Читати книгу - "Останній діамант міледі"

Гострим поглядом вона одразу завважила, що «Сам» не так давно переїхав до столиці і старанно приховує своє походження під маскою світського лева.

— Почнемо із зачіски. Її треба розпрямити — кучеряве та ще й руде волосся не викликає довіри, краватка має відповідати ширині лацканів піджака, а за довжиною — лише трохи перекривати пряжку паска. Далі: аби погляди концентрувалися на вашому обличчі, треба носити костюми коричневих або синювато-сірих тонів, сорочку для неофіційних зустрічей можна одягати пастельних кольорів — вони викликають більшу довіру, ніж офіційно-білі. Якщо ж ви виступаєте по телебаченню…

За кілька хвилин Влада із упевненим виглядом виклала всі знання, отримані на курсах іміджмейкерів, багато чого додаючи від себе.

Олег блід і червонів, кілька разів виходив до туалету, сподіваючись, що розмова скоро закінчиться, мріяв про мить, коли виведе Владу із закладу. Але «Сам» зацікавлено слухав її.

Потім він замовив для них чудову вечерю, вибачився, що не має часу посидіти із приємними гостями, і, встаючи з-за столу, простягнув Владі свою візитівку:

— Матимете час, зайдіть до мене в офіс завтра об одинадцятій. Мені потрібні фахівці вашого рівня. Поговоримо.

* * *

Сумнівні шестимісячні курси іміджмейкерів Влада відвідувала ще під час навчання у школі. Там вона навіть отримала жовтеньке свідоцтво. Але знання треба було негайно поновлювати, і вона засіла за книжки. Під час першої зустрічі із «Самим» за свої послуги вона призначила чималу суму, і, на її подив, ця сума не викликала заперечень. Більш того, з часом вона подвоїлася, бо вже через місяць її служби з огрядного й досить нереспектабельного чоловіка вийшло щось подібне до джентльмена, щоправда, із трохи пом’ятим обличчям відвідувача нічних клубів та любителя розважитися в сауні. Вона випрямила та підфарбувала його кучеряве волосся, старанно підібрала гардероб, змусила стежити за охайністю нігтів, придбала краватки на всі випадки життя, шкарпетки та взуття. Вона прочитала купу лекцій, аби «Сам» розумів свій новий образ — образ «хорошого сина», який мав позитивно впливати на людей середнього класу. Вона несподівано для себе так захопилася цією роботою, що часом, дивлячись виступ свого «підопічного» по телевізору, поспішала після цього потелефонувати йому на мобільний телефон і висловити ідею «сексуальної триденної щетини» для наступного виступу перед студентською аудиторією. Її ідеї завжди спрацьовували.

Владу влаштовувало передусім і те, що «Сам» поводився із нею чемно і їхні стосунки мали лише діловий характер. Як виявилося при ближчому знайомстві, він був чудовим сім’янином і вірним чоловіком своєї огрядної дружини, що не любила галасливих вечірок та як вогню жахалася прийомів. Це було досить зворушливо й нагадувало ситуацію з якогось фільму про італійську мафію, коли кривавий магнат тремтить перед незмінною супутницею свого бурхливого життя.

«Поруч із вами часом має з’являтися вродлива молода жінка. Особливо у неофіційних ситуаціях, — радила Влада. — Я можу домовитися із модельним агентством. Її не обов’язково робити своєю коханкою».

Але на «сімейній раді» було вирішено, що такою супутницею може стати сама Влада. І вона погодилася, запросивши за це чималу надбавку до свого заробітку.

З часом її обов’язки розширилися: Влада займалася не тільки зовнішнім виглядом політика, вона змушувала його ходити на всі модні вистави та концерти, аби люди вбачали у ньому завзятого театрала й людину освічену, ретельно слідкувала за новинками літератури та накуповувала касети із записами класичної музики. «Сам» майже по-батьківськи опікувався нею і одного разу, дізнавшися, що вона мешкає на околиці, запропонував купити їй квартиру.

Змінити помешкання Влада не погодилася, але зрозуміла, що настав час зробити вдома грандіозний сучасний ремонт. Тоді у неї і виникла ідея оселити Макса в звукопоглинаючих стінах невеличкої келії, адже залишати його самого в квартирі ставало дедалі небезпечніше — він часто заводив мову про самогубство. Особливо тоді, коли Влада не встигала вчасно дати йому необхідну дозу заспокійливого. Крім того, врешті Влада впритул підійшла до головної мети: розв’язати загадку зникнення сестри.

Але… Було одне маленьке «але» у її прагненні повернути усе на свої місця. Це «але» випливало у снах, зненацька поставало у найнепідходящі моменти її нинішнього життя, по-зрадницькому випірнало з її думок, як голка, залишена невмілою швачкою у мереживі дитячої сорочечки. Чи хотіла вона цього повернення насправді?

Інколи, прокидаючись у своїй (тепер — своїй!) просторій квартирі, Влада дивувалася затишку, що панував у ній. А головне — і вона це відчувала напевно — маленька підступна змійка тривоги під назвою «ревнощі» виповзла з її серця. Нехай і таким чином, але Макс усе ж таки належав їй! Вона згодна була доглядати його, безпорадного, загубленого у хащах своєї хворої психіки. А чи була вона такою вже хворою?.. «А чи не ти, дорогенька, — часом думала Влада, — робиш його таким безпомічним?» Можливо, Владі варто було б припинити давати йому снодійні, заспокійливі та інші небезпечні пігулки…

Але як відмовитися від влади над ним, від права казати щовечора: «Любий, час вечеряти…» або навіть і більше: «Сонечко, я приготувала тобі ванну…»

Як солодко торкатися гребінцем його волосся, подавати рушник, вибирати в магазині білизну та нові сорочки!

От якби він міг хоч трохи звикнути до неї, змиритися з тим, що віднині тільки вона буде поруч і тільки вона стелитиме йому постіль! О, як вона сподівалася на це усі два довгих роки! Були миті, коли його затьмарений погляд теплішав… І вона сподівалася, що от зараз він скаже «Досить!» і зрозуміє, що повернення в минуле не буде, що вона і тільки вона, Влада, єдина жінка в його житті. Але він уперто називав її іменем сестри, і Влада накуповувала нових пігулок, аби все залишалося так, як є.

У Влади не вистачало сили сказати Максові прямо те, що вона відчувала напевно, — Жанни вже немає на цьому світі. А як могло бути інакше? Усі ці роки Влада старанно купувала газети й вирізала статті з кримінальних рубрик. Інколи там траплялись жахливі фотографії напівзотлілих жіночих тіл, що були знайдені на околицях міста. У кожній з них Влада бачила Жанну… Ніби випадково вона підсовувала ці статті Максу. І тоді доводилося подвоювати дозу ліків…

«Але якщо вона жива… — міркувала Влада, — якщо тоді, два роки тому, просто пішла до якогось таємного коханця (вона завжди була темною конячкою навіть для мене!) — я притягну її сюди за руку, я відкрию Максові очі, і він сам прожене її! І це буде навіть на краще!»

Частина третя

Пароплав

* * *

…Він уявляв свою розмову