Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Перевіряю килим дуже ретельно на маленькі осколочки, і не дарма. Десь через хвилину приїжджає столик. Приємний кур'єр обережно заносить коробки, ставить. Одразу за ним заходить Єгор, який з широкою посмішкою вітається зі мною. Я йду прибирати ванну, залишаючи чоловіків у вітальні. На щастя, сьогодні у мене багато роботи і я не хочу плутатися у них під ногами.

В роботі і пролітають ще пару годин. Єгор довше пробув, ніж кур'єр, постійно намагався зі мною поговорити, але я була дуже зайнята і не особливо йшла на контакт. Навіть забула, що хотіла дізнатися про тему розмови з начальником. Коли згадала, Єгора вже в квартирі і слід прохолов, а я вирішила, що так тому і бути.

З восьмої до дев'ятої вечора мені довелося чекати Кирила Маратовича на дивані у вітальні. На всю квартиру дивовижно пах чізкейк на ранок, в духовці ще гаряче м'ясо. І ще готовий овочевий салат, який потрібно тільки заправити.

І мені так не хочеться в мою холодну кімнатку...

Сумно оглядаю вітальню, яку знаю вже вздовж і впоперек, як і всю квартиру. Тут дуже комфортно, затишно навіть. Нічне місто відбивається в скляних вікнах, зручність в усіх меблях або техніці. Господар живе просто, не заморочується, але мені дуже хочеться створити для цього чоловіка ще більше тепла. Звичайно, якщо він ночує у якоїсь дівчини і він з нею довго, то ніяких моїх старань він не помітить. Але чим більше я працюю на нього, тим більше запевняюся, що він самотній.

Не те, щоб я на нього запала або претендую, ні. Він цікавий. Я ніколи не спілкувалася з такими людьми і не бачила їх побут. А було дуже цікаво. Адже я майбутній журналіст, хоч і в універі вчуся посередньо і, на превеликий жаль, на заочному. Просто дізнатися його ближче, не даючи ніяких обіцянок для самої себе, не мріяти про нього, не думати. Страшно уявити, скільки він зустрічає в день топ-моделей або просто цікавих дівчат, які готові прикрасити його вечір.

Куди мені до нього?

Близько дев'ятої приходить смс-ка на телефон від незнайомого номера. Я її відкриваю і відразу табун мурашок пройшовся по спині, пальці заціпеніли від раптового холоду.

“Ти мене не знаєш, але знаєш того, хто мені цікавий. Приходь в ресторан «Галерея» завтра о десятій, щоб отримати пропозицію через яку всі твої маленькі проблеми вмить щезнуть. Доброзичливець.”

Перечитавши ще два рази, я злякано блокую телефон, чуючи, що прийшов Кирило Маратович.

Сам чоловік не дає мені замислюватися про дивне послання, вражаючи мене, як завжди, своєю харизмою. Заходить у вітальню, помічає мене, посміхається, потискує мою руку:

- Добрий вечір. Дякую, що дочекалися.

Я тільки киваю, боюся, що мій голос мені зрадить. Чоловік ставить картонний пакет на кухні і дістає пляшку вина.

- У мене був важкий день. Не хочете зі мною випити? - Кирило Маратович посміхнувся мені, дістаючи штопор.

- Дякую, не п'ю.

Господар мовчки відкриває червоне вино, наливає в келих і проходить у вітальню. Сідає в крісло. Під його поглядом я дерев'янію і стає ніяково. Він неймовірно красиво і органічно виглядає в своїй оселі: сірий, трохи вже пом'ятий, костюм, чорна сорочка на ідеальному тілі буквально підкреслювала всі його переваги. Він пальцями однієї руки розстебнув кілька верхніх ґудзиків, повільно робить маленький ковток вина і переводить погляд з мого обличчя на ноги в простих джинсах. Темно-карі очі пронизують мене.

І я не витримую перша, перериваючи тишу:

- Ви хочете мене звільнити? - я нервово стискаю края своєго в’язаного светра. Більше приводів, чому чоловік хотів поговорити зі мною, я не знаходжу.

- Що? - чоловік здивовано дивиться знову на моє обличчя і хмурить брови.

- Ви не задоволені моєю роботою і хочете звільнити? - повторюю я, відчуваючи себе школяркою перед директором школи, який хоче мене насварити.

- Хм... А що, є причини?

- Ні, напевно, - скромно туплю очі в підлогу, розуміючи, що причина його розмови в іншому. Але все одно я не розумію, чому він зволікає. І розглядає.

- Значить, вам нема чого боятися, - хмикнув Кирило Маратович. Він тягнеться до портфеля на столі і дістає звідти картонний конверт без написів. Кладе його біля мене і знову відкинувшись на спинку крісла, тепер вже закурив. - У мене є до вас пропозиція за окрему плату, - вимовляє він, через дві затяжки. - Не дуже складне завдання, але ви зможете вирішити всі свої фінансові проблеми.

Збіг, чи що... За вечір відразу дві пропозиції, які можуть бути для мене дуже вигідними. Або я виглядаю так жалюгідно?

- Не зовсім розумію, Кирило Маратович, що ви маєте на увазі.

- Я пропоную Вам роль моєї дівчини, - серйозно вимовляє чоловік, впевнено дивиться на мене, прямо в очі. - Подивіться, така сума вас влаштує?

Я оціпенівшими пальцями беру важкий конверт і заглядаю туди. Новенькі купюри обережно складені в пачки і я розумію, що тут велика сума. Навіть не рахуючи. Розгублено піднімаю очі на нього і розгублено кліпаю.

- Щось не так, Ліліє? - він бачить, що я здивована та не розумію взагалі як на це реагувати.

- Я не можу, - відкладаю конверт і невпевнено дивлюся на начальника. Він певно з глузду з'їхав, не інакше! Де він, і де я! Яка з мене дівчина для нього?

- Чому? - Кирило Маратович здивовано піддався вперед, поставив лікті на коліна і насупився. Завмираю. Невже не зрозуміло?

- Це не правильно... Навіщо вам це? Ще й зі мною?

Начальник, напевно, не розуміє реально всю неправильність ситуації. Він пересів до мене ближче, на диван.

- Ви, напевно, не так зрозуміли мене, - Кирило Маратович ковтнув вина. - Я не пропоную вам інтим. Роль - ось і все. Вам просто потрібно буде з'явитися кілька разів зі мною на вечорах, збрехати про те, що ми закохані один в одного і після розіграти наш розрив. Ось і все.

- І за це - такі гроші? - я кусаю губи, що привертає його увагу. А я відчуваю його запах, який іноді ввижається мені і стискаю кулаки.