Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Нарізавши фрукти, кинула їх у блендер. Потім я ще додала трохи м’яти та перелила все у склянку. Тоді я взяла своє смузі й пішла на терасу. Тут було так сонячно й затишно. Хотілося просто заплющити очі та просидіти тут так увесь день.

Спочатку я випила смузі, а тоді зайшла в інтернет. Згадала, що давно вже нічого не публікувала у своєму блозі в інстаграмі, а варто було б. Гордій уже якраз почав куховарити. Я ввімкнула прямий ефір та почала знімати басейн, що знаходився біля тераси. Потім я трохи знімала себе, а тоді пішла в будинок. У домі з’явився приємний запах тушкованих овочів. Краєм ока помітила Гордія на кухні. Він щось зосереджено нарізав на дошці.

— Ви навіть не уявляєте, як мені пощастило! — сказала я на камеру, привітно усміхаючись. Уже було кілька сотень глядачів. — Тільки гляньте, чим займається мій чоловік! Так-так, Гордюша готує для нас вечерю.

Я підійшла до хлопця та перевела камеру на нього. Він лише роздратовано видихнув та кинув на мене різкий погляд. Я ж швидко надіслала йому повітряний поцілунок.

— Усім би такого чоловіка, — сказала я. — Хоча ні, не всім. Гордій у мене один такий.

Я продовжувала знімати те, як хлопець готував. Глядачів щоразу збільшувалося.

— «Ви дуже милі разом», — прочитала я коментар від однієї з підписниць. — Ох, дякую! Повністю погоджуюсь, адже ми дійсно дуже гарна пара.

Я підійшла до Гордія та обійняла його однією рукою. Він трохи напружився, з відвертим невдоволенням глянувши на мене. Я ж усміхнулася йому та порухала бровами, даючи знак, щоб він це теж зробив. Гордій спочатку закотив очі, а потім широко усміхнувся на камеру. Я ж притулилася до нього та швидко поцілувала його в щоку, міцно обіймаючи.

— Годі вже, Поліно! — прошепотів він мені на вухо. — Вимикай це.

— Ми вже будемо прощатися, бо в нас сьогодні ще багато справ, — мило заговорила я. — Але ми скоро повернемося до вас, і ви навіть не встигнете засумувати. Па-па!

Я помахала рукою на камеру, а тоді вимкнула прямий ефір. Одразу ж відійшла від Гордія на безпечну відстань, бо він просто-таки спалював мене своїм поглядом.

— І що це було? — твердо спитав він.

— Одна з умов нашого одруження, — відповіла я. — Ми домовлялися, що будемо інколи разом з’являтися в моїх соцмережах. Ти забув про це?

— Я пам’ятаю, сонце, — роздратовано сказав він, — але наступного разу порадься зі мною, перш ніж будеш умикати прямий ефір.

— Добре, — буркнула й закотила очі. — Зате тепер усі будуть знати, який ти чудовий чоловік. Он як готуєш!

Я потягнулася рукою до нарізаного болгарського перцю та схопила один шматочок пальцями. Спершись ліктями на стіл, почала його їсти.

— Коли твій дідусь має прийти? — поцікавилася я.

— Через три години, — відповів Гордій.

— Може, допомогти тобі? — запропонувала я. — У нас не так багато часу залишилося, а ще треба привести себе до ладу. Макіяж і все таке.

— Якщо так сильно хочеш, то почисть рибу.

— Добре.

— Добре? — спитав Гордій і дивно подивився на мене.

— А що таке? — я знизала плечима. — Чи ти думав, що я відмовлюся, і ти далі будеш тут сам усе робити? Як бачиш, не вийшло.

— Просто дівчата зазвичай не люблять чистити рибу, — сказав він.

— Це ти про свою колишню? — пробурмотіла я та взяла чисту дошку і ніж.

— Насправді Діана не вміла готувати взагалі. Переважно я цим займався, а інколи ми замовляли доставку.

— Ну, не всі такі, як твоя Діана. Може, я і не суперкрутий шеф-кухар, але щось-таки вмію.

Я взяла рибу й поклала на дошку. Після цього почала чистити її та витягувати кісточки. Гордій увесь цей час уважно спостерігав за мною. Спочатку я ігнорувала це, але потім мене вже почав дратувати його прискіпливий погляд.

— Що таке? — не витримала я.

— Нічого, — відповів він насупившись.

— Чому ти так дивно дивишся на мене?

— Просто не звик бачити ще когось на своїй кухні.

— Тоді звикай! Не хочу кожного разу стикатися з твоїм незадоволеним поглядом, — буркнула я. — Знаю, що не подобаюся тобі, але найближчих шість місяців доведеться терпіти мене. Така вже угода.

Гордій нічого не сказав, а лише продовжив готувати. Він усе ще кидав на мене ті дурні незрозумілі погляди, а я намагалася ігнорувати їх. Таке враження, ніби він ніколи дівчину на кухні не бачив.

Удвох з вечерею ми впоралися досить швидко. Залишилося ще трохи часу до приходу його дідуся, тому я побігла до своєї кімнати, щоб зібратися. Я зробила собі яскравий макіяж з темними тінями. Лише губи підвела бежевою помадою. Волосся стягнула в низький пучок, а передні пасма витягнула біля обличчя. Я вирішила вдягнути вузьку сукню свого улюбленого кольору, що доходила мені майже до колін. Я провела руками по ній, удивляючись на себе у дзеркало. Вона ідеально підійшла до моєї фігури. Я купила її декілька місяців тому, але лише зараз знайшовся привід, щоб вдягнути цю красиву сукню. Також узула бежеві туфлі на високих підборах. Мені так сподобався мій вигляд, що я поспішила на перший поверх, аби показатися Гордію.

Я помітила його на дивані у вітальні. Він, здається, не був зацікавлений у тому, щоб трохи причепуритися. На ньому була звичайна біла футболка і чорні штани. Я підійшла до дивана та зупинилася навпроти нього. Хлопець пройшовся довгим поглядом по моєму тілу оцінюючи.

— Ну, як тобі? — спитала я і покрутилася перед ним.

— Гарно, — просто відповів він.

— А колір сукні? — поцікавилася я усміхаючись.

— Тобі личить, — сказав Гордій та швидким поглядом просканував моє тіло. — Красиво. Фіолетовий — твій колір.

— Це не фіолетовий, а пурпуровий! — обурилася я.

— О, не знав!

— Цей ближче до червоного відтінку. Не плутай!

— Не обіцяю цього, — пробурмотів хлопець. — Скільки ж тих кольорів є? Це ви, дівчата, помішані на такому, а для чоловіків існує лише база.

— Ти повинен запам’ятати, — суворо сказала я та показала пальцем на сукню, — бо пурпуровий — це улюблений колір твоєї дружини.