термінове, я зараз одягнуся і сходжу, покличу його, – у мене майже зупиняється серце від цих слів.

– Ні-ні. Нічого термінового. Я передзвоню, – насилу видавлюю із себе і скидаю дзвінок.

«Невже повторюється та сама історія, що і з Денисом... Тільки чомусь від цієї мені набагато болючіше».

***

Влад повертається в кімнату і простягає Реґіні альбом.

– Ось. Тут усі світлини, які збирала Марта. Подивися, може, тут знайдеш те, що шукаєш.

– Дякую тобі. Для мене це дуже важливо, – взявши альбом, вона затримує свою руку на руці Влада і при цьому чуттєво дивиться на нього.

– Реґіна, давай не будемо ускладнювати, – відсмикнувши свою руку, він прямує до бару.

– Чому ти так зі мною? Адже нам було добре удвох! – вона не вгамовується.

– Усе, що було – в минулому. Та, власне, і не було нічого такого – Влад наливає собі віскі і робить великий ковток.

– Тобто трахати мене на столі у своєму кабінеті, це ти називаєш, не було нічого такого, – Реґіна невдоволено підтискає губи і колючим поглядом дивиться на Влада.

– Я був тоді сам не свій, після того, що сталося. Але, наскільки я пам'ятаю, ти й сама була зовсім не проти.

– Ну, Владику, – підлещується Реґіна, підходить до нього ззаду і притискається до його спини, однією рукою провівши по потилиці. – Не будь таким похмурим.