Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

- Я можу запропонувати більше, - він знизав плечима. - Це дуже хороша і взаємовигідна співпраця, Лілія. У вас багато боргів, у мене є гроші і робота для Вас.

Я здригаюся всім тілом і злякано дивлюся на чоловіка, який уважно стежить за моєю реакцією. Не здивована зовсім, що він знає щось про мене, але страшно... Адже я зараз перед ним, немов відкрита книга.

- Я не розумію, правда, Кирило Маратович... Чому я?

- Тому що у мене немає часу шукати іншу кандидатуру, - чоловік прямолінійний і впевнений в собі. - Найголовніше, про що я хочу попросити - це повна відсутність прив'язаності і почуттів.

Навіть не сумніваюся, що він це говорить серйозно. Він зайнята людина, живе один (судячи з пропозиції, яку я від нього отримала, точно не має пари) і, напевно, поки що не може заводити сім'ю і стосунки.

А ще я розумію, що це мій прекрасний спосіб вийти з боргової ями. Розумію, що це не дуже правильно, що це врозріз йде з моїми принципами, але...

Я дуже втомилася. Морально, та й фізично теж. У мене вже немає ніяких надій, що з батьками щось налагодиться, а тому я зараз хотіла лише швидше погасити кредити і постаратися з'їхати з дому. Мені, в кінці-кінців, вже двадцять один і я дуже хочу налагодити особисте життя. У сенсі, просто спокійно жити - адже особисте життя не складається з одних лише чоловіків і відносин з ними.

- Так що, Ліліє, ви згодні? - Кирило Маратович втомився чекати моєї відповіді.

- Так, я згодна, - швидко приймаю рішення, впевнено випрямивши спину. Я цим рішенням немов пірнаю з пірсу в холодну воду і все тіло ціпеніє від того морозу. Тільки мороз - це в моєму випадку страх, а холодна вода - роль дівчини Кирила Маратовича.

- Чудово, - чоловік різко посміхається і випрямляється. - Значить, так... Післязавтра потрібно буде вперше з'явитися зі мною. Це день народження дружини друга і мені потрібно, щоб навколо всі повірили, що ти... Ви - моя дівчина, - чоловік зробив ковток вина. - Там будуть мої друзі, ті, яких ви бачили тоді. На цей день ваша робота скасовується, але будьте тут за три години до виходу, щоб ми встигли зібратися. Виїзд о пів на сьому вечора. Вам потрібно тут бути до трьох.

- Зрозуміло... - я киваю, обережно піднімаюся на ноги, а чоловік подає мені гроші.

- Ви мало не забули. Гадаю, контракт нам не знадобиться. І всі витрати на ваші вбрання для цих вечорів я теж візьму на себе... Єдине, напишіть мені свої параметри, щоб я зміг вгадати з розміром, - він дає мені свій телефон з відкритими нотатками і я пишу свої розміри. Потім беру куртку і рюкзак. Навряд чи сам чоловік буде обирати мені сукню, але я нічого практично не бачу перед очима, все пливе від передчуття... Мої біди скоро закінчаться...

- Я відправлю з тобою Єгора, - Кирило Маратович теж піднявся і покрутив у пальцях келих. - У сенсі, він відвезе тебе додому, - поправив себе навіщось начальник, дивлячись, як я акуратно одягаю куртку.

- Це не обов'язково, що ви...

- Ти не завжди возиш з собою таку суму, вірно? - він посміхнувся, кілька разів провів по екрану смартфона і приклав його до вуха. - Відвези Лілію додому і можеш бути вільний на сьогодні.

Ховає смартфон в кишеню. Підходить до острівця, м'яко і так природно ступаючи по дорогій підлозі, що завмирає серце. Він виглядає впевнено і спокійно, я настільки задивляюся, що здригаюся, коли з'являється в квартирі Єгор.

- Ти готова, Лілія? - запитує він, а я загальмовано киваю, відвертаючись від господаря квартири. Мабуть, я мимоволі стала до нього щось відчувати, але зараз не розумію всього масштабу катастрофи.

- Так, - киваю. - До побачення, Кирило Маратович.

Спускаємося з Єгором в повній тиші. У машині називаю адресу і чоловік заводить мотор.

- Пристебнися, будь ласка, - Єгор вивертає кермо і виїжджає з парковки. - Я їжджу акуратно, але зараз буде пищати, - пояснює він.

Кілька хвилин намагаюся пристебнутися, за цей час він встигає виїхати з території і повернути на дорогу.

- Я так розумію, ти погодилася на його пропозицію, - просто вимовляє він через якийсь час. Він вів впевнено і легко, ніби для цього не потрібно прикладати зусиль і автівка їхала сама.

- Що? Ви знаєте?

- Я знаю багато, - посміхнувся Єгор. - Він не обдурить і не образить, правда, - помічник Кирила Маратовича глянув на мене. - Тільки дам тобі одну маленьку пораду. Можна?

- Яку? - я втомлено відкинула голову на спинку сидіння і зітхнула.

- Не закохуйся в Кіра, - чоловік говорить це серйозно, я навіть бачу, як напружуються його пальці рук на кермі.

- В якому сенсі? - дивуюся, дивлюся на нього.

- У прямому, Лілія, - чоловік зупиняється на світлофорі і заглядає в мої очі. - Просто постарайся, будь ласка.

Решту дороги ми проводимо мовчки, а ледь під'їжджаємо до мого під'їзду, він тихо вимовляє:

- Ти маленька, мила і чиста дівчинка, - чоловік впевнено дивиться на мене. - Він навряд чи коли-небудь зможе відповісти на твої почуття, розіб'є твоє серце, розчарує. Не спеціально. Просто закоханий в іншу.

- Я вважала, що він... Не кохає нікого, - тихо прошепотіла я, дивлячись на чоловіка.

- Кохає. І ця любов його добиває. Я не повинен з тобою це обговорювати, але не хочу, щоб ти обпеклася.

- Чому він не запропонував тій дівчині бути з ним? - я вирішую все ж задавати питання і продовжую тему, відчуваючи, що ще трохи, і Єгор перестане відкриватися.

- А як ти думаєш? Вона заміжня. Адже Кир не завжди був начальником і добропоря... Взагалі, йому ніколи не світило з нею. Але ми не обираемо, в кого закохатися.

- Ясно...

Хоча, ще далеко нічого не ясно. А ще дуже незвично чути від підлеглого не ім'я - по батькові начальника, а просто «Кир». Напевно, вони друзі.

- Добре, біжи спатки. Втомилася, мабуть, - посміхнувся він. - Якщо раптом потрібна буде моя допомога, ти телефонуй, добре? Ти хороша дівчина.

- Гаразд, - киваю. Вистрибую з високого автомобіля і швидко біжу в під'їзд, не обертаючись. Соромно, що живу в такому місці. Соромно, що не можу поставити питання руба і з'їхати... Кинути дорослих досвідчених людей і будувати своє життя.