Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

 — Ну й язик в тебе, Арєєва, чистісіньке помело, допатякаєшся ти коли-небудь, — невдоволено пробубонів Олексій, та проходячи повз, швидко стиснув їй пальці і прошепотів: — Дякую!

 Юльку ту взагалі по голові погладив. Він був їм вдячний, хоча за що? Може, за крижаний спокій і залізну витримку? Так не було їх, Лексе, нічого не було, крім образи і злості за влаштований Доміним спектакль. Немає значення, які чутки розносив рудий, вона зрозуміла, що Максим не повірив ...

Максим? Клас, тепер він для неї Максим! А завтра як вона його назве? Мій повелитель? Схоже, сердитися їй слід виключно на саму себе, ніхто не винен, що вона останнім часом не в змозі контролювати ні свої думки, ні свої емоції, ні свій довгий і, як вірно підмітив Лекс, проблемний язик.

Хвилиночку, а тепер крихітний нюанс: останнім часом — це всього лише останню добу. Невже? А вона була впевнена, що це триває не менше місяця. І коли вона встигла так вляпатися?

Дінка обережно, щоб не потекла туш з вій, змочила холодною водою палаючі щоки, вчепилася у волосся і з розпачем дивилася на себе в дзеркало. Вона спеціально затрималася в дамській кімнаті і прислухалась крізь двері до низьких, роздратованих голосів Тимура і Плаского, що лунали в холі. Їй не хотілося бачити нікого з цієї четвірки.

І в чому був неправий Олексій? «Сьогодні Горець за тебе заступився, завтра невідомо що йому в голову шваркне». Бач, як у воду дивився.

Дінка розширеними від подиву очима знову втупилась в дзеркало. Так ось воно що! Вона не очікувала, що Горець влаштує їм з Юлькою цей принизливий прилюдний допит! «Чого ж ти чекала? Що підійде, охопить сильними руками долоню, зазирне в обличчя, відведе з чола пасмо... І запитає ніжно й сумно, чи не ти, дорогенька, хитрувала і дурила хорошу чесну людину?»

Довелося знову остуджувати обличчя холодною водою. Час вже зрозуміти, що вона потрапила зовсім в інший світ. Незнайомий. Небезпечний. Звіриний. Тут не працюють ніякі закони і правила з її звичного, рідного світу, тут все інакше. І люди тут інші, з ними не можна так, як вона звикла. Потрібно або погодитись з їх правилами, або тікати, не озираючись. Або ж оточити себе прозорою оболонкою, щитом, що не пропускає непотрібні звуки, не піддаватися почуттям, а просто йти навпрямки, не чути і головне, не слухати. Тоді у неї є шанс.

Залишитись собою, не дати роздерти свій внутрішній всесвіт на шматки, розпорошуючись і марнуючись даремно. Два роки, просто протриматися якихось два нещасних роки!

Кроки віддалились, грюкнули вхідні двері. Щезли, нарешті, тепер можна виходити. Дінка витерла обличчя паперовим рушником і вислизнула в хол. Вона якраз йшла по проходу, коли побачила Доміна, який виходив з-за бару.

«Що ж тебе дідько ніяк не прибере?» Дінка кинулась назад, плекаючи слабку надію, що той її не помітив, головне проскочити в хол, тоді можна буде переховатись в туалеті, поки Домін не щезне. Але надія не виправдалася.

— Діна! — гукнув Домін коротко і різко, відразу видно, звик командувати, і вона від несподіванки зупинилася, так незвично прозвучало її ім'я з його вуст. Він миттю стиснув лікоть в залізній хватці, і тепер голос Доміна задзвенів біля самої скроні: — Почекай. Йдемо поговоримо.

І, не чекаючи відповіді, він потягнув її в хол, так само цупко тримаючи за лікоть.

— Відпус... Тіть, — Дінка спробувала вивільнити руку, але хватка була міцною і надійною. — Мені боляче!

— Вибач, — Домін розтиснув пальці, але тут же повернув їх назад, вже не стискаючи, а просто торкаючись долонею її руки. І від цього легкого дотику з ліктя до кінчиків пальців миттєво побіг холодок.

— Діна, — він нахилився до неї, майже спираючись підборіддям об її чоло, — я повинен був з'ясувати.

Вона підняла очі і змусила себе глянути на Доміна. Той дивився на неї без жодного натяку на нещодавні веселощі, дуже серйозно і, якби Дінка була захопленою романтичною особою, вона б присягнулася, що навіть дещо винувато.

— Що б Шахіст не говорив, мені все одно. Але я повинен знати правду для твоєї ж безпеки.

Вона відчула біля скроні його нерівне дихання, і серце натужно застукало, глухо віддаючись в потилиці. Дінка продовжувала вдивлятися в його обличчя. Вона вже знала, як виглядає Домін Глузливий, Домін Безцеремонний, Домін Мовчазний. І з усіма цими чоловіками вона встигла познайомитися за останню добу? Мало того, вона могла відразу їх розрізнити і навіть намагатися їм протистояти. А ось Домін-Що-Виправдовується — це було занадто.

Всі почуття захлеснули разом, руки зрадницьки затремтіли, і Дінка з жахом зрозуміла, що ще трішки, і вона розплачеться прямо перед Горцем, який весь цей час не зводив з неї очей. Вона закліпала часто-часто, щоб не дати сльозам виплеснутися назовні.

— Діна, ти мене чуєш?

— Так, — сказала уривчасто, опустивши голову, щоб він нічого не помітив.

Все одно помітив, замовк, як і раніше, ледь торкаючись її руки біля ліктя. Голос зазвучав тихіше.

— Хочеш, візьми вихідний? Я скажу Олексію. Поїхали, я тебе відвезу.

— Ні, — вона навіть головою замотала.

— Діна, подивися на мене.

— Ні, — вона відскочила і відчула, як лікоть знову затискає в лещата. Потрібно терміново розлютитися, Дінка спробувала щосили, але гніватись не хотілося. Хотілося обхопити долонями шию, сховати обличчя на мужній, обтягнутій чорним светром грудній клітці і ридма ридати до кінця світу. Як, як можна було всього лише за добу так катастрофічно отупіти?