Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

— Це Сліп... Пам’ятаєш мене?

Ноги Наталі враз ослабли настільки, що вона мусіла сісти.

— Звісно.

— Вибач, що я взяв твої речі. Гніваєшся на мене?

— Ні... Звісно, ні.

— Це було негарно з мого боку. Я заставив їх. Мусив швидко зібрати гроші... Маю деякі проблеми. Я віддам тобі квитанції... Принести їх просто зараз?

— Так.

— Гаразд, — і запала тиша.

Він приїхав лише о 22:05, змусивши її пережити півтори години гарячкового очікування. На її думку, Сліп схуд, а насуплені брови надавали йому похмурого вигляду.

— Ось, — сказав він, поклавши на стіл три квитанції з ломбарду. — Я не мав цього робити... Просто потрапив у халепу... Мав швидко дістати гроші.

— Усе гаразд. Я розумію. Ти голодний?

— Ні... Я не можу залишитися. Мушу йти, — він розвернувся до дверей.

Вона перелякано зиркнула на нього.

— Будь ласка, лишись. Я хочу, щоб ти залишився.

Він розвернувся і вп’явся у неї враз здичавілим поглядом.

— Мені потрібно зібрати більше грошей, — сказав він. — Не можу так просто собі вештатися. Неподалік від мене живе дівчина, яка намагається допомогти. Мушу побачитися з нею сьогодні ввечері.

— Дівчина? — Наталі закам’яніла. — Сліпе... прошу, поясни, що відбувається. Сядь, будь ласка. Я б могла тобі допомогти, якщо ти поясниш, у чому справа.

— Я й так тобі винен, — похитав головою Сліп. — У будь-якому разі, Лола практично пообіцяла...

— Будь ласка, сядь і розкажи, що трапилося.

Він сів. Брехати Наталі було легко. Він влип на кінських перегонах. Не зміг відшкодувати ставки, тож букмекер тепер ганяється за ним.

— У нього круті хлопці, — підсумував він. — Якщо я не зберу п’ятдесяти фунтів до завтра, вони порішать мене.

— Порішать? — Наталі з жахом подивилася на Сліпа. — Що це означає?

— Заріжуть, звісно, — нетерпляче пояснив він. — Покремсають бритвою... А ти як гадаєш?

Від думки про кров, що заливає це красиве обличчя, Наталі стало млосно.

— Я дам тобі п’ятдесят фунтів, Сліпе... Не хвилюйся.

— Я не можу взяти їх у тебе... Ні, я піду до Лоли.

— Не роби дурниць. Я дам тобі чек просто зараз.

За годину вони вже лежали поруч у ліжку. Наталі вперше, відколи Сліп кілька днів тому пішов від неї, почувалася щасливою і розслабленою. «Це було неймовірно, — думала вона. — Навіть краще, ніж першого разу». Вона поглянула на Сліпа, і серце стиснулося від того, що його обличчя здавалося знову похмурим.

— Що трапилося, Сліпе?

— Просто міркую.... Заради бога, невже чоловік не може собі просто так Подумати? — вона здригнулася від жорсткої нотки у його голосі.

— Тобі не сподобалось? Я тебе розчарувала?

— Я не про це думаю, — він нетерпляче зиркнув на неї в притлумленому світлі нічної лампи. — Усе скінчено. Я міркую про майбутнє. Просто помовч хвильку, гаразд?

Вона завмерла, розглядаючи його напружене молоде обличчя й очі, що бігали з боку в бік, наче у загнаної в пастку тварини.

— Так, — зрештою сказав він, немов проговорюючи свої думки вголос. — Саме так я і вчиню. Заберуся геть. Поїду до Дубліна. Саме так! Денні знайде мені роботу.

Наталі сіла, притиснувши простирадло до грудей.

— Дублін? Що ти маєш на увазі?

Він насупився, ніби щойно збагнув, що вона досі з ним.

— Та саме це. Мені час вшиватися. П’ятдесят фунтів, які ти мені дала, відволічуть Айзекса на кілька днів. До того часу я буду вже поза зоною його досяжності.

Вона почувалася так, немов ось-ось зомліє. Спостерігаючи за жінкою, Сліп збагнув, що зіграв козирною картою.

— Але ж ти казав, що все буде добре, якщо я дам тобі гроші, — задихаючись, прошепотіла Наталі. — Сліпе! Скажи мені! Про що йдеться?

Він зневажливо зиркнув на неї.

— Ти ж не вважаєш, що букмекер зарізав би когось за п’ятдесят фунтів? Я йому винен тисячу двісті.

Щойно вона прийняла цю шокуючу звістку, як її раціональний мозок почав шукати шляхи вирішення цієї проблеми. Тисяча двісті фунтів! Величезна сума! Восени вона поїхала в дорогу відпустку, тож тепер на рахунку зосталося тільки двісті фунтів. Але думка про те, що Сліп залишає Англію та їде до Ірландії, видавалася ще більш неймовірною.

Сліп дивився, як Наталі сповзає з ліжка й натягує халат. Він помічав зміни на її обличчі. Бачив відбиток роботи мозку жінки, тож просто лежав і чекав на результати. Він переймався, чи не зависоку ціну визначив, але ж Бернетт сказав видоїти з неї усе. А раптом у неї нема такої суми?

Міркуючи, вона ходила по кімнаті, а тоді сіла на ліжко, дивлячись йому просто у вічі, й мовила:

— Сліпе... А якщо я дам тобі тисячу двісті фунтів, ти зможеш залишитися в Лондоні?

— Звісно, але ти не можеш дати мені цих грошей... Навіщо тоді взагалі говорити?

— Я можу спробувати. Скільки ти можеш зачекати?

— Навіщо говорити про це? — повторив він і ліг на спину, витріщаючись на стелю. — Я мушу гребти звідси. Поїду завтра.

— Скільки ти можеш зачекати? — тепер її голос був так само різким, як і його.

— Днів десять, не більше.

— Якщо я знайду ці гроші, Сліпе, ти лишишся тут жити?

«Як же легко брехати цій бідолашній дурепі...» — подумав молодик.

— Маєш на увазі, щоб я переїхав? Ти хочеш, щоб я був тут?

— Так, — вона намагалася опанувати свій голос. — Хочу, щоб ти був тут.

— Це було б чудово... так, звісно. Я знайшов би роботу, і ми могли би бути разом. Але навіщо про це все говорити?

— Гадаю, я можу владнати справу, — Наталі скинула халат і лягла до нього в ліжко. — Ти ж кохаєш мене, Сліпе?

«Яка стара дурня», — подумав він, притягуючи її до себе.

— Ти ж знаєш, що так. Я божеволію від тебе.

— То кохай мене!

Доки Сліп спав, Наталі лежала поруч і витріщалась у темряву. Її мозок продовжував напружено працювати. Вона знала, що просити в Шаліка позичити їй тисячу фунтів — безнадійно. Тієї миті, коли жінка говорила Сліпові, що, можливо, знає, як роздобути для нього гроші, то вже міркувала про Чарльза Бернетта з Національного банку Наталю.

Наталі чудова зналася на шпигунстві та контршпигунстві, поширених у великому